Ноздрьов був у деякому відношенні історична людина. Ні на одному зібранні, де він був, не обходилось без історії. Яка-небудь історія неодмінно траплялася: або виведуть його піц руки з зали жандарми, або змушені бувають виштовхати свої ж приятелі. Коли Ж цього, не станеться, то все-таки щось та буде таке, чого з іншими ніяк не буде: або надудлиться в буфеті так, що тільки сміється, або забрешеться якнайгірше, так що, нарешті, самому зробиться совісно. І набреше зовсім без ніякої потреби: візьме й розкаже, що в Нього був кінь якої-небудь голубої або рожевої масті і тому подібні нісенітниці, так, що слухачі, нарешті, всі відходять, промовивши: "ну, брат, ти, здається, вже почав таке верзти, що й купи не тримається". Є люди, що мають пристрасть напаскудити ближньому, іноді зовсім без ніякої причини. Інший, наприклад, навіть чоловік в чинах, з благородною зовнішністю, із зіркою на грудях, потискуватиме вам руку, розговориться з вами про предмети глибокі, що спонукують до роздумів, а потім, дивись, тут-таки перед вашими очима і напаскудить вам. І напаскудить так, як простий колезький реєстратор, а зовсім не так, як людина із зіркою на грудях, яка розмовляє про предмети високі, що спонукують до роздумів, так що стоїш тільки та дивуєшся, знизуючи плечима, та й годі. Таку саму дивну пристрасть мав і Ноздрьов. Чим хто ближче з ним сходився, тому він найшвидше насолював: розпускав небувальщину, що вже дурнішої трудно вигадати, розладжував весілля, торговельну угоду і зовсім не вважав себе за вашого ворога; навпаки, коли випадок приводив його знову зустрітися з вами, він поводився знов подружньому і навіть казав: "Але ж ти, мерзотнику отакий, ніколи не заїдеш до мене". Ноздрьов у багатьох відношеннях був різносторонньою людиною, тобто людиною на всі руки. За одну хвилину він пропонував вам їхати куди завгодно, хоч на край світу, вступити у будь-яке починання, міняти все, що тільки є, на все, що хочете. Рушниця, собака, кінь — усе було предметом міньби, але зовсім не з тим, щоб виграти, це походило просто від якоїсь невгамовної спритності й жвавості характеру. Коли йому на ярмарку щастило натрапити на простака і обіграти його, він накуповував безліч усього, що перше наверталось йому на очі в крамницях: хомутів, курильних смолок48, ситцю, свічок, хусток для няньки, жеребця, ізюму, срібний умивальник, голландського полотна, крупчатки, тютюну, пістолетів, оселедців, картин, точильний інструмент, горшків, чобіт, фаянсового посуду скільки вистачало грошей. А втім, рідко траплялось, щоб все це він довозив додому; майже того самого дня спускалось воно все іншому щасливому картяреві, іноді навіть з додачею власної люльки з кисетом і мундштуком, а іншим разом і всієї четверні з усім: з коляскою й кучером, так що сам господар вирушав у коротенькому сюртучку або архалуку шукати якого-небудь приятеля, щоб покористуватись його екіпажем. Ось який був Ноздрьов! Може, назвуть його характером утертим, почнуть говорити, що тепер немає вже Ноздрьова. Гай-гай! несправедливі будуть ті, хто почне говорити так. Ноздрьов довго ще не переведеться на світі. Він усюди між нами і, може, тільки ходить в іншому каптані; та легковажно-непроникливі люди, і людина в іншому каптані здається їм іншою людиною.
Тимчасом три екіпажі підкотили вже до ґанку будинку Ноздрьова. В будинку не було ніякого готування до їх прийняття. Посеред їдальні стояли дерев'яні козли, і два мужики, стоячи на них, мазали стіни, заводячи якусь нескінченну пісню; підлога вся була обляпана білилом. Ноздрьов звелів у ту ж мить мужиків і козли геть, і вибіг у другу кімнату віддавати наказ. Гості чули, як він замовляв кухареві обід; обміркувавши це, Чичиков, який починав уже трохи почувати апетит, побачив, що раніше п'ятої години вони не сядуть за стіл. Ноздрьов, повернувшись, повів гостей оглядати все, що тільки було в нього в селі: і за дві години з чимось показав геть чисто все, так що вже нічого більше не залишилось показувати. Перш за все пішли вони оглядати конюшню, де бачили двох кобил, одну сіру в яблуках, другу булану, потім гнідого жеребця, з вигляду й непоказного, але за якого Ноздрьов божився, що заплатив десять тисяч.
"Десять тисяч ти за нього не дав", зауважив зять. "Він і однієї не вартий".
"Їй-Богу, дав десять тисяч", сказав Ноздрьов.
"Ти собі можеш божитись, скільки хочеш", відповів зять.
"Ну, хочеш, поб'ємось об заклад!" сказав Ноздрьов.
Об заклад зять не захотів битись.
Потім Ноздрьов показав порожні стійла, де були раніше теж добрі коні. У цій самій конюшні бачили цапа, якого, за старим повір'ям, вважали за необхідне держати при конях, який, як здавалось, був з ними в злагоді, гуляв під їхніми черевами, як у себе вдома. Потім Ноздрьов повів їх дивитись на вовченя, що було на припоні. "От вовченя!" сказав він: "я його навмисне годую сирим м'ясом. Мені хочеться, щоб воно було справжнім звіром!" Пішли оглядати ставок, де, за словами Ноздрьова, водилась риба така завбільшки, що два чоловіки насилу витягали штуку, що однак родич не проминав взяти під сумнів. "Я тобі, Чичиков", сказав Ноздрьов: "покажу чудову пару собак: міць чорних м'язів просто дивує, щиток49 — голка!" і повів їх до збудованого дуже красиво маленького будиночка, оточеного великим, загородженим з усіх боків двором. Вступивши в двір, побачили там усяких собак, і густопсових, і чистопсових, усіх можливих кольорів і мастей: муругих, чорних з підпалинами, полово-рябих, муруго-рябих, червоно-рябих, чорновухих, — сіровухих50... Були тут усі клички, всі наказові форми: стріляй, перелай, пурхай, пожар, скосир, чортихай, допікай, припікай, северга51, ластівка, нагорода, опікунка. Ноздрьов був серед них достоту, як батько серед родини, всі вони, зразу пустивши вгору хвости, називані в собачіїв правилами, полетіли прямо назустріч гостям і почали з ними вітатися. Штук з десять з них поклали свої лапи Ноздрьову на плечі. Передай засвідчив таку саму дружбу Чичикову і, підвівшись на задні ноги, лизнув його язиком у самі губи, так що Чичиков тут-таки сплюнув. Оглянули собак, що дивували міццю чорних мязів — гарні були собаки. Потім пішли оглядати кримську суку, яка була вже сліпа і, за словами Ноздрьова, незабаром мала здохнути, але років зо два тому була дуже гарна сука; оглянули й суку — сука, й справді, була сліпа. Потім пішли оглядати водяний млин, де бракувало порплиці, в яку встановлюється верхній камінь, що швидко обертається на веретені, пурхає, за чудовим висловом російського мужика. "А ось тут скоро буде й кузня!" сказав Ноздрьов. Трохи пройшовши, вони побачили, справді, кузню, оглянули й кузню.