Та через хвилину Буча повернувся й гукнув бідолашного Ернеста, що як справжній закоханий, був ладен провести у розмовах про Модесту хоч і всю ніч.
— Ось що, добродію,— звернувся до нього Буча,— я ще не мав честі бачити нашого великого поета і хотів би роздивитися це диво, коли воно виступатиме перед публікою. Зробіть мені послугу — приїдьте післязавтра ввечері з ним у Шале. І побудьте там якомога довше, бо за годину людина не розкривається. Я перший довідаюся, чи любить Каналіс, чи здатний він полюбити і чи полюбить коли-небудь Модесту.
— Ви ще надто молодий для того, щоб...
— ...щоб бути знавцем людської душі? — докінчив Буча думку Лабрієра.— Ех, добродію, всі виродки народжуються столітніми дідами. А потім, якщо хочете знати... хворий, коли він довго хворіє, проникає в суть своєї хвороби краще, ніж найобізнаніший лікар — і зрештою одужує. Так само, коли чоловік закохується в жінку, а вона зневажає його за те, що він негарний або горбатий, він, кінець кінцем, починає так розумітися на коханні, що міг би стати звабником, якби захотів... Одна дурість людська невиліковна. З шести років (тепер мені двадцять п'ять) я залишився без батька й матері. Громадська доброчинність була мені за матір, а королівський прокурор — за батька. Не турбуйтеся,— відповів він на жест Ернеста,— я набагато веселіший, ніж моє становище... Так от, з того самого шестирічного віку, коли зневажливий погляд служниці пані Латурнель дав мені зрозуміти, що я не маю права любити, я люблю і я вивчаю жінок. Я почав з негарних — бика слід брати за роги. Отож за перший об'єкт спостереження я обрав дружину свого патрона, свою благодійницю. Можливо, я вчинив недобре, але що вдієш, я розібрав її вдачу до тонкощів і зрештою відкрив ось яку думку, зачаєну на самому дні її серця: "Я не така негарна, якою мене вважають!" І дарма що вона глибоко побожна, я міг би, граючи на цій струні, привести її на край прірви... і там покинути!
— А Модесту ви теж вивчали?
— Я вже, здається, казав вам,— відповів карлик,— що моє життя належить Модесті, як Франція — королю. Тепер ви розумієте, чому я вдався до шпигунства в Парижі? Ніхто, крім мене, не знає, скільки шляхетності, гордості, відданості, щирості, невичерпної доброти, істинної віри, веселощів, знань, витонченості, привітності таїться в душі, серці й розумі цього чарівного створіння!..
Буча дістав хустинку, щоб утерти кілька сльозинок, і Лабрієр довго тиснув йому руку.
— Я житиму в її сяйві. Кожне її почуття знаходить у мені відгук. Отак ми з нею поєднані — майже, як природа і Бог, світлом і словом. Прощайте, добродію. Ще ніколи у своєму житті я не базікав стільки. Але побачивши вас перед її вікнами, я вгадав, що ви любите її, як я.
Не чекаючи відповіді, карлик покинув бідолашного закоханого, для якого ця розмова була наче бальзам, пролитий на серце. Ернест вирішив заприятелювати з Буча, не здогадуючись, що клеркова балакучість мала певну мету: знайти спільника в домі Каналіса. Того вечора Ернест довго не міг заснути, думаючи, як йому бути далі: безліч рішень і планів миготіли в його уяві. А його друг Каналіс спав сном тріумфатора, найсолодшим після сну праведника.
За сніданком обидва приятелі домовилися провести вечір наступного дня в Шале і вперше взяти участь у одній з найпопулярніших провінційних розваг — грі у віст. А щоб згаяти день, вони звеліли осідлати коней, які могли ходити і під сідлом, і в запрягу, і поїхали прогулятися околицями, про які знали не більше, ніж про далекий Китай. Бо ніхто не знає Францію гірше, ніж самі французи.
Опинившись у ролі нещасливого й зневаженого закоханого, Ернест почав розбирати свої вчинки та переживання не менш ретельно, ніж після запитання, яке Модеста поставила на самому початку їхнього листування. Вважають, що лихо розвиває чесноти, але воно розвиває їх тільки в чесних людей; тому сумління мучить лише тих, хто народився з чистою совістю. Лабрієр дав собі слово страждати стійко, як спартанець, зберігати гідність і не принизити себе до ницого вчинку, тоді як Каналіс, зачарований величезним посагом, постановив нічим не нехтувати, аби полонити Модесту. В одного з цих двох людей головною рисою характеру був егоїзм, у другого — відданість, і внаслідок морального закону, досить дивного у своїх діях, ці риси спонукали обох до намірів, що суперечили їхній вдачі. Чоловік, який любив тільки себе, збирався розіграти комедію самозречення, а той, хто ладен був усе зробити заради ближнього, вирішив шукати притулку на Авентінському пагорбі105 гордості. Таке явище спостерігають і в політиці. Люди, до неї причетні, часто вивертають свій характер, і публіка не може збагнути, де ж у неї лице, а де спід.
По обіді обидва приятелі довідалися від Жермена про приїзд обер-шталмейстера. Того ж таки вечора Латурнель відрекомендував його Міньйонам у Шале. Стара панна д'Ерувіль відразу знайшла спосіб образити достойного нотаря, переказавши йому через лакея, щоб він прийшов до неї, замість послати до нього племінника — а Латурнель, звичайно, згадував би до кінця своїх днів про візит обер-шталмейстера. Куценький нотар прийшов, та коли герцог запропонував їхати з ним у колясці до Інгувіля, він сказав його ясновельможності, що повинен супроводжувати туди дружину. Здогадавшись із похмурого вигляду співрозмовника, що він чимось ображений, герцог люб'язно йому сказав:
— Якщо дозволите, я матиму за честь заїхати по пані де Латурнель.
Незважаючи на те, що деспотична панна д'Ерувіль аж пересмикнулася від обурення, герцог поїхав разом з нотарем. Побачивши біля воріт свого дому розкішну карету з лакеями в королівській лівреї, які опустили підніжку екіпажа, нотарева дружина мало не схибнулася від щастя і так розгубилася, що не зразу познаходила свої рукавички, парасольку, ридикюль і довго не могла опанувати себе, а надто коли довідалася, що обер-шталмейстер заїхав по неї власною персоною. Уже сидячи в кареті й люб'язно дякуючи маленькому герцогові, вона раптом вигукнула в пориві великодушності:
— Ой, а як же Буча?
— Візьмемо й Буча,— сказав герцог, усміхаючись.
Приваблені блиском розкішного екіпажа, з порту збіглися люди і побачивши трьох низеньких чоловіків та високу сухорляву жінку, почали із сміхом перезиратися.