Той, що з газетою
— Та-ак. Обставинки суто міщанські. Той, що з текою
— Чи варто й ув'язуватися?
Той, що з м'ячем
— Парень просив — треба помогти...
Той, що з текою, подививсь у люстро. Зробив серйозну міну:
— До того ж і темка: зміна прізвища! Та хай собі міняють хоч на Арістотелів, нам що! Радвлада не забороняє? Навпаки, потурає. Та й причинами не цікавиться ніколи.
Той, що з м'ячем, постукотів пальцем у лоб того, що з текою:
— А р е н с ь к и й! Навіть Козьма Прутков сказав: дивись у коріння речей.
Той, що з газетою, теж постукотів:
— І собі в голову, коли що кажеш. Зміна прізвища у міщанина...
Той, що з м'ячем
— Це ознака здвигу в його ідеології — раз! І дізнатись про причини...
Той, що з газетою
— Нам буде корисно — два!
6
Увійшов М о к і й:
— Невже прийшли? Спасибі!.. А я, бачте, заховавсь отут із своєю укрмовою... Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! "Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування. Бо, знаєте, вивчивши мову так-сяк, нічого з неї прекрасного й цінного не складеш... От... Сідайте! Зараз почнемо (пішов).
А р е н с ь к и й
— Занадто захоплюється мовою.
— Боліє. Питання — чого?
Той, що з м'ячем
— А того, що ти не болієш нею. І тільки псуєш. Партія пише, пише — візьміться, хлоп'ята, за українську культуру, не бузіть з мовою, а ти що? Ще й досі "Комсомольця України" не передплатив. Парню треба помогти! Парня треба витягтиі
7
Увійшли: Мокій, тітка, дядько, Мазайло, жінка, Б а р о н о в а — К о з и н о,У л я.
— Так-от... Мої товариші комсомольці... Прийшли...
Той, що з м'ячем, підморгнув своїм і, вдаривши м'ячем об підлогу
(Баронова здригнулась), почав:
— На дискусію, чи що...
Виступила вперед Т ь о т я М о т я:
— Просимо, товариші, молодії люди комсомольськії, просимо сідати!.. Ах, я завжди казала, кажу і казатиму, що якби мені років десять скинути, я б сама вписалась у комсомол. Ух, і комсомолка б з мене вийшла! Ух! (Повела плечем. Підскочила).
Той, що з м'ячем, звернувся до товариша з текою:
— Чуєш, А р е н с ь к и й?
Т ь о т я
— Чудове прізвище!
Б а р о н о в а — К о з й н о
— Ідеальне!
Мазайло побожна зітхнув, тоді тихо до Рини, до жінки:
— Чула? (Побожно). А р е н с ь к и й!
Той, що з м'ячем, і куценький, зачувши це. порекомендувались, вмисне акцентуючи свої прізвища:
— Тертика.
Б а р о н о в а — К о з и н о здригнулась, мов од електричного струму.
Т ь о т я
—Як?
Тертика, вдаривши м'ячем об підлогу, і куценький виразно:
— Іван Тертика.
Б а р о н о в а — К о з и н о здригнулась.
— Микита Губа.
Б а р о н о в а — К о з и н о зблідла.
Д я д ь к о Т а р а с до Тертики:
— Вибачте! Ви часом не з тих Тертик, що Максим Тертика...
Т е р т и к а
— Батько мій Максим...
— Був на Запорожжі курінним отаманом...
— І тепер на Запоріжжі, та тільки він робітник-металіст і отаманом не був...
— Та ні... Курінним отаманом Переяславського куреня славного Війська Запорозького низового на початку XVII століття.
— Не знаю.
Д я д ь к о Т а р а с
— Дуже жалко.
Т ь о т я зацокотіла каблучкою об графин:
— Не так давно я прочитала, щоб ви знали, товариші, одну дуже цікаву книжку. Я прочитала всю книжку, і в тій книжці прочитала буквально все, що було написане і надруковане в тій книжці. Буквально все. А найбільш я прочитала, щоб ви знали, таке глибокодумне місце: життя — то є все... І оце воно мені зараз чомусь згадалося: життя — то є все... Так!
(Трошки задумалась, покивала головою, зітхнула). Життя — то є все... Пропоную, товариші, обрати президію. (Поспішаючись). Гадаю, годі буде одного пред-сідателя? Заперечень нема? Нема!.. Кого?
Р и н а, поспішаючись:
— Тьотю Мотю! Тьотю Мотюі
М а з а й л о, поспішаючись:
— Просимо!
Б а р о н о в а — К о з и н о до тьоті, поспішаючись:
— Вас просимо!
Т ь о т я
— І просила ж я, ще вчора просила, щоб мене не вибирали. (Поспішаючись). Життя — то є все. Заперечень нема? — Нема!.. Прошу до порядку! (Зацокотіла каблучкою). Ну, громадяни, товариші, а краще й простіше — мої ви милії люди, руськії люди, їй-богу! Бо всі ми перш за все руськії люди... Давайте всі гуртом помиримо рідного сина з рідним батьком. По-милому, по-хорошому, їй-богу!..
Зачувши такі слова, Тертика і Губа скинулись очима, лукаво перемигнулись.
Губа раптом запропонував:
— Тертику!
Б а р о н о в а — К о з и н о здригнулась.
Т ь о т я
—Що?
Г у б а
— Тертику на голову пропонуємо ми.
Б а р о н о в а — К о з и н о здригнулась.
Т ь о т я
— Дозвольте. Як це так... Адже ж на голову мене вже обрано... ПР и н а ймні заперечень не було. Ну, милії ви мої люди, невже ви не довіряєте, і кому?.. Мені, Мотроні Розторгуєвій, з Курська?..
Г у б а
— Просимо проголосувати!
Т ь о т я
— У вас-то, мої милі, пошана до руської людини, нарешті, до Курська єсть?
Г у б а
— Єсть! Та не всякому, хто з Курська, і честь!
Тертика прибив м'ячем.
Не всякій тьоті Моті...
Т ь о т я
— Будь ласка! Я зголосую... Хто за Тертику на голову, будь ласка... Один, два, три, чотири... (Встромила гострі свої очиці в дядька Т а р а са). Ну?
Д я д ь к о Т а р а с
— Не з тих Тертик... Утримуюсь.
У л я, що весь час дивилась на Мокія, піднесла й собі за ним руку.
Р и н а до неї:
— Улько! Ти що?
У л я
— Ой... (тихо). Помилилась.
Т ь о т я
— Чотири! Хто за тьотю Мотю на голову? Один, два, три, чотири...
Д я д ь к о Т а р а с
— Хоч і е така приповідка: "Як єсть, то й пані старій честь", — проте утримуюсь.
Р и н а до Улі:
— Улько! Та ти що?
У л я піднесла руку.
Т ь о т я
— П'ять! Більшість!.. Будь ласка... Хотіла по-милому, по-хорошому, а тепер... (Грізно зацокотіла каблучкою). Будь ласка, дискусія починаетьсяі.. Дискусія починається, і слово маєш ти, Моко!
М о к і й
—Я?
— Ти. Будь ласка!..
— Чому я перший, а не ви або папа?.. Не я ж вас викликав на дискусію, а ви мене.
— Слово маєш ти!
— Та чому я?
Т ь о т я
— А тому, милий, що, коли твій рідний папа заснував у власній квартирі своїм коштом, можна сказати і до газети написати, соцілістичеського лікнепа правильних проізношеній, ще й до того вигадав електричну мухобійку, то за таку прекрасну ініціативу, за такий масштаб, за те, що він прагне стати ну просто порядочним человєком, ти хотів його...