Чи може вона тобі що обидного сказала?
Вона не сказала, але ціле її поведения супроти мене було обидливе. Ти цього не завважав, впрочім тебе тут не було. Вона мене трохи не зїла своїми очима. Як вона тут бісилась і казилась скільки разів Андрій до мене говорив, або поцілував мене в руку. Заложуся, що вона мене підозріває о романси з Андрієм.
Паславська була обурена і в її очах показались слези.
Що ти говориш? тобі хиба привиділось...
Ні не привиділось.
Вона стала оповідати чоловікови ціле Зосіне по-ведення від початку і закінчила так:
Вона бачила, що слуга пішла до міста і ми лишимося обоє з Андрієм самі, а тоді я йому зараз на шию кинуся, а вона зараз вернеться і нас так застане. Вона мене тяжко обидила і я не хочу її більше на очі бачити...
Мариню, ти помиляєшся. Вона собі проста жінка і не знає поведенції, що молодій жінці не випадає лишитися в дома з мущиною сам на сам.
Го го! ти мені не говори. Вона за свого Андрія мусить бути страшно заздрісна, і тому кожду молодшу жінку вважає за його любовницю...
Це правда, бо і Андрій жалувався передімною, що вона дуже заздрісна і напастує його підозріннями, та чіпляється в селі молодиць та ганьбить їх, і за це її до суду позивали.
А що? Не вгадала я? Вона і мене підозріває... Та хай її там з її заздрістю, але як ця відьма сміє мене обиджати? Треба було бачити, як вона тут горіла, тряслась мов в пропасниці. Мене і злість брала і хотіло і сміятися в голос. Мене і Андрія їла, жерла очима, зі злости то і говорити не могла... Отже бачиш, що це правда, а не примха, не видумка. Хоч ти мені і слова не сказав про твою розмову з Андрієм, то я таки пізнала, що вона заздрісна. Ми жінки відчуваємо богато такого, чого ви мущини очима не можете бачити. Таким же чуттям ми і людей пізнаємо... Тепер подумай, якби мені у Зарічу жилось, колиб ця кочерга слідила за мною і бажала мені на кождому кроці лиха?
І щож відтак сталося, як вона казала Андрієви лишитися тут?
Він про це і слухати не хотів, а таки пішов враз з нею. Не знаю, чи відгадав її діявольські думки і, чи таки треба йому було цього, але таки пішов... Отож Миколо, коли не хочеш, щоб твоя жінка мучилась і плакала по кутах, то таки не силуй мене їхати до Заріча...
Ні, я цього не хочу. Ти маєш повну рацію. Я теж відложу мою поїздку, бо там де для моєї жінки не має місця, там і я не повинен бути.
Спасибі тобі, мій добрий, любий Миколо.— Вона його обняла і поцілувала, а далі каже дивлячись йому у вічи:
— А може і ти будеш о мене заздрісний?
— Марія Паславська за таке говорения піде за таблицю клячіти на гречці — говорив Микола таким голосом, як говорив в школі до учеників.— Ти не забувай, що я бельфер, і вмію карати...
Вони знова поцілувались...
Я зараз Андрієви напишу, що ми не можемо приїхати.
Ні, так не можна робити, бо цим ти Андрія болючо вразивби. Він мігби догадатися, що ми через його жінку не хочемо їхати. Мені цього чоловіка сердечно жаль, бо він інтелігентний і ніжний, та болючо всьо відчуває. Ти напиши, йому, що не можемо їхати, бо вибираємося в гори до мого стрия у Скіль-щину. Хоч воно не буде правда, бо стрий нас не запрошував, але це нікому не повадить, а ми цю гірку несподіванку трохи осолодимо.
Хай буде.
Та скажи мені, що Андрієви сталося, що він такий молодий, гарний мущина з такою старою оженився?
Це дуже складна і сумна історія...— Микола оповів усьо жінці, що сам знав від Андрія.
Як я булаби на його місці, я би від такої відьми втекла на кінець світа.
Я тобі скажу, але під великим секретом, бо він мені також під секретом сказав, що він має думку втікати до Америки.
А діти?
Він каже, що дітям він оставить своє ціле майно, і лишить їх під доброю опікою.
Може Тучка?
О! цього певно не буде...
Ой, бідний, він бідний... Сердечно мені його жаль...
XI.
Минув знова тиждень. Обоє вижидали нетерпеливо четверга. Зося цікава була знати, чи Андрій цього четверга також до міста поїде і чи привезе Паслав-ських. Иншої ціли така їзда вже не малаби, бо Дмитрусь вже був в хаті, і не треба йому було харчів підвозити. Андрій хотів конче бачитись з Етлею. Він вправді нічого ще не видумав на її поратунок, але його тягло до неї вдержатися в слові, що її знова підвезе до міста до рабіна. Він дуже був цікавий знати, що Етля скаже на його жінку.
Зося рада була по свому бачити в своїй хаті цю повійницю але на приняття гостей вона ще не була приготована. Перед цим вона хотіла, щось иншого приготовити. І для того, коли Андрій вже сідав на віз, вона вийшла до його і сказала, щоб ще на тиждень відложив привезення гостей, бо шпіхлір ще не був впорядкований...
— Як так, то чогож я буду возом товчись і двоє коней від праці відривати. Поїду моєю однокінкою, тай умовлюся з ними за день, коли приїдуть.
Зося запевнила його, що до понеділка всьо буде готове. В понеділок навіть краще буде їхати, бо буде менше фір і не буде такої куряви по дорозі. Вона справді злилася на це, що Андрій поїде сам до своєї любки, але їй треба було цього, щоб його сьогодня не було в дома.
Андрій поступив під кобилячу голову і забрав з собою Етлю.
Вона вже ждала на/його, і як лише надїхав, вона зараз вийшла і сіла на візок.
Ви, панно Етлю, були такі певні, що я приїду?
Як пан Гороцький сказав, що приїде, то я була певна, що так. Я на ваше слово багато кладу. Вона поглянула Андрієви у вічи.
Андрій зараз зачав:
Ви бачили цю жінку, що я з нею їхав?
Ой бачила, бачила, зі всіх боків бачила, і догадуюся, хто вона є.
Ви певне тата питалися...
Ні, я сама догадуюся, що це або ваша мама, або тета, і вона вас так висватала, що почуваєтесь нещасливим...
Я бачу Етлю, що ви добрі до секретів, як ви батька не питалися. Тепер я вам скажу, що це моя жінка...
Жінка? ви хиба жартуєте з мене.
Ні, не жартую. Це моя слюбна жінка, з якою я вже десять літ жию.
Ха ха ха! А шейне пріце! (гарна жінка). А вам що сталося, де ваші очі були? Та це ще не в цім діло, що вона стара і погана, але вона мусить бути дуже злюча. Я бачила такі жидівки з затисненими губами, а вони були страшно злючі.
Вона лише тому зла, що дуже заздрісна за мене, і ізза цього нема у мене веселої години.
Я не розумію, що ви мущина, що маєте право вибирати, таку собі жінку вибрали...