Орися (холодно). Ні. Ну?
Бурчак (неймовірно). І не збираєтесь?
Орися Ні. Ну? (Не зводить очей).
Бурчак (проясняється, одягає окуляри). А Антонина Павлівна і Паша так серйозно казали... Це негарно з їхнього боку... (Видно, під її упертим холодним поглядом почуває себе ніяково, але не може сховати радісно-задоволеної посмішки. Клопотливо озирається, бурмоче). Десь мій бриль... Мабуть, в сінях покинув... Ви не сердьтесь на мене, Орисю. Мені стало так тяжко обидно... Давайте я піду до його з запискою, їй-богу! І зараз же прийдемо обоє назад... Можемо навіть все самі купить. Серйозно!
Орися (чим більше він проясняється, тим більш вона похмурюється. Губи стуляються жорстоко і гидливо). Ні, збираюсь. Я збрехала. Збираюсь за його заміж!
Бурчак (здивовано). Ви жартуєте?
Орися. Ні трішки.
Бурчак (тихо). Навіщо ви мене мучите? Ну навіщо? Легше вам?
Орися. Легше. Хочу мучить. (Дико, жагуче). Хочу! Я б вас на вогні пекла! Бурчак. За що?
Орися. Так. І от візьму й вийду за його. Женю його на собі. Він не хоче женитись на мені, а я хочу. Хочу! Чуєте? Він буде знаменитим, і я його зроблю таким... Я! Він хороший, сильний, з принципами. А ви без принципів. Ви, як черв'як без кісток, можна круг пальця обмотать. І знаменитим ви ніколи не будете. От вам!
Бурчак (хрипло, здивовано). Вам потрібні принципи?
Орися. Мені ні, а іншим... Ви не зрозумієте...
Бурчак. Ні, я розумію. (Мовчить. Понуро, задумливо дивиться вбік).
Орися (покрутивши головою). Фе, як ще погано! (Зі злобною нудьгою потягається).
Бурчак (глухо). Да... Він буде знаменитим. І він справді хороший... Да, да... Він — сильний. Неправда, він вас теж любить. Це помітно. Він буде знаменитим... І не тільки у нас, а і в Європі. Я навіть чув, що в цьому році його картини будуть виставлені в паризькому салоні.
Орися (пильно дивиться на його. Раптом сміється, підходить до його і ласкаво гладить по плечу). Ах ви, голубчику мій! В паризькому салоні?
Бурчак (не дивлячись на неї). Да. Я так чув.
Орися. Ну, признайтесь, для чого збрехали? Ну?.. (Бурчак мовчить). Правда ж, збрехали? Для чого?... Ех, ви! (З сумною ласкою проводить рукою по щоці).
Хутко входить Антонина.
Антонина (до Орисі). Ось! (Подає записку).
Орися. Добре. Зараз дам її Ганні: вона поїде трамваєм і за п'ять хвилин буде назад. (Виходить).
Антонина. Ви чого такий, Семене Петровичу? Не вірте, ми жартували... Нічого нема, це ми так. Весело нам, от і жартуємо...
Бурчак. Ні, я нічого...
Входять ПашаіОрися.
Орися. Через п'ять хвилин буде одповідь. Ганна прийде і подасть самовар... Чого стоїте, Світове питання? Сідайте, щоб усе добре сідало...
Бурчак. Спасибі... (Одходить од піаніно).
Антонина. Знаєте що, панове? Заспівайте "Як умру, то поховайте..." 1. Тепер є Семен Петрович, він буде басом...
Орися. От як їй сьогодні співу захотілось! Похоронного... Ми помирать не збираємось...
Антонина. Ну, я вас прошу, Орисю! Страшенно хочеться... Один куплет. Пашо! Семене Петровичу, починайте. Орисю, сядьте за піаніно.
Орися. Я без нот не знаю.
Антонина. Знаєте, знаєте! Ви вже грали...
Орися (непомітно, але уважно подивляється на неї. Стискує плечима й сідає за піаніно). Які вередливі ці вагітні... Я ніколи, нізащо не буду вагітною... Ну, Пашо, Бурчак, ідіть, нічого не зробиш. Починайте, хімія...
Бурчак. їй-богу, я зараз не'можу...
Антонина (злякано). Ой голубчику, рідненький, ну, хоч трошки. Ну, я благаю вас!..
Бурчак. Хм! От, їй-богу!.. (Підступає ближче, прокашлюється).
Орися (озираючись). Ну? (Грає).
Бурчак (починає). Як умру...
Орися і Паша (вступають).
Всі разом.
Як умру... ...то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій.
Антонина лягає, закидає руки за голову і, тісно стуливши губи, скорбно дивиться вперед. На лиці мука.
Бурчак (до Антонини). Буде?
Антонина (злякано, жагуче). Ой ні, ні! Ще, ще! Бурчак (стискує плечима й починає). Щоб лани... Орися і Паша (вступаючи).
і
і
Щоб лани... [ ...широкополі Всі разом. } І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути, Як реве ревучий.
Антонина при кінці співу закриває лице руками і голосно ридає. Всі змовкають і злякано, стурбовано кидаються до неї.
Орися (чуло, м'ягко). Тосю, рідна, не треба...
Паша (сердито). Ну от! (До Антонини). Дать води? (До Бурчака, який розтеряно тупчиться коло них). Ну, а ви чого? Подайте води!
Антонина. Не... не треба. Це... так. Зараз пройде... Нерви...
Паша (грізно до Бурчака, що зупинився). Води!
Бурчак (поспішно кидається до столу, перебирає склянки й озирається).
Антонина (сідає, втирається, силкується усміхнутись). Ну, от і пройшло... Не треба нічого... Дякую. Це так... Не звертайте уваги...
В двері стукають.
Антонина. Господи! Невже Василь? Так швидко... (Поспішно втирається). Паша. Вийдіть!
Входить Кривенко. Пригладжує чуб, уклоняється і говорить. — Драстуйте!
Всі (одповідають). Драстуйте. Антонина. Ти дістав мою записку? Кривенко (стискуючи всім руки). Ні, ніякої записки не діставав. Ішов повз будинок і зайшов. Ти вислала записку?
Антонина. Да. Щоб ти прийшов. У нас сьогодні холостяцький чай і дівич-вечір.
Кривенко (ліниво посміхаючись). Он як? Хто ж заміж іде?
Орися (вихоплюючись, голосно). Я!
Кривенко (сідаючи поруч з Антониною на канапі і од-кидаючись на спинку. Недбало). Боже поможи... Давно пора. А чай... це чудово. З охотою вип'ю. Можна,значить, вас вітати, Семене Петровичу?
Бурчак (сконфузившись). Мене? А чого ж мене?
Кривенко (байдуже). Не вас? А я думав... (До Анто-нини). Ну, як здоров'я? Ходиш? Гуляєш?
Антонина (невиразно махає рукою). Да, гуляю. Кривенко якийсь мент дивиться на неї. Мовчить. Настає ніякова тиша.
Орися (раптом, ніби згадавши). Ой, Пашо! А я й забула Ганні сказать, щоб купила солоного. От свинство! Знаєте що? Давайте самі сходимо! Світове питання, будьте за кавалера... Ходім з нами!
Паша (охоче). Ходім!
Антонина (вдячно до Орисі). Орисю! Ідіть я вас поцілую...
Орися (ступає, але зараз же, скрививши губи, зупиняється й одривисто говорить). Не варто! (Одвертається до Паші й Бурчака. Сердито). Ходім!
Всі троє виходять.
Антонина (злегка обижено й здивовано). Чудна... Не розумію я її...
Кривенко (несподівано різко і роздратовано). А! Праздна кокетка! Сьогодні одне, завтра друге... За кого вона виходить заміж?