— Нікуди ми звідси не підемо,— сердито сказав гладкий.
Досі гладкий не сердився. Але Хаджі Міхалі врешті допік його до живого.
— Ми залишимося тут і ще посперечаємося з вами,— сказав гладкий.— Послухайте мене. Цю війну виграють інглезі. Це буде не відразу, через якийсь час, але вони її виграють. А тоді ми все одно прийдемо в Грецію. Ви цьому не зможете перешкодити.
— Це вам так здається здалеку. Але в Греції воно видається зовсім не так. Вся Греція стане проти вас. Бо ми вас тепер добре знаємо. 1 цього разу ми зуміємо подолати вас.
— Того, з чим ми прийдемо, вам не подолати,— закричав гладкий.— Ми прийдемо з армією, з озброєною силою. Ми прийдемо з технікою. Зможеш ти тоді побороти нас, Хаджі Міхалі? Зможеш?
— Гаразд, але то буде грецька армія й грецька техніка, коли вони у вас справді є... Усе це повернеться проти вас. У Греції вони не стануть вам у пригоді. Якщо греки й б'ються на чужині, то тільки проти залізноголових. А не за вашу шкуру.
— їм нічого іншого не залишиться,— пихато сказав хирлявий.
— Ні,— спокійно сказав Хаджі Міхалі.— Ви їх не присилуєте. Може, декотрих. Але не багатьох. Не знаю, що там діється в Єгипті. Але певен, що там буде чимало греків, які відмовляться далі підтримувати метаксистів.
— Це нічого не змінить,— сказав гладкий.— Ми надали тобі можливість, Міхалі, а ти з неї не скористався. Ти — державний зрадник.
— Геть звідси, метаксисти. Вертайте до тих, хто вас послав, і скажіть, що в Греції метаксистам немає місця й що вам не вдасться організувати ніяких прибічників. Ти ба — групи прибічників уряду! — раптом закричав він.— Забирайтесь під три чорти! Щоб і ноги вашої тут не було.
—і Ми залишимося тут,— сказав наймолодший.—■ І вимагаємо, щоб ви звільнили тих, кого ув'язнили в мерії.
Хаджі Міхалі нічого не відповів. Він байдуже окинув їх поглядом, не спинившись на жодному з чотирьох, і не сказав нічого. Анічогісінько. Потім повернувся й вийшов. У цьому не було навіть зневаги. Просто вони для нього більше не існували. Він сказав їм іти геть. Вони підуть геть. І справі кінець.
Але все це було не так просто.
Розділ тридцять другий
Ніс пильно подивився на гладкого.
— Я не вірю, що вас сюди прислали,— сказав він,
— Не віриш, то й не треба,— відповів гладкий.
— Як ви сюди потрапили?
— А це вже наша справа,— сказав вродливець.
— Ну то й вертайте назад тією ж дорогою,— ска> зав Ніс.
— А це вже ми вирішимо самі,— сказав гладкий,
— То буде видно,— спокійно мовив Ніс.
— Ми чекаємо, щоб ви звільнили тих, які сидять у мерії,— сказав хирлявий.
— Доведеться вам чекати, доки їда доросте до неба. А якщо ви тут довго загаєтесь, то ми вас повісимо. Забирайтеся звідси.
— То це ти й отой старий баламут будете вказувати нам, що робити? — Вродливець аж захлинався від нестямної люті.
— Еге,— просто сказав Ніс.
•— Усі ви мужва. Всі на один копил,
Ніс не став виправляти його помилку. Рибалка, селянин, ткач, ловець губок — для них це одаково. Усі на один. копил. Ніс чекав, коли вони підуть. Він не знав куди. Аби тільки пішли геть.
— Чуєш! Ми вимагаємо, щоб негайно звільнили тих, що в мерії,— сказав хирлявий.
Ніс повільно похитав головою.
— У такому разі ми звільнимо їх самі,— сказав вродливець.
Ніс якусь хвилю мовчав, стримуючись, а потім слова вирвалися з нього.
— Що ж, це буде якраз слушний привід,— сказав він.— Важко вбити чоловіка, котрий стоїть і нікого не чіпає. Але коли він щось задумав проти тебе, тоді це дуже просто. Зрозуміло, метаксисти?
— Убивати ви мастаки,— схвильовано сказав наймолодший.
— Тільки, на жаль, пізно навчилися,— спокійно сказав йому Ніс.
І вони рушили з хатини надвір. Охоплений люттю та огидою, хирлявий пішов перший. За ним інші. Наймолодший був червоний від збудження. Потім вродливець з несамовитою люттю в очах. І нарешті — гладкий — невимушено, неквапною ходою.
— Все одно ви проти нас безсилі,— сказав гладкий від дверей.— Безсилі проти законного уряду.
— Якого це уряду? — спитав Ніс.— Ваше місце — на Гавдосі.
Але вони вже пішли.
— В чому тут справа? — відразу спитав Стоун. Досі він і Берк поводилися досить терпляче. Незважаючи на втому, вони мовчки вислухали всю розповідь Хаджі Міхалі про Гавдос. Тепер вони чекали, коли врешті закінчиться розмова. Вони стояли збоку із старим англійцем і нічого не розуміли, але бачили, що йде суперечка, відчували в ній гнів, ворожість і смертельну загрозу. Не в словах, а в чомусь за словами.
— Це метаксисти, з Єгипту,— сказав Ніс.
— Як вони сюди потрапили? — спитав Берк.
— Не хочуть казати.
— Чорт забирай. Може б, вони, вертаючись, прихопили й нас із собою.
— Отой чорний казав мені, що вони прибули човном з Кіпру,— сказав старий солдат.— Каже, припливли два дні тому.
— Нам негоже з ними знатися. Я б не прийняв від них послуги.
— А чого це вони сюди повернулися? — спитав Стоун.
— Щоб зміцнити вплив метаксистів. Кажуть, що в Єгипті створено грецький уряд. Такий самий, як і при Метаксасі. Увесь із метаксистів. Але я цьому не вірю. Скоріше всього їх підіслали метаксисти. Адже англійці, напевно, не дозволили б такої речі, як уряд.
— А чому ні? — стомлено спитав Стоун.
Вони дуже зацікавлені в тому, щоб зберегти ме-таксистські організації до закінчення війни. Просили допомоги у Хаджі Міхалі. Казали, що їх прислав уряд. Невже це правда, що там уряд?
— Мабуть, таки правда,— сухо сказав Берк.
— Якщо вони, сидячи в Єгипті, хочуть створити тут метаксистську організацію, яка б захопила владу, коли інглезі виграють війну, то вони такі самі вороги, як і залізноголові.
Ніс розпалювався чимдалі дужче.
— Так чи так, а ви нічого не зробите, поки не виженете залізноголових,— сказав Берк.— Тож краще вам не думати про це до кінця війни.
— Тоді буде запізно,— сказав Ніс.— Тут, у Греції, ми повинні бути готові до цього заздалегідь.
— Не так воно, вже, мабуть, і страшно, як вам здається,— сказав Стоун.— Напевно, в Єгипті до біса і метаксистів, і оцих ваших антиметаксистів.
— Може, й так. Але якщо там уже є метаксист-ський уряд, то воно буде так, як сказав отой чоловік. Вони скористаються з допомоги англійців і знову сядуть нам на шию. Кажуть, що й армія е. Нею теж командуватимуть вони.