— Що сьогодні грають? Я вам зараз скажу.
Недарма Стельмах, як то кажуть, "прихильник єврейської мови". Він купує щодня всі єврейські газети, журнали й книжки. Він не знає навіть, куди дівати стільки паперу. Викинути шкода: єврейське слово для нього святиня. А возити з собою — треба мати капітали Вандер-більда на такий вантаж!
Меїр Стельмах згріб купу єврейських газет, що лежали розкидані на столі та на стільцях, швиденько переглянув їх і ляснув себе по чолу:
— Дітоньки, не журіться! Сьогодні свято в єврейському театрі. Сьогодні вперше виступає у "Нікель-театрі" знаменитий актор з Бухареста, якийсь Рафалеско. Мені здається, що я вам уже розповідав про нього? Газети вже давно сурмлять про цю зірку. Він, мабуть, великий мастак, оцей Рафалеско! Бо про нього пишуть дивовижні речі. Бачите? Ось: "Королева Румунії Кармен Сільва...", "Великий Зоненталь у Відні...", "Поссарт, Барнай, Ір-вінг, Россі..." — робиться щось страшне! Дітоньки, не журіться!
Так закінчив щасливий батько, і вони втрьох, не сходячи з місця, виробили програму сьогоднішнього вечора: спершу до "Нікель-театру", а потім до ресторану Шолома. Там готують румунську приперчену рибу й запивають бессарабським коньяком. Шолом — знаменита людина. Його портретами рябіють усі єврейські газети. Розгортаєте газету, а вам сліпить очі Шолом з його рестораном.
— Отже, раніше до "Нікель-театру", а потім до Шолома в ресторан. Що ви на це скажете, шибеники?
Що можуть сказати "шибеники"? Звичайно, згодні на все. Вони ніколи ще не були в такому радісному настрої, як того ранку, й ніколи батько не бачив їх такими веселими, такими жвавими, ніжними й щасливими. Тепер лишилося тільки дістати ложу в єврейському театрі, ложу на трьох.
— Ні в якому разі! — озвався Стельмах-батько.— Все що завгодно, тільки не це. Таке не пройде! Чому? Тому! Ложу я вам візьму. Найкращу ложу, але для вас обох. Ви будете собі вдвох у ложі, а я — в партері. Знову чому? Дуже просто: я, розумієте, вам у єврейському театрі не брат і не сват. Моє товариство вам не підходить. Мене ще може там хтось впізнати, а вас ні. Ніхто не повинен знати, хто сидить у ложі. Це небезпечно! Ти, Гришо, насунеш великий м'який капелюх на лоба, а ти, Розо, надінеш найбільший, який маєш, капелюшок так, що, коли, бува, хто придивлятиметься, то йому довелося б добре нахилятись і навіть тоді побачити дулю, а не твої очі. У "Нікель-театрі" треба берегтися, матися на обачності, ха-ха, щоб ніхто не здогадався, хто в ложі. Інак-ше-бо завтра всі єврейські газети вийдуть з величезними заголовками: "Найбільші зірки світу Гриша Стельмах
' і Розалія Спайвак у єврейському театрі" — ха-ха! Хто не знає, той напевне подумає, що Гриша Стельмах і Роза Співак уже грають у єврейському театрі. Бракувало нам ще такої халепи, ха-ха!
Ось як весело почався у нашого щасливого Стельмаха цей щасливий день.
Розділ 51 . КОИТРВІЗИТ
Наш друг читач повинен пам'ятати візит мадам Черняк, чи то пак Брайночки Козак, до Нісона Швальба й ті натяки, які вона зробила, попереджаючи, що, коли Нісон хоче, щоб його сестра Генрієтта Швальб носила ім'я Ра-фалеска, не можна баритися, треба влаштувати це якнайшвидше, інакше буде пізно... Звісно, ці слова добре запали в душу нашому комбінаторові. Нісона Швальба не задовольняли ці натяки. Він хотів знати глибше й докладніше, про що тут ідеться. Він не полінувався й одного ранку пішов віддати контрвізит цьому страховищу в червоній ротонді з мавпячим обличчям.
Дізнавшись у сестри адресу мадам Черняк і час, коли можна її застати вдома, наш Швальб пройшов багато вулиць та завулків, удвоє скоцюрбившись, викараскався дуже високо на дванадцятий поверх десь у Брукліні і насилу потрапив до якоїсь квартири.
— Хелло! Тут проживає мадам Черняк?
Мадам Черняк була вдягнена в ранкове вбрання з широкими рукавами й великим вирізом на шиї і в капцях на босу ногу. Волосся ще не було зачесане, а в світличці ще зовсім не підметено. Ліжко ще не застелене, відро з сміттям ще стояло коло дверей, а на столі були рештки вчорашньої вечері. Побачивши перед собою такого несподіваного гостя (треба зауважити, що відколи Брайночка Козак жила в Америці, Нісон Швальб був перший чоловік, який переступив поріг її квартири), вона спочатку перелякалась, не знала, що раніше робити: чи накинути на себе інше вбрання, чи накрити ліжко, а може, винести відро з сміттям чи насамперед забрати з столу рештки вчорашньої вечері? Розгубившись, вона забула навіть запросити гостя сісти, та й сама стояла, опустивши руки й чекаючи, що він їй скаже. Побачивши, що вона зовсім розгубилася, Нісон Швальб сів без запрошення, подав стільця мадам Черняк і почав її заспокоювати сторонніми розмовами, приємними словами. Він сказав їй цілком щиро, що давно вже мав намір ближче з нею познайомитися. А надто після її візиту він почував, що повинен віддати їй контрвізит. До речі, він хотів поговорити з нею з приводу деяких сімейних справ... Він почуває, що з нею можна говорити про такі справи, чого він не дозволив би собі ні з ким іншим... Поговорити про все вільно й невимушено, бо він джентльмен і пряма людина. Тут Швальб розстебнув піджак, виставив кругленьке черевце, облямоване білою жилеткою й прикрашене великим, масивним, золотим (а може, тільки позолоченим) ланцюжком.
— Вам нема чого сумніватись: усе, про що говоритимемо, залишиться тут, між цими чотирма стінами,— запевнила його господиня.
Нісон Швальб показав обома руками на комірчину мадам Черняк і за одним заходом сказав їй комплімент: як гарно, чисто й охайно тут.
— Я давно вже не бачив такої охайної квартири, щоб я так мав чуже добро! Невже ви тут самі?
— Одним однісінька, самотня як палець,— відповіла мадам Черняк, глибоко зітхнувши й почервонівши так, що аж почала упрівати.
— Ми всі тут самотні. Я теж одинока людина, самотня як палець,— підхопив Швальб, намагаючись потрапити в лад її словам. Проте мадам Черняк витлумачила це інакше. Вона присіла до свого милого гостя ближче, поправила обома руками волосся, зобразила маленьким круглим, з японськими очицями, личком кокетливо-наївну усмішку й спитала ніби між іншим: