Муравчик. Ха-ха! Ще б пак.
Брайночка Козак. Чому ж ви не подбаєте, щоб він нарешті одружився?
Муравчик. До одруження, любонько, ще далеченько.
Брайночка Козак. Справді? Але в чому, власне, перешкода?
Муравчик. Перешкода в ось такій манюсінькій істоті!
Брайночка Козак. Яку істоту ви маєте на увазі?
Муравчик. Я говорю про немовля.
Брайночка Козак. Про яке немовля?
Муравчик. Он як! Ви питаєте, яке немовля? Виходить, ви нічогісінько не знаєте. Так чого ж ви тоді морочите мені голову?
Брайночка Козак. Не турбуйтеся, я добре знаю, що кажу. Я кажу про примадонну, а ви мені торочите про своє немовля.
Муравчик. По-перше, це не моє немовля. А по-друге, яку ви примадонну маєте на увазі?
Брайночка Козак. Яку я маю на увазі примадонну? Я знаю двох примадонн.
Муравчик. Звідки взялися дві примадонни?
Брайночка Козак. Ось бачите, виходить, що ви нічогісінько не знаєте, якщо питаєте, звідки взялися дві примадонни!
Муравчик. Знаєте що? Подавіться обома вашими примадоннами.
Брайночка Козак. Самі подавіться, ви старші.
Муравчик. Це ще невідомо, хто з нас старший... Я бачу тільки, що сьогодні з вами ні до чого не добалакаєшся, ви ще гірша відьма, ніж були колись.
Брайночка Козак. А ви були пройдисвітом і пройдисвітом залишилися.
Муравчик. З таким обличчям, як у вас, вам личить бути перекупкою у Вільні на базарі.
Брайночка Козак. А вам личить тільки роз'-їжджати з таким негідником, як Щупак, та торгувати жінками.
Муравчик. Щоб ви так знали про свої вуса, як я знаю про Щупака з його жінками.
Брайночка Козак. А хто викрав канторову дівчину з Голенешті, як не ви з Щупаком?
Муравчик. Звідки ви знаєте про Голенешті? Звідки ви знаєте про канторову дочку?
Брайночка Козак. Ага! Бачите тепер, що я знаю більше за вас.
Муравчик. Знаєте що? Навіщо нам сваритися в Америці? Америка мирна країна. Умовимося так: я розповім усе про немовля — ось вам моя рука на запоруку, — а ви мені розповісте про примадонн... Згода?
Брайночка Козак. Вашу руку.
Му р а в ч и к. Ось вам моя рука.
Брайночка Козак. Заприсягніться.
Муравчик. Щоб я так...
Брайночка Козак. Що?
Муравчик. Так мав радість і втіху.
Брайночка Козак. А як ні?
Муравчик. Щоб я піймав нежить...
Брайночка Козак. Пусте!
Муравчик. Щоб на мою голову впала висока вежа.
Брайночка Козак. Дурниці.
' Муравчик. Щоб Колумб з того світу прийшов і почав душити...
Брайночка Козак. Так не присягаються.
Муравчик. Тьху на вашу голову, мене аж потом пройняло!
Кінчилося тим, що Брайночка Козак помалу розповіла Муравчикові все, що знала про Рафалеска й про обох примадонн: Генрієтту Швальб і Розу Співак. А коли дійшла черга Муравчика розповісти про немовля, Брайночка Козак переконалася, що він тільки ляпає язиком і морочить їй голову. Розчервоніла й спітніла, вона підвелася, загорнулась у ротонду і вибухнула таким реготом, що тисяча чортів не регочуть так. Муравчик аж перелякався за неї:
— Що з вами? Що сталося?
— Ха-ха-ха! — не переставала сміятися мадам Черняк: — Усе, що я вам розповіла, вигадка, нісенітниця... брехня й вигадка. Ха-ха-ха!
Шолом-Меїр Муравчик удав, ніби страшенно обурений з того, що мадам Черняк так обдурила його. Але в думках сказав собі: "Забивай баки, Брайночко Козак, комусь іншому, хоч би своїй бабусі!"
Цікава парочка розійшлася, кожен в іншому настрої: він — дуже задоволений зустріччю з Брайночкою Козак, від якої дізнався все, що йому треба було; а вона — лютуючи на цього хрипкого мерзотника — побила б його сила божа! — і гніваючись на саму себе за те, що дозволила "облудним чоловікам" знову обдурити її,— холера в спину всім чоловікам, крім одного!
Розділ 74
У РЕСТОРАНІ ШОЛОМА
Історія, яку Муравчик почув від Брайночки Козак про Рафалеска й примадонну Генрієтту Швальб, а ще більше — відомості про роман з красунею Розою Співак, були для нього справді важливою новиною. Ще б пак! Просто полуда спала з його очей. Він розумів тепер багато з того, чого раніше ніяк не міг збагнути, пригадав, як колись Роза, тремтячи, одно допитувалась нібито про Гоцмаха, а видно, мала на увазі цього хлопця, який миготів перед його очима тоді в нещасному Голенешті.
"От так Роза! — подумав він.— Та ще канторова дочка. Ти вартий, Шолом-Меїр, щоб тебе поклали на лаву тут, посередині Америки, і вперіщили щонайменше п'ятдесят канчуків за те, що ти досі не використав становища й не поживився ні з жениха, ні з нареченої. А коли тобі поталанило поцупити пачку листів від цієї дівчини Рози, ти не добрав нічого розумнішого, як заставити їх за кілька шилінгів тому лондонському бороданеві, сто сот болячок йому в спину! Адже він мене з торбою пустив. Я б міг тепер знову збагатіти, якби я мав ті пацери... Тепер я навіть не можу показатися їй на очі, бо я ж перед нею і дурисвіт, і брехун..."
Наш Муравчик трохи замислився, потім прокинувся від задуми й знову почав розмовляти сам з собою:
"Що ж, нехай така болячка Щупакові в Одесі й містерові Кламеру в Нью-Йорку, як я ще скористаюся з цієї історії, коли на те буде господня воля. А як ні, ти,
Шолом-Меїр, вартий, щоб тобі дали жувати солому, нехай мені бог дасть стільки радості й утіхи..."
Він розробив чудовий план, за який йому самому хотілося себе ущипнути в щоку:
"Муравчику, в тебе голова мудреця!.."
Тим часом настала пора пообідати. Він подався пошукати єврейський ресторан і потрапив до знаменитого ресторану Шолома, якого щодня рекламують у всіх нью-йоркських газетах, вміщуючи портрет його власника.
"Не забувайте про вашого друга Шолома, який щодня забезпечує вас найкращими катерними, свіжими, смачними румунськими стравами..."
Прийшовши до ресторану Шолома, Муравчик побачив, що майже всі столики зайняті бізнесменами, яким ніколи, і кожний з них з'їдає свій обід наспіх, бо все робиться в Америці нашвидкуруч. Він почав шукати місце, де можна було б лишитися на самоті з своїм обідом, своїми планами й думками. Перш ніж він роздивився, перед ним з'явився жвавий молодий чоловік, джентльмен з білою серветкою, рудий і голений, як актор, вихопив, як фокусник, автоматичне перо, маленьку книжечку і, кинувши погляд палких карих очей на нового гостя, злегка вклонився йому, немовби кажучи: "Містер, замовте ваш обід, але не розпатякуйте багато: ви ж бачите, скільки відвідувачів ми маємо? Мерщій!"