Рабство наше теперішнє, ми це добре знаємо, й рабство вчорашнє неодмінно супроводжується й супроводжувалося грабіжництвом та здирництвом власть імущих. Ось із указу царя Бориса Федоровича від листопада 1602 року: "...и во крестьянской бы возке промежи всех людей боев и грабежей не было и сильно бы дети боярские крестьян за собою не держали и продаж бы им ни которых не делали. А кто учнет крестьян грабити и из за себя не выпускати, и тем от нас быти в великой опале".
Свідоме піклування про рабський стан кожного в так званій суспільній ієрархії — навіть у височайшому рескрипті на ім'я міністра народної" освіти Шишкова (від 19 серпня 1827 року), де цар, "почитая народное воспитание одним из главнейших оснований благосостояния Державы, от Бога Мне врученной", вважав, що учень-вихованець "...также не стремился через меру возвыситься над тем, в коем, по обыкновенному течению дел, ему суждено оставаться". Тобто генеральний чиновник держави стояв за косність, за якої потенційному Ломоносову перекривалася дорога в науку й таким чином височайшим рескриптом закріплювалася думка, "що умственность вредна для России".
Рабство, кріпацтво в своїй позірно полярній структурі неодмінно передбачає деспота-самодержця, так само як комуністична кабала неодмінно передбачає комуністичного диктатора, й ми тепер є свідками, як материнське лоно Росії, яке в різний час із неминучою запрограмованістю народжувало і самодержців, і диктаторів, сьогодні з того самого незмінно живородящого лона намагається випродукувати чергову "сильну руку" — хай то юний монарх з династії Романових, чи хай то психопатична гілка з якогось кривого юридичного дерева. Чи був Ленін тираном і деспотом? Безумовно. Чи був Сталін деспотом і тираном? Безумовно. У "всеподданнейшем докладе" міністра народної освіти Уварова від 1843 року на ім'я царя: "Самодержавие составляет главное условие политического существования России... Спасительное убеждение, если Россия живет и охраняется духом самодержавия сильного, человеколюбивого, просвещенного..." I все це, звичайно, щоб поєднати "все выгоды нашего времени с преданиями прошедшего и надеждами будущего". Зрозуміло, що ці "надежды будущего" — це ми з вами, царський міністр і нам обіцяв райські втіхи від імені російського самодержавства, а які то втіхи — з народної пам'яті не зітреться ніколи. Авжеж, не повинно стертися. Але ж, знову-таки, історія вчить того, що вона нічого не вчить, і, як той сказав, ще живе черево, яке здатне народжувати гада, й ми бачимо не такі вже й фальшиві потуги-позиви.
Повернуся ще до "всеподданнейшего доклада" графа Уварова. Відстоюючи засади "православия, самодержавия и народности", він розумів: "...направление... и его тройственная формула — должны были восстановить... все, что носило еще отпечаток либеральных и мистических идей: либеральных — ибо министерство, провозглашая самодержавие, заявило твердое "намерение возвращаться прямым путем к русскому началу во всем объеме". Як бачимо, побиваючи противників "величия России", міністр освіти граф Уваров твердо й послідовно вказував "намерение возвращаться прямым путем к русскому началу, во всем объеме". І тут ми вкотре повертаємося, як у казочці про білого бичка, як у зачарованому колі, до одного й того самісінького — до "русской идеи", до "русского дела", до "русского н ал во всем его объеме", а що всі ці поняття означали для російського народу і для "народов России", ми знаємо тяжким своїм історичним досвідом і злободенним побутом. А хіба сьогодні не кричать про ту саму "велич Росії", яку начебто втрачено і яку, звичайно, слід повернути, а яким способом повернути — всім відомо, інших способів не існує в природі: фенікс може відродитися лише в полум'ї, він святкує лише очищальну силу полум'я.
Як відомо, колись у Росії зачитувалися тим, що граф де Кюстін написав про Росію. Зокрема йому належить і таке: "Должен ли подобный народ иметь деспотическое правление, или же жестокое правление создает столь негодный народ?" Запитання не випадкове, а закономірне, й граф де Кюстін лише сформулював запитання, окресливши реальну проблему, яка завжди існувала й існує. І якщо виходити з цієї проблеми, яка видається вічною, можна сказати, що в ній усе взаємопов'язано, тут не можна відповісти "або —або", а можна відповісти "і те — й друге". Подібний етнос повинен мати деспотичне правління, він потребує такого правління, як наркоман потребує наркотиків, таке деспотичне правління з природи подібного етносу, це по-перше, а по-друге, деспотичне правління автоматично спонукає подібний етнос перебувати в тому стані та вигляді, в якому він перебуває, органічно потребуючи, знову ж таки, деспотичного правління.
Ще в ті часи, коли на Заході дебатувалося — вважати Русь азійською державою чи європейською і вважати її державою християнською чи нехристиянською, англієць Д. Флетчер написав книжку "Про державу Російську" (1591), де стверджував, що ця екзотична держава є "тиранічною державою", в котрій живуть "варварські московити". У своїй праці "Росія очима Європи" Дітер Гро писав, що в філософсько-історичній літературі кінця XVI і початку XVII століть згадки про Росію зустрічаються часто... Джованні Ботеро у своїх "Всесвітніх відносинах" (1596) приймає Москву в число європейських держав, але ставить її поряд із Туреччиною. Він також вважає можливим друге нашестя народів, і протиставляє "благородну й дорогоцінну волю" — "врожденному рабству" московитів. Джон Барклі у своїй праці (1607), що є джерелом звичаїв європейських народів, так характеризує Москву: плем'я, народжене для рабства, вороже всякій свободі, воно не бунтує, тільки якщо його пригнічують. Дітер Гро також посилається на акцентовану відміну між Росією і Європою в плані антитурецької ліги, в цьому плані рішуче виключається членство Росії, а також у творі міністра Генріха IV Сюллі, де говориться, що московити — це "варвари, з якими не можуть співробітничати цивілізовані християнські народи". І як тут ще не послатися на працю "Росія очима Європи"! З кайзерської канцелярії Фердинанда І в 1560 році в резиденцію в Римі направлено циркуляр, у якому говорилося, що московський великий князь підкорить собі всю Ліфляндію і матиме панування над усім Балтійським морем. Він нападе на Німеччину, Нідерланди, Англію і таким чином захопить у свої руки всю морську торгівлю. В кінці документа проводиться аналогія з напіес я народів: готи, мовляв, теж, очевидно, прийшли з Півні и нав ть римляни не могли їм протистояти. Дітер Гро: знеменнии ам факт, що в 1560 році "російська загроза" вже порівнювалася з нашестям народів!