А що довше стежив за ним при тому пан Пляшкер, то стурбованіший ставав у нього вигляд.
Нарешті Суботик зліз зі столу й сів на стілець.
— Кепські справи, — невесело сказав він. — Усе куди гірше, ніж я думав. Тут уже не допоможе у три дроти звита сталева струна. Я просто не знаю, що можна вдіяти. А не знайдеться у нас чималого відтинка дратви?
— Чималого відтинка дратви? Що ти маєш на увазі? — запитав пан Пляшкер.
Суботик знову виліз на стіл, показав на один кут машини, потім на другий і мовив:
— Мені потрібен відтинок дратви завдовжки від цього кута до оцього. Це неодмінно має бути ікс-ква-драт-ва. Ігрек-ква-драт-ва тут була б закоротка.
— І є в тебе така... дратва? — запитав пан Пляшкер.
— Немає, але я, можливо, роздобуду, — повільно сказав Суботик і з хвилину подумав. Потім зіскочив зі столу, виліз вікном надвір і гукнув до пана Пляшкера: — Зараз принесу! — І відразу щез.
Пан Пляшкер терпляче очікував біля машини для здійснення бажань. Пізнього пообіддя, коли він уже почав дрімати, знадвору почувся Суботиків голос, і названий татко допоміг своєму чудненькому синкові влізти вікном до кімнати.
— Є успіх? — напружено спитав пан Пляшкер.
Суботик радісно кивнув головою.
— Ще б пак! — вигукнув він. — Ось вона, достатньої довжини ікс-ква-драт-ва для нашого апарата. І навіть доброго фабриката. О! Татку, ви нічого не помітили?
— А що? З дратвою щось негаразд? — стривожився пан Пляшкер. — Що я мав помітити?
— Та те, що я знов римую! — гордо виголосив Суботик. — Люди мордуються цілими днями, поки знайдуть сяку-таку риму, а я римую навіть мимохіть. — Він вражено подивився на пана
Пляшкера. — А ви й не помітили? Ікс-ква-драт-ва — апарата — фабриката! Мені кортить щось із цього звіршувати.
Добряча ікс-ква-драт-ва —
вона для апарата
смачніша, як для тата
закуска зі шпината
чи ніжного салата!
Пан Пляшкер мав був зауважити, що віршик заримований не бездоганно і що правильно не "шпината" а "шпинату", не "салата", а "салату"
Натомість він сказав:
— Може б, тобі тепер скортіло й до машини взятися? Віршик гарний, але ж я навіть не годен як слід його оцінити, бо занадто нервуюся!
— Так-так, не-рву... — мовив Суботик. — Та і я ж, мабуть, не-рву-ю-ся... тобто ікс-ква-драт-ви... Та менше з тим! Спокійно, татку! Я зараз уже лагодитиму. А водночас і віршуватиму.
І він, вилізши на стіл, заходився відгвинчувати передню стінку машини й безжурно співати:
Хоч як я нервую,
ква-драт-ви не рву я.
Міцна ікс-ква-драт-ва! —
Така моя клятва!
— Еге ж, клятва, клятва...— погодився пан Пляшкер, з цікавістю зазираючи через Суботикове плече.
Ось я знімаю стінку —
і маєте новинку:
згорілу-почорнілу
розплавлену дротинку! —
проспівав Суботик і подав панові Пляшкеру відтинок перегорілого кабелю.
Той подивився-подивився і сказав:
— Це можна викинути?
— І навіть треба, звісно ж, — відповів Суботик.
Пан Пляшкер кинув дротину в кошик на папери. Коли він повернувся до столу, Суботик уже загвинчував машину.
— Та й швидко ж ти працюєш! — захоплено сказав пан Пляшкер.
Суботик заплющив очі, згорнув руки на черевці й "скромненько" продекламував:
Усі великі люди
уміли завжди всюди
моторно працювати...
— Цього не спростувати! — підхопив пан Пляшкер і собі в риму. Суботик зліз із столу на стілець.
Пан Пляшкер схвильовано запитав:
— Ти справді завершив роботу? Машина знов працюватиме? Як ця твоя дратва? Адже ж я чув — дратвою... колись шили взуття. Чи не згорить вона враз?
— Роботу я завершив, так, — відповів Суботик. — Ікс-ква-драт-ва легко не горить. — Тоді сказав до машини: — Чи запрацюєш ти, одначе, то це ми зараз і побачим! — Він зліз із стільця. — А поверніть-но важілець!
Пан Пляшкер обійшов машину довкола.
— Лампочка й не думає світитися! — знервовано сказав він.
Суботик і сам захвилювався й кинув говорити в риму.
— Дарма, це не головне. Може, машина працюватиме й без лампочки. Загадайте їй якесь бажання, щось простеньке, — сказав він.
Пан Пляшкер поставив перемикача на "увімкнено". Лампочка раптом слабенько зажевріла. Водночас у машині щось залущало, затріскотіло, і вгору попливли легенькі хмарки диму.
— Швидше, швидше, загадуйте ж їй щось! — вигукнув Суботик. — Скільки ви ще будете надумуватися?
— Я хочу, щоб отут на кріслі лежало п'ять марок! — квапливо мовив пан Пляшкер.
Він трохи зачекав, бо машина не загула, як очікувалося, а тоді поставив перемикача на "вимкнено" Машина перестала диміти.
Пан Пляшкер із Суботиком кинулися до крісла— подивитися. На бильці рядочком лежало щось масненьке.
— Тю, та це — шкварки! — скрикнув пан Пляшкер, придивившись. Він уже хотів був ухопити їх у руку. — П'ять шкварок.
— Погано, погано, — сказав Суботик, замислено хитаючи головою. — Спробуйте-но ще раз. Щось простеньке.
Пан Пляшкер увімкнув машину вдруге. Вона знову почала диміти й тріскотіти. Тому він несподівано для себе самого швиденько промовив:
— Я хочу шапку! — І відразу вимкнув машину.
Тієї ж хвилини на підлозі перед собою він побачив невеличку жабку, яка весело поглядала догори на нього.
— Ця машина зовсім здуріла! — вигукнув пан Пляшкер і спустив зелененьке створіння крізь вікно в присадок.
— Ну, не те щоб зовсім, але трохи є, — сказав Суботик. — Вона й промахується, але все ж таки влучає мало не впритул до цілі.
— Мало не впритул?.. А це ще що таке?
— Ось ви першого разу забажали пять марок. А що одержали? П'ять шкварок. А забажавши собі шапку, отримали що?
— Жабку. І справді! А я й не звернув на це уваги, — сказав пан Пляшкер. — Воно таки звучить дуже подібно: "марок" — "шкварок", "шапка" — "жабка"... Цікаво, що вийшло б, якби я забажав ще грошей?
— А ви спробуйте! — підбадьорив Суботик.
Пан Пляшкер увімкнув машину й сказав:
— Я хочу, щоб на столі лежали банкноти! — І тут-таки вимкнув машину, бо з її корпусу здіймався вже густенький дим.
Тієї ж миті на столі де не взявся... млинок для кави!
— А це знов що таке?! — безпорадно сказав пан Пляшкер, втупивши погляд у негадану появу.
— Я й сам не знаю. "Банкноти" і "млинок" — звучить зовсім не подібно, — збентежено мовив Суботик.
— От і міркуй тепер... — почав пан Пляшкер.
— Чекайте, чекайте! — скрикнув Суботик. — Таж млинок— для того, щоб молоти! А це вже звучить дуже подібно, чи не так? "Банкноти" — "молоти"! Зрозуміло!.. Слухайте, татку, мені дещо