Панас.
Благословіть, батьку-мати, Косу розплітати!
Панас виводить Марусю з посаду і ставить серед світлиці. Старша дружка здіймає з неї кибалку з квітками, стрічками й віночки. Брат розплітає кісники; дружки розплітають коси.
Дружки.
Ой, брат сестрицю розпліта.
Де ж тії у плітки подіва?
Поніс на торжок, не продав,
Меншій сестриці і так дав.
Ой, на тобі, сестрице, сестрин дар,
Щоб я за тобою так діждав! Маруся (взявши в руку кибалку й віночки).
Чого ж я плачу, чого жалую?
В чім мені недогода?
Ой, чи жаль мені батенька мого,
Чи подвір'ячка свого?
Ой, не жаль мені батенька мого,
Ні подвір'ячка свого;
Ой, як жаль мені погуляннячка
І свого прибираннячка;
Ой, як жаль мені русої коси
І дівочої краси!
Нема в саду соловейка,
Нема щебетання!
Минулося вже дівоцтво,
Не буде квітчання!
(З плачем роздає квітки й стрічки дівчатам, а віночки пришпилює до горсета. До матері).
Ой гай, мамо, гай, гай! Ти, кісонько, май, май! Вже не пустиш, мати, В той гай погуляти, Косою помаяти.
(Припадає до матері).
Ой, глянь, матінко, на мене, Чи не болить серденько у тебе, Що розплели кісоньку у мене?
Дружки, рідй поїзд.
Приступи, Марусе, близенько, Уклонися отцю-неньці низенько! Отцю-неньці низенько уклонися, Дрібненькими слізоньками умийся.
Маруся (кланяється посаженому батькові).
Спасибі тобі, мій батеньку, За твоє коханнячко! Що я в тебе гуляла, Важкого діла не знала, Тільки кісоньку чесала.
Спасибі тобі, батеньку!
(Кланяючись матері).
Спасибі тобі, матінко, За твоє коханнячко! Що я в тебе гуляла, Важкого діла не знала, Тільки кісоньку чесала. Спасибі тобі, матінко!
Іван Коркішка приносить на віці намітку. Дві свашки подають намітку Марусі; вона двічі кидає й бере за третім разом. Свашки завірчують Марусю наміткою й співають.
Свашки.
Крийся, Марусе, крийся, Крийся, Марусе, крийся, Куницями та лисицями, Братиками та сестрицями!
Дружки.
Ой, жаль же нам, подружино, та на тебе,
Ой, що ти нас запросила та до себе!
А ми тобі одслужили вірнесенько.
Тепер же нам одклонися низесенько. Маруся кланяється дружкам і цілується з ними; потім йде до Тетері. Маруся.
Тепер же я, мій миленький, навіки твоя! і Нема в мене тепер роду, нема родини, Тільки в мене зосталася моя дружина. Ой, прилетів соловейко, щебече гарненько; Як зосталась я з тобою, вже я веселенька. Буду твого отця-неньку щиро поважати, Буду тобі козацькую збрую готувати.
Т е т е Р я— } Разом
Тепер же ти, моя мила, навіки моя! Нема в тебе тепер роду, нема родини, Тільки в тебе зосталася вірна дружина. Ой, прилетів соловейко, щебече гарненько; Як приїхав я до тебе, став я веселенький. Будеш мого отця-неньку щиро поважати, Будеш мені козацькую збрую готувати.
Настя й Богдан (разом з Марусею й Тетерею).
Будеш його отця-неньку щиро поважати; Будеш його козацькую збрую готувати.
ВИХТД 5
Ті самі й козак.
Козак (вбігає в хату і кричить).
Страшна звістка! В Богуславі татари!
Всі (перелякані кричать).
Татари! Татари!
Козак.
Вже за Россю хати палають! В вікна видно пожежу. Усі бігають по світлиці і ламають руки.
Всі.
Нещасний час, нещасна година! Тетеря (грізно).
Чого полякались? За шаблі! На татар!
Бояри, дружки, старости й гості співають торжественно, піднявши
вгору шаблі.
Ой, сідлайте, хлопці, коні вороні, Забирайте в руки шаблі дорогі! Сідаймо на коней татар воювати, В чистім полі на татар будем полювати, Своїх людей з неволі будем одбивати! Утікайте, вражі сини, бо буде вам горе! Заженемо вас, поганців, аж за синє море!
Всі чоловіки з піснею вибігають з хати.
Маруся (біжить за Тетерею).
Чи вже ж ти покинеш мене, молоду?
(Маруся падає коло порога. Дружки беруть її попід руки. Тим часом татари розбивають вікна і вскакують у хату).
Татари.
Аллах, аллах! Добрий жир. Аллах! Берім молодих! Кидаймо старих!
Дружки, свашки, світилки.
Ой! Боже наш! Ой, рятуйте!
Татари хапають дівчат і Марусю. Настя кидається до Марусі обороняти. Татарин одпихає її і втікає з Марусею. Настя хапає рушницю й стріляє. Кільки татар падає додолу. Полум'я видко через вікна. За сценою голос і співи козаків.
ДІЯ ДРУГА
ВИХІД 1
Козацька рада й гетьман Томило. На сцені майдан серед міста; на майдані стіл, накритий червоною скатертю. Довбиш б'є в литаври. Козаки збираються на майдан
і стають кругом стола оддалеки. Старий гетьман Томило виходить з старшиною; в руках у його бунчук та булава.
Томило (поклонившись раді). Пани-товариші! Для чого маємо раду збирати й раду держати? З ким маємо войну починати? З ким маємо битись, а з ким миритись?
О дин козак з ради. Наш батьку старий! Нічого б тобі про те й питати. Вчора татари спалили Богуслав по саму Рось, обібрали наші хати, пограбували наше добро, напали на Богуславишин двір, забрали на весіллі в неволю дівчат... Чи вже ж тобі питати, про що будемо раду держати? Треба нам воювати з татарами й турками!
Томило. Чи до діла ваша річ, пани-товариші? У нас з турками мир. Ми обіцялись не зачіпати татар. Ми зломимо своє вірне слово й козацьку честь.
Один промовець (виступаючи з кола). Не по-козацькій ти говориш, старий батьку! Твоїх дітей не погнали татари в неволю; твоя хата ціла; твоя худоба пасеться на степу! Нащо пак і воювати!.. Але глянь на ту пожежу, на ті руїни!
Більша половина ради. Гетьман каже правду! Не можна нам ламати свого слова. Гетьман каже правду. Не треба войни!
Томило. Послухайте моєї старої голови! Татари наробили шкоди; нігде правди діти... Ми пошлемо навздогінці за ними сотню козаків на прудких конях, однімемо наших дітей, нашу худобу і вкриємо степ татарськими головами. А война тепер діло небезпечне.
Одна половина ради. Не гетьманська твоя рада! В тебе старе серце: воно не болить за нещасних наших дітей... Може, воно вже прохололо задля войни, задля слави України. Веди нас на войну!
Друга половина ради. Гетьманська річ правдива; не треба войни!
Одна половина. Веди нас на войну! Смерть туркам і татарам!
Друга половина. Послухаймо гетьмана! Не треба войни!
Одна половина. Треба!
Друга половина. Не треба!
Рід Богуславчин виступає на сцену; з ним — Тетеря.
ВИХІД 2
Ті самі, Богуславчин рід і Тетеря.
Рід Богуславчин і Тетеря. Ясне товариство, висока радо! Нечисті бусурмани занапастили наш рід. На нашім кутку зостались одні руїни. Наші діти в неволі. Може, завтра їх продадуть в неволю на далеку сторону. Просимо вашої оборони, просимо кривавої помсти.