І лице в неї таке худеньке, блідненьке, виснажене.
А очі з блиском!
Це — Гірняк. Він — манюсінький.
Коли йде Гірняк улицею, через нього перескакують автомобілі, переїздять, не зачіпаючи його, автобуси, а візники, налітаючл на нього, грізно вигукують:
— Геп! Геп! Пообережись! І хто воно тут дітей без мамів по вулиці пускає!
* * *
Йосип Гірняк почав артистичну свою кар'єру з жіночих ролей. Факт.
Уперше він виступив на театрі, коли був у другому класі гімназіальному, і грав він тоді роль Оксани в "Невольнику".
Грав так, що "аж мама плакала"…
Гірняк каже, що мама плакала з радості, що її Юзик здорово на сцені грає.
Може, й через те мама плакала, а може, в мами на очах сльози забриніли від того, що твердо пам'ятала, що 14 квітня.
1895 року, в Галичині, в м. Струсозі вона народила козака, а тепер побачила, що не козак то, а кралечка… І заплакала.
* * *
Йосип Гірняк народився на перший день великодня, о 4й год. вранці, якраз тоді, коли його батько, кваліфікований дяк, виявляв свою кваліфікацію, виспівуючи на утрені "Христос воскрес!"
Народитись у дяка, та ще на Великдень — кар'єра, самі розумієте, забезпечена.
Мама мріяла, що буде з Юзика священик, а тато, сидячи на призьбі, сам своїх думок побоюючись, подумав:
"А може, й на єпископа видряпається! О господи, господи!"
Переплутав усю життьову путь Гірняка Хома Горбатий з "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці".
Побачив він "Гриця" в театрі "Українська бесіда", де її грав актор Юрчак…
І от з тої пори не полізла Гірнякові в голову ні "грека", ні "латина", а бачив він у себе за халявою великого ножа, щоб зарізати ним Гриця, а замість "Stella", "Stellae", "Stelli" декламував він:
"Так так? Усі мої зусилля, усі мої невсипущі ночі пішли тільки на те, щоб мене братиком назвали, щоб мене попросили привернути другого, милого, вродливого? Хахаха!!! А я, Марусе?! Хоч би ррррозрубав оці груди і жбурррнуз тобі своє серрррце, чи поняла б ти вірррри…?!."Чого ж ти, серррце, кипиш і жадаєш кохання…?!"[10]
І пішло все з того…
1914 року, коли вдарила війна і пішов Йосип Гірняк у січове стрілецтво, там він уже грає в театрі січових стрільців за режисурою Євгена Коханенка.
Грає в народних п'єсах, грає в ібсенівських, зудерманівських і т. д., і т. ін.
Навіть в операх співає… Баритоном (Ой, умру!).
Боротьба з поляками, евакуація на велику Україну…
Вінниця…
Гнат Юра з "молодняківцями" організовує театр ім. Франка.
Гірняк — в театрі ім. Франка…
Багато працює в п'єсах Винниченка, Гоголя, Тобілевича, Горького, Мольєра, Ібсена і т. ін.
Тут уже він виявляє себе неабияким майстром…
1922 року переходить до Курбаса в "Березіль".
"Теорія і практика" березолівської школи висувають Гірняка як творця образів Джіммі Хіггінса, Голохвостого ("За двома зайцями"), Кукси ("Пошились у дурні"), Трибуле ("Король бавиться"), ПуБа ("Мікадо"), кума ("Народний Малахій") і т. д.
Український театр має Йосипа Гірняка, першорядного майстра на характерні ролі…
* * *
Глибокі й різноманітні гірняківські театральні образи.
Трагічна фігура Джіммі Хіггінса і поруч шельмуватий ПуБу з "Мікадо"…
Гірняк уміє бути великим страдником у "Джіммі" і веселим жуліком у "Мікадо"…
І як неоднаково в нього звучить "Лізі" і "Ой, кокачка!..".
І як однаково він уміє вас переконати, що ви бачите перед собою справжнього Джіммі і таки справжнього ПуБу…
А кум його в "Малахії"…?!
Монументальна постать іконного крамаря, що не поскупився продати пару поросят, щоб повернути свого дорослого кума з "путі неправедної"…
* * *
І коли говорять про долю українського театру і коли пригадаєш, що на нашому молодому театрі вже є такі актори, як Йосип Гірняк, можна цілком спокійно сказати:
— Спокойно!
СЕРГІЙ ДРІМЦОВ
"Силует" Сергія Прокоповича Дрімцова "силуетить" уже тридцять п'ять років на культурномистецькій ниві.
"Силуетить" він на різних ділянках: на музичній, на громадській, на літературній, на агрономічній…
Взагалі на світі "силует" Сергія Прокоповича з'явився 1867 року, шістдесят літ тому, в Харкові…
1893 року, тридцять п'ять літ току, з'явилася його перша літературна праця, і цю дату Сергій Прокопович уважає за початок своєї мистецько-громадської діяльності.
Життєва путь С. П. Дрімцова така.
Закінчив він Харківську реальну школу і Красноуфимський технікум по агрономічному відділу.
З того часу аж до наших днів безнастанна творча велика й багата своїми наслідками праця…
Агроном… Літератор… Громадянин… Музика…
Чого більше у С. П. Дрімцова: чи агронома, чи літератора, чи громадського робітника, чи музики?
Всього більше…
Всього було багато, але останніми роками найбільше уваги Сергій Прокопович оддає музиці й громадській роботі.
Музичну освіту С. IL Дрімцоз дістав від приватних учителів.
Фортепіано він учився у Вільчака (Харків), скрипки у Шмідта й Волькоса (Харків), сольного співу у Шляпникової (школа М. Глінки) і в Лапинського.
Музичнотеоретичної дисципліни набув самотужки за вказівками М. В. Лисенка, листуючись з останнім та частенько до нього подорожуючи…
М. В. Лисенко дав увесь напрям музичному життю С. П. Дрімцова й скерував його на студіювання дуалістичної теорії Гуго Рімана.
Перший друкований музичний твір С. П. Дрімцова ("Колискова" на слова Степана Руданського) з'явився 1907 року.
Написаз С. П. Дрімцов разом біля 40 opus'iB.
Найголовніші з них: опера "Іван Морозенко", оперета "Сорочинський ярмарок", три вокальні балади, чотири фортепіанні п'єси. Решта — хори.
А скільки хорів поорганізовував Сергій Прокопович за своє життя?!
А скільки драмгуртків позакладав Сергій Прокопович?!
Перші робітничі хори на заводі ГельферіхСаде (тепер "Серп і молот") і в "Робочому домі" (тепер "Металіст") — діло рук і праці Сергія Прокоповича Дрімцова!
Педагогічна праця…
Лектор музичної школи II ступеня, перетвореної з консерваторії, С. П. Дрімцов при всіх дальших перетвореннях тої школи не кидав в ній працювати.
Викладач, помічник ректора, ректор і тепер завідатель педагогічною допоміжною частиною Харківського муздрамінституту — "Музичними класами"…
І тоді ж таки (різночасно): завстудією роб. селянського театру, інструктор МУЗО, зав. МУЗО, зав. і диригент художньої капели артистів…