— Велике видиво я щойно бачив, — сказав він і відчув, як забилося йому серце.
Звідки взялись у нього такі слова? Вони так влучно пояснили цю мовчанку. Це просто диво. Ніколи не надавав він такої чудової форми своїй думці. Але ж він ніколи й не пробував це зробити! Авжеж. Тепер усе ясно. Він просто ні разу не пробував. А от Свінберн пробував, і Теннісон, і Кіплінг, і всі інші поети. Мартін пригадав своїх "Ловців перлів". Він ніколи ще не зважувався на велику річ, не брався напоїти її красою, що горіла в ньому. Цей нарис можна було б зробити зовсім інакше. Його вразила безмірність краси, що таїлася у нього в душі, і він запалився сміливою думкою. Чого б йому не оспівати цю красу в гарних віршах, як робили це великі поети? А таємнича розкіш і чудо його неземного кохання! Чого б йому не змалювати й це, як інші поети? Вони ж бо оспівують кохання! І він зробить так само, хай йому чорт!..
У вухах Мартінові пролунав його власний вигук. Захопившись видивами, він почав мріяти вголос. Кров бухнула йому в обличчя, і він почервонів по саме волосся під бронзовою засмагою.
— Я... я перепрошую, — пробурмотів він. — Я задумався.
— Це прозвучало як молитва, — спробувала вона пожартувати, хоч усередині в ній усе якось стислося, заніміло. Це ж вона вперше почула лайку з уст знайомої людини і була глибоко вражена — не тільки тому, що це суперечило її поглядам та вихованню, а більше тому, що це був дужий повів життя, який раптом залетів у заповідний сад, де в захистку цвіло її дівоцтво.
Але вона пробачила йому і навіть сама здивувалася, як легко це було зробити. Кінець кінцем, йому можна було все пробачити. Умови не дозволили Мартінові бути схожим на інших чоловіків, але ж він працював над собою, і не без успіху. Їй і на думку не спадало, що її вибачливість може мати якусь іншу причину. Вона відчувала до нього справжню ніжність, але сама про це не здогадувалась. Та й звідки було їй знати? Проживши до двадцяти чотирьох років спокійно й безтурботно, без ніяких любовних захоплень, вона не навчилася глибше розумітись на своїх почуттях і, ані разу не запалившись коханням, не могла збагнути, що запалилась тепер.
РОЗДІЛ XI
Мартін знов узявся до своїх "Ловців перлів", яких, певно, давно б уже скінчив, якби раз у раз не перекидався на писання віршів. Він пробував складати любовні поезії, навіяні почуттям до Рут, але жодної не закінчив. Він побачив, що оспівувати кохання в чудових віршах за один день не навчишся. Опанувати риму, розмір і будову вірша не так легко, а тут ще треба осягти щось незбагненне й невимовне, що він відчував у творах великих поетів, але неспроможний був надати своїм. Це був невловний дух поезії, якого він прагнув і шукав, та ніяк не міг ухопити. То він займався перед ним яскравим полум'ям, то слався тремткою поволокою, і все був недосяжний, хоч іноді йому щастило впіймати його уривки і вплести їх у фрази, які лунали у нього в голові наче музика або проносились в уяві імлистими образами небаченої краси. Це боліло йому. Ревне бажання поривало до слова, але він міг лопотіти саму буденщину, як і всі інші люди. Він читав свої вірші вголос. З розміром усе було гаразд, рима й ритм теж звучали бездоганно, але той запал і піднесення, що були у нього в душі, годі було відчути. Мартін не розумів, чому так, і, пригнічений та розбитий, знов брався за свого нариса. Проза, безперечно, давалася куди легше.
Слідом за "Ловцями перлів" він написав ще нариси про морську службу, про ловитву черепах, про північно-східні пасати. Потім на пробу почав писати коротеньке оповідання, але так розходився, що замість одного написав шість і порозсилав їх до різних журналів. Мартін писав одну річ за другою, невтомно працюючи з ранку до пізньої ночі, і кидав роботу тільки для того, щоб піти до читальні чи бібліотеки або відвідати
Рут. Він був безмірно щасливий — жив повним життям, горів у якійсь невгасимій творчій гарячці. Відчував ту радість творчості, що вважають її за привілей богів. Усе" що його оточувало — запах прілих овочів і мильної води, занехаяна постать сестри і глузливе обличчя містера Хігінботема — все це здавалось йому сном. Справжній світ був у нього в уяві, і те, що він писав, було скалками цього світу.
Дні стали Мартінові закороткі. Йому так багато треба було вивчити. Він обмежив свій сон — спав тільки п'ять годин і вважав, що цього цілком досить. Спробував спати навіть чотири з половиною години, але, хоч і прикро йому це було, мусив вернутися до п'яти. Він радо віддавав весь час своїм захопленням. Йому шкода було кидати писати, щоб узятись до науки, шкода було переривати навчання, щоб піти до бібліотеки, шкода було відриватися від цих скарбів знань або від журналів, читаючи які, він силкувався збагнути таємницю письменників, котрим пощастило продати свої твори. Коли під час побачення з Рут йому треба було нарешті встати й піти, у нього мало не розривалося серце. А вийшовши, він поспішав по темних вулицях, щоб якнайшвидше вернутися до книжок. Але найважче було закрити підручник алгебри чи фізики, відкласти олівець та зошит і заплющити стомлені очі. Ненавидною була йому сама думка про те, що доведеться, хоч на короткий час, спинити своє життя і втішатися лиш тим, що через п'ять годин задзвонить будильник. Тобто він втратить тільки п'ять годин, а тоді дренькітливий звук вирве його з забуття, і настане знов славний дев'ятнадцятигодинний день праці.
Тим часом збігали тижні, гроші в нього танули, а нових прибутків не було. За місяць після того він надіслав до "Друга молоді" пригодницьку повість для дітей, редакція повернула її назад. Відмова була висловлена в такій делікатній формі, що він навіть відчув симпатію до редактора. Але до редактора "Оглядача" такої симпатії у нього не було. Прождавши два тижні, Мартін написав йому. Через тиждень написав знов. Наприкінці місяця поїхав до Сан-Франціско, щоб особисто поговорити з редактором. Але цербер в образі рудого молодика, що ретельно охороняв вхід, не допустив його до такої високоповажної особи. Наприкінці п'ятого тижня рукопис надіслали йому по пошті без супровідної записки. Не було ні відмови, ні пояснень, чого. Так само він одержав назад і інші свої статті від газет Сан-Франціско. Тоді Мартін поперекладав їх у нові конверти й розіслав їх до різних газет східних штатів, звідки вони повернулися далеко швидше і з надрукованою на машинці відмовою.