Степан. От нещастя!.. Іди ж випрягай коні.
Омелько пішов.
ЯВА II
Степан, а потім Марися.
Степан (роздягається). І хто б сподівався, що так скінчиться сватання? Добре й Націєвському сердешному досталось, одначе хоч би тобі пару з рота пустив!.. Як приїхав, то слабів дві неділі. Я його питаю: а що, як?.. Нічого, каже, приймали гаряче. Тепер і сам бачу, що гаряче. Погані наші діла, усе пішло шкереберть — і в дворянстві одказали, і земський суд скасували, і я остався за штатом — і куди примоститься, сам не знаю...
Входе Марися.
Марися. Стьопа! Приїхав? Здрастуй, братику! (Обніма його.) Слава богу, що ти приїхав, — ми вже з мочі вибились і ради не дамо!.. Батько дуже слабі, — мабуть, умруть. (Плаче.)
Степан. Що ж йому таке?
Марися. Одно до другого... Тут оказія з тим женихом, ти, мабуть, чув?
Степан. Чув, Омелько розказував.
Марися. Не вспіли батько очунять після тієї оказії, а тут Красовський зібрав людей, виганяв нас з села, хотів розвалить хату; батько дуже сердились, сварились, кричали, і з ними зробилась якась причина: упали на землю зовсім як мертві. А, не доведи господи!.. Ми з матір'ю в ногах у Красовського валялись — насилу одпросились на місяць, та й то дядько Гервасій заступились... І це ще не кінець! Пройшло скілько днів, батько стали поправляться, як знову получили бумагу, що в дворянстві одказано, і зовсім уже занедужали, з сили вибились, нічого не їдять... все зітхають та читають ту проклятущу бумагу... Коли б хоч з Красовським помирились, а то він знищить нас зовсім; завтра строк вибираться, а куди вибираться, що робить з слабим батьком, самі не знаємо! Слава богу, хоч ти приїхав!
Степан. От наказаніє господнє!.. Не знаю, як і признаться тепер батькові!.. Я вже, Марисю, теж не служу — мене за штатом оставили.
Марися. .Не кажи, не кажи батькові, борони боже! Вони зараз і вмруть, як ще довідаються, що й ти не служиш. Після скажеш...
Степан. А мати ж де?
Марися. Пішли до дядюшки Гервасія просить, щоб помирився з батьком, чи не дасть якої ради, — його так татко любили, завиїе слухали — і посварились...
Степан. А за що ж уже з Гервасієм папінька посварився?
Марися. Багато говорить, я тобі послі розкажу, — а тепер іди до батька, вони тебе дуже нетерпляче ждали. Тілько не кажи, що ти не служиш, борони боже! Послі...
Степан. У мене аж ноги стали труситься... Стілько біди кругом, що й... (Махнувши рукою, пішов у бокові двері.)
ЯВА III
Марися, а потім Микола і Степан
Марися (одна). А, господи милосердний! Верни ти спокій і мир у нашу сім'ю! Так уже вимучились всі, що, здається, і умерти було б краще, ніж щодня турбоваться і не бачить краю всім бідам і напастям! На дядюшку Гервасія уся надія... Чи ублагають же то його мати?
Входе Микола.
Ну що? Мати у вас?
Микола. У нас. Батько згодилися, зараз прийдуть сюди. Я почув і побіг мерщій тобі сказать про цю радість! Може, й нам щастя знову усміхнеться!
Марися. Слава богу!
Микола. Здається, і Степан приїхав?
Марися. Приїхав, він у батька.
Микола. То я зостанусь...
Входить Степан.
Степан. Іди, Марисю, папінька тебе кличуть. А, Микола! Здрастуй.
Микола (поцілувавшись). А що, як батько?
Степан. Хоч і не питай!.. Змарніли зовсім.
Микола. Ти ж надовго приїхав?
Степан. Зовсім!
Микола. От і чудесно! І який же. я радий, що ти зостанешся у селі! Знов затоваришуєм.
. ЯВА IV
Входять Палажка, Гервасій і Протасій.
Палажка. Стьопа! (Обніма і цілує його.) Що? Бачив батька?
Степан (зітхнувши). Бачив.
Палажка (через сльози). Як смерть... як смерть.
Гервасій. Заспокойтесь, заспокойтесь, — сльозами не поможете.
Степан. Здрастуйте, Гервасій Семенович! Протасій Матвійович!
Гервасій. Здоров, козаче, здоров!
Чоломкаються.
Протасій (чоломкається). Як же служебні діла?
Гервасій (побачивши Миколу). А ти чого тут опинився?
Микола. Почув, що Степан приїхав.
Палажка (до Гервасія). .Заходьте ж, Гервасій Семенович, прямо сюди.
Гервасій. Може б, попереду ви йому сказали, щоб не стривожить.
Палажка. Ну-ну, добре, я скажу. (Пішла.)
Гервасій. А що ж, Степан Мартинович, скоро столоначальником будеш?
Степан. Де там! Я вже не служу, Гервасій Семенович.
Гервасій. Ну?!
Степан. За штатом остався.
Гервасій. О?! Чув, чув, — мені казав Красовський, що земський суд скасували. Так ти, виходить, лишній!
І нащо тобі та служба? Чи багато ж ти там брав жалування?
Степан. Два годи нічого не получав, а оце на третій, по розкладці, два з половиною у місяць назначили.
Гервасій. Два з половиною?! Господи! Здоровий, молодий чоловік два годи дурно сидить, а на третій у місяць получа два з половиною!!
Протасій. Я ще, як служив у покійного землеміра, Харитона Харитоновича Кацавейченка, він жив у Трахтомирові, на Дворянській вулиці, в будинку... дай бог пам'ять... в будинку графа...
Гервасій (маха рукою на Протасія і перебива його). Послухай мене, Степане, покинь ти думку про чиновника! Зовсім одурів старий: робітникові плате на своїх харчах тридцять рублів, а сина, замість того щоб привчать до хазяйства, віддав у службу — байди бить!.. Тепер не ті часи, з твоєю наукою далеко не заскочиш. І все то дворянство наробило. І батька треба збить, щоб він з дворянської зарубки зскочив, бо все хазяйство піде прахом, а чиновника з тебе не буде...
Степан. Та я вже набив руку, Гервасій Семенович, деякі бумаги і сам умію писать...
Протасій. Покійний землемір Кацавейченко...
Гервасій (не слуха Протасія, до Степана). Плюнь ти на це діло! Батько старий, слабий, а одному синові, мавши добре своє хазяйство, не варт тиняться по канціляріях і за два з половиною в місяць тратить здоров'я, зводить готові гроші на одежу, на харчі... Добре, як дослужишся до чого путнього; а як так і вмреш канцеляристом, а хазяйства не навчишся, не привикнеш, — що ж робить під старість? От і тепер — за штатом, якби не було хазяйства, що його робить? Покинь, сину, берись за прадідівське рукомесло.
Степан. Та... воно... я й сам бачу тепер... я не від того... не знаю, як батько...
Гервасій. От я з ним побалакаю.
Степан. Тепер не кажіть, Гервасій Степанович, бо, борони боже, ще гірше заслабне...
Гервасій. Я знаю, коли сказать, тілько не потурай батькові, не шукай дворянства, усе буде гаразд.