Тепер нам треба обдумати, як до цього взятися. Я ще нині куплю корабельні карти і ми поїдемо, як лише всьо буде потрібне до дороги. Нам треба пашпор-тів. Я візьму і для тебе, та ти поки що мусиш їхати як моя сестра Гороцька, лише не знаю, яке собі христіян-ське імя вибереш...
Я хочу називатися у христіянській вірі Марія... Я візьму у батька грошей на дорогу...
Борони Боже, цього не роби. Опісля скажуть,, що ти батька обікрала і з грішми втікла. Це моглоби нам псувати на славі. Ти забери з собою тільки це, що твоє. А я візьму тільки грошей, що нам обоїм не забракне і на дорогу і на перший початок. Тві^ паш-порт буде на Марію Гороцьку. В Гамбурзі роздобудемо инші пашпорти так, щоб і слід за нами пропав. Моя жіночка не буде мати причини заздрости і успо-коїться...
А мій святий ребе, то хай лусне зі злости. Мені лише шкода, що не зможу йому на пращання у вічі плюнути.
Нині, Марино-, посидь собі у рабіна хоч до пятої години, бо я ранше не зможу вертати.
Андрій поїхав до Паславських і зараз викликав його на бік.
— Миколо! Я нині тиждень був одною ногою на тім світі. Подивися! Чи ти знаєш це зілля?
Він розвязав узлик і подав Миколі. Микола придивлявся засушеним листкам, оден розмочив в теплій воді і розправив.
Це називаєся по нашому дивдерев. Воно росте по смітниках і має на собі великі кільчасті дулі. Це сильна отруя. Ти звідки це взяв?
Я це знайшов в комоді на споді під біллям, а одну частину домішала мені жінка до вареників.
Що ти говориш!
Це, що чуєш.
Андрій розповів йому всю подію.
Бачиш, серед яких обставин я живу, і на що я наражений. Я вже цілий тиждень нічого в хаті не їм і годує мене Петро.
Так ціле життя не можеш жити...
Певно, що ні. Томуто я в цих днях втікаю.
І лишаєш справді всьо так і дітей і господарство?
Лишаю всьо на добрих людей. Опікуном буде Петро. Тебе дуже прошу, щоб ти моїми хлопцями заопікувався. Я мушу так робити, коли вона на моє життя важить.
Я заложуся, що вона не хотіла тобі віку вкоротити, лише "дання" хотіла тобі підсунути, щоб ти її любив. На це певно якась ворожка її напутила.
Може це всьо бути, але від цего "дання" я міг ноги задерти. Це може повторитися і тоді, як я цього найменше буду сподіватися. Я її зненавидів і не можу з нею одної хвилі жити. Тому я втікаю у світ. Хай про мене люди говорять, що хочуть, то мені байдуже, коли моя совість чиста. Я молодий, і хочу жити, а вона цього не варта, щоб я ради неї вязав собі світ...
Будеш одиноким на чужині серед чужих людей, котрих ти не знаєш і мови їх не розумієш.
Мови я навчусь, а одиноким я не буду, бо я знайшов собі вірну товаришку, котра знає францусь-ку і німецьку мову...
Андрію! що ти говориш?
Та ти не думай, що я ради цьої товаришки хочу втікати. Воно так зівсім не є. Товаришка знайшлася, як я повзяв думку їхати. Я її стрінув припадково, а вона довідавшися, що я їду благала мене, щоб її взяти.
Андрій розповів Миколі про Етлю...
Господь знає, що про це казати. Може справді таке з Божої волі намічено. Відраджувати тобі не можу, бо нічого кращого тобі не пораджу.
Але ти мені можеш у цьому дещо помогти...
Моя жінка до цього не допустить, щоб я у таке мішався.
Ти виправи жінку на цей час де небудь з дому. Можеби справді вона поїхала у Скільщину, тоді останеш сам. Я тільки хочу, щоб Етля у тебе передяглася за шляхотську дівчину і щоб ми непомітно з твоєї хати вийшли на желізницю. У заїзді я цього зробити не можу, бо мене знають, а її також можуть знати. Це станеся від нині за тиждень, наколи роздобуду пашпорти і корабельні карти. Хай діється воля Божа, хоч мені якось дуже ніяково на душі.
Відтак пішов Андрій до корабельної агенції і купив дві корабельні карти. У нотара зладив генеральну пов-новласть на Петра, бо він вибираєся на Буковину, а може і в Ромунію купити доброго насіння кукурудзи і великих бураків. Через агента замовив собі два пашпорти для себе і своєї сестри Марії Гороцької в Німеччину. Це його досить коштувало, бо пашпорти мали бути до тижня готові. Наприкінци продав пшеницю і взяв наперед гроші, а покупцеви передав письмо до Петра, щоб пшеницю видав.
Андрій попращався з Паславськими і поїхав.
По його від'їзді Микола розповів жінці пригоду з зіллям.
Цього можна було по ній сподіватися. Признаюсь, що я цього самого боялася і для себе, колиб я у них гостювала, лише я цього тобі не говорила, бо ти не повіривби...
Ти, жінко, мусиш конечно до тижня десь виїхати з дому на кілька днів. Чому — то я тобі розповім, коли повернеш. Прошу, навіть не питай мене...
Ні, Миколо, я собі на це не заслужила, щоб ти мав цередімною якісь тайни. Це бувби брак довіря, котрий менеби дуже болів. Коли ти мені цього не можеш сказати, то не говори ні тепер, ні опісля...
Микола подумав трохи і каже:
— Маєш рацію. Вибач мені нерозважне слово. Перед тобою я не можу і не повинен нічого скривати. Ось я тобі скажу, чому ти в цім часі не маєш бути в дома.
Він розповів їй про намір Андрія...
Я зробилаби це саме на його місці. Ця втеча не буде довго трівати. Він по часі вернеться, та хай баба трохи потерпить, і може вилічиться з своєї дурної хороби...
Та то бачиш, я тобі ще всього не сказав... З ним втікає дочка орендаря Хаіма з під кобилячої голови... її хочуть на силу видати за якогось поганого рабі-на, котрого вона не може на очі бачюги...
Бідна дівчина...
Вона вихреститься.
А Андрій певно з нею в Америці звінчається. Сущий роман! Але чого я маю перед цим романом з дому втікати?
Бо Етля не має де передягтися за шляхтянку, хиба у нас
Які ви оба наївні! Тож саме у цьому я можу їй помочи. Вона сама може передягтись так, що кож-дий її зараз пізнає...
Микола аж втішився почувши таке.
— Лише на цей час, як це буде робитися і доки вони не підуть на желізницю, я мушу нашу дівчину виправити з дому... Ти мені лише скажи, коли це буде, та коли поїзд відходить. Я вже так всьо заорудую, як не може бути краще.
Паславська була з цього дуже рада. Вона, як обид-жена жінка, зненавиділа Зосю страшно, а тепер траф-лялась їй нагода пімстити цю зневагу так, що пані Зося не догадається, і буде опісля плакати в гіркий черепок.
XIV.
Етля ждала на Андрія на умовленому місці.