Звідки взявся тут Муравчик? Читач напевне пам'ятає сцену, яка відбулася у вестибюлі "Нікель-театру" між Шолом-Меїром Муравчиком і містером Кламером. Поквитавшись із широкою бородою містера Кламера і діставши добру порцію від пухких ручиськ Нісона Шваль-ба, Муравчик спритно викрутився від нього, білетерів і театральних служників, які прибігли на допомогу містерові Кламеру.
Шолом-Меїр Муравчик міг вважати себе за щасливого, що не попався до рук нью-йоркської поліції. Америка хоч і має дуже ліберальну конституцію, проте краще, коли не знайомишся близько з її поліцією...
— І надало ж мені, поплутала нечиста сила, щоб я зв'язався з цією блощицею!.. (Що, якби почув містер Кламер, яким ім'ям його звеличують!) Як богомільний єврей ненавидить свинину, так я ненавиджу бороду цього єврея!
Отак, витираючи роз'юшене обличчя, сказав спересердя наш Муравчик і почав пробиратися задніми дверима за лаштунки. Там він сховався між декораціями так майстерно, що міг бачити всіх, а його — ніхто. У всі очі почав він оглядати сцену, шукати між виконавцями того, хто йому був потрібний.
— Який з них Рафалеско? — розбалакався він тихенько з тим, хто наглядав' завісу,— засмученою істотою з песимістичними блакитними очима, яка, з усього видно, була не задоволена усім на світі.
— Той, що з довгим волоссям і білим коміром. Він грає роль Уріеля Акости.
— Розумнику! Вони всі мають довге волосся й білі коміри.
Засмучена істота вирячила на Муравчика свої блакитні очі:
— То не моя провина, що ви йолоп і не відрізняєте, де горох, а де капуста. Вам однаково, хто тут Менаше, а хто Уріель Акоста!
— Серце радіє, коли бачиш перед собою такий світлий розум! Мені здається, що ви маєте рацію. Стривайте, я вже знаю, хто з них справді Уріель Акоста.
Так тихенько вів розмову Муравчик із своїм новим приятелем, якого він набув тут, між декораціями, і хитро підморгнув йому:
•— Чи немає у вас, голубе, цигарки?
— Дикуне! Ви хочете, щоб вам потрощили голову й спустили з усіх сходів? Тут, між декораціями, хочете закурити?
— Тихше, не галасуйте! Якщо невлад, то я з своїм назад.
Шолом-Меїр Муравчик лоскотнув його під пахвою і попросив трохи посунутися, щоб вони могли вдвох сидіти на одному стільці.
— Бо,— пояснив йому Муравчик,— вистояти на ногах цілу дію я не маю сил. Сьогодні я ще майже нічого не їв, не тому, що в мене піст, і не тому, що, крий боже, не маю за що: я, хвалити бога, не бідняк, але просто сьогодні був дуже заклопотаний.
— У нас не кажуть заклопотаний чи зайнятий, а "бізі",— поправив його песиміст і почав допитуватися: який у Муравчика бізнес у Нью-Йорку? Коли він прибув з Європи? Яким пароплавом і як пройшла його подорож?
Шолом-Меїр вигадував такі бізнеси, яких ніколи в нього не було, і отак у дружній розмові пройшла для них уся остання дія. Кінчилося тим, що засмучена людина, яку посадовили тут наглядати за завісою, мало не втратила свого "джабу", а від цього стався б новий скандал: вся публіка тоді побачила б, як Уріель Акоста впав непритомний комусь на руки. Ось як дивовижно відбулася їхня зустріч.
Тільки-но Рафалеско опритомнів, він сказав тому, хто так спритно підхопив його на руки:
— Ваше обличчя мені чомусь дуже знайоме.
— Нічого дивного! Скільки разів ми бачилися в Голе-нешті!
— В Голенешті?!
Цього було досить нашому юному героєві, щоб він забув про свій великий провал, якого зазнав щойно в театрі, і щоб попросити всіх вийти з його вбиральні. Коли вони залишилися вдвох, він накинувся на Муравчика, щоб той розповів йому, хто він, звідки приїхав і що тут поробляє.
— Хто я? Теж з бондарів, чи то пак з акторів єврейського театру. Звідки приїхав? З Лондона. Що роблю тут? Шукаю позаторішнього снігу. Мій друг і товариш, теж єврейський актор, узяв з мене урочисту обіцянку перед смертю: оскільки в нього є сестричка, молода дівчина, огірочок, кров з молоком, яка любилася з парубком, теж актором, і ця любов — хай бог милує — закінчилася неприємністю: дівчина після дев'яти місяців щасливо народила немовля, а парубок, батько немовлятка, вчасно подався до Америки... Отже, щоб я дав йому слово і заприсягнувся перед богом, який сидить угорі й бачить усі підлоти, що відбуваються внизу, що я візьму його сестричку з немовлям, одвезу до Нью-Йорка і не дам спокою тому "файному хлопові", аж поки той одружиться з нею за всіма законами Мойсея. Я змушений був пообіцяти і заприсягтися, що виконаю його прохання. Ну, чи не здається вам, що це схоже на один з тих романів, які друкуються в книжках?
Можливо, що наш герой мав передчуття, а можливо, він просто цікавий був ближче познайомитися з цим романом. Він спитав у свого незнайомого знайомця:
— Чи не скажете, як звався ваш друг, який доручив вам такий делікатний бізнес?
— Чому ж не сказати? З превеликою охотою! Звався мій друг, правду кажучи, Гоцмах, але справжнє його прізвище було Гольцман.
Рафалеско підскочив, блідий як смерть.
— Гольцман? Бернард Гольцман, кажете ви...
— Помер, хай царствує. А його сестричку звуть Златкою. Вона зі мною тут, у Нью-Йорку. Вона хотіла навіть піти зі мною до театру, подивитися вашу гру, але не може покинути немовляти. Така молода і така віддана мати. Хіба можна повністю оцінити таку відданість?.. Може, хочете знати, хто такий той парубок, тобто батько немовляти? — спитав Муравчик, дивлячись йому в очі.— Він походить аж з Бухареста, тобто він так походить з Бухареста, як я з Єрусалима... Господь з вами! Чого ви так зблідли? Чого так тремтите? З вами, крий боже, нічого лихого не станеться... Вірте мені, ви ще не знаєте, яка я людина. Я, Шолом-Меїр Муравчик... я тільки дбаю про ваш інтерес і про інтереси мого покійника друга, щоб я так мав щастя й утіху...
Розділ 69
ЛОПНУЛА ЩЕ ОДНА КОМБІНАЦІЯ
Кому як, а Нісонові Швальбу з його комбінаціями великий провал Рафалеска був на руку. В зв'язку з цим провалом він міг провести свій давній план з далеко більшим успіхом, ніж раніше, бо битий пес менше комизиться, а з людиною, яка занепала духом, можна зробити все що завгодно.
Так думав собі наш комбінатор Швальб і взявся за роботу не пізніше як наступного ранку після відомої вистави, коли привезли Рафалеска додому з розбитим серцем і в пригніченому настрої.