Половині їх, я певен, дуже хотілося, щоб ми один одному пустили кров. То ж була б розвага! І навряд чи хоч один став би нас розбороняти, якби ми стялися на смерть.
А з другого боку, то була безглузда, дитиняча комедія. Хто це там у корабельному камбузі гострить ножа — чирк, чирк, чирк, попробує лезо пальцем та й знову — чирк, чирк? То Гамфрі Ван-Вейден. Чи можна уявити неймовірнішу картину? Ніхто з моїх знайомих не повірив би, що це можлива річ. Недарма ж мене все моє життя називали "Пестунчик Ван-Вейден"; а що "Пестунчик Ван-Вейден" здатен на такі речі — це було відкриття для Гамфрі
Ван-Вейдена, і він не знав, чи радіти йому з того, чи соромитись.
Але нічого не сталося. Під кінець другої години Томас Магрідж відклав ножа й бруска і простяг мені руку.
— Навіщо нам виставляти самих себе на глум оцим мордам? — спитав він.— Вони не люблять нас і тільки раді будуть, коли ми один одному переріжемо горлянки. Ти хлопець бравурний, Гампе. В тобі є порох, як ви, янкі, кажете, і ти мені подобаєшся. Стиснім один одному руки, та й квит.
Хоч я й був боягуз, але не такий, як він. Це була безперечна перемога, і, щоб закріпити її до кінця за собою, я не захотів стиснути ту огидну руку.
— Ну, дарма,— сказав він покірливо,— не хочеш — не треба, але ти мені однак до душі.— І, щоб якось затерти свою ганьбу, він грізно повернувся до глядачів: — Геть від дверей, ви, швабри погані!
Аби підсилити свої слова, він схопив каструлю з окропом; побачивши те, матроси сахнулись назад. То була, так би мовити, перемога Томаса Магріджа, що дала йому змогу пристойніше стерпіти поразку переді мною, але він був, певна річ, надто обережний, щоб дозволити собі прогнати й мисливців.
— Бачу, кокові амба,— озвався Смок до Горнера.
— Авжеж,— відповів той.— Тепер хазяїн у камбузі буде Гамп, а кухар підібга хвоста.
Магрідж, зачувши те, скинув на мене оком, але я й узнаки не дав, що теж чую ту розмову. Я не думав, що моя перемога буде така цілковита й сягне так далеко, але твердо постановив собі не поступатись ні на крихту. Минали дні, і Смокове пророцтво справдилося. Кок був зі мною навіть плохіший і запобігливіший, ніж з Вовком Ларсеном. Я вже не величав його "паном" і "сером", не мив більше брудного посуду і не чистив картоплі. Я робив свою власну роботу — тільки свою роботу, робив її, коли і як мені подобалося. Я носив кортика в піхвах на поясі, як те роблять матроси, і до Томаса Магріджа тепер ставився владно і погордливо.
РОЗДІЛ X
Моє приятелювання з Вовком Ларсеном міцнішає, якщо можна назвати приятелюванням взаємини між паном і наймитом або, ще краще, між королем і блазнем. Я для нього не більше ніж іграшка, і він цінує мене не більше ніж дитина цінує іграшку. Мій обов’язок — розважати його, і поки я розважаю, все йде гаразд, а щойно йому стає нудно або нападає лихий настрій, тоді я знов у камбузі, радий, що вискочив з кают-компанії живий і цілий. Я починаю розуміти, наскільки він самотній. Не було на судні такої людини, щоб не ненавиділа або не боялася його, і не було такої людини, щоб він її не зневажав. Здавалося, він згоряє від величезної сили, що криється в ньому, і не має змоги виявитися в гідних її вчинках. Такий був би Люцифер, якби загнати цього гордого духа в товариство бездушних привидів, як ото Томлінсон з Кіплінгового вірша.
Така самотність — погана річ і сама собою. Та ще гірше, що його гнітила спадкова меланхолійність раси. Пізнавши Ларсена, я краще почав розуміти давні скандинавські міфи. Білошкірі, світловолосі дикуни, що створили той страшний пантеон, були тієї ж породи, що й він. Легковажність життєрадісних латинян не личила б йому. Коли він сміявся, то й сміх його був лютий. Але сміявся Ларсен рідко. Частіше він бував смутний. Коріння цього смутку сягає глибоко — до самих джерел його раси. Це спадщина його пращурів — смуток, що породив у його народі здоровий глузд, охайність у житті і фанатичну моральність, яка пізніше дійшла своєї вершини в Англії в пуританізмі та в місіс Гранді 11.
Справді, головним виходом для цієї природженої меланхолії була релігія в її найфанатичніших формах. Але втіхи від релігії Вовк Ларсен не міг зазнати. Його грубий матеріалізм не дозволяв цього. Тому, коли його брала нудьга, йому нічого не лишалось, як удаватися до диявольських витівок. Якби цей чоловік не був такий страшний, йому можна було б співчувати. Так, наприклад, три дні тому я ввійшов до його каюти, щоб налити води в карафку, і ввійшов несподівано для нього. Він мене не бачив. Його обличчя було сховане в долонях, а плечі важко здригалися, наче від ридання. Здавалося, страшна якась туга посіла його. Виходячи потихеньку з каюти, я чув, як він стогне: "Боже, боже, боже!" Але він не кликав бога, ні: то був просто зойк, що йшов із душі.
За обідом він питав у мисливців ліків від головного болю, а ввечері цей дужий чоловік, напівсліпий з болю, безпорадно тупцяв по кают-компанії.
— За все своє життя я ніколи не хворів, Гампе,— сказав він, коли я провів його до каюти.— І голова в мене ніколи не боліла, хіба що того разу, як мені її розкраяло на шість дюймів підвагою.
Три дні тривав цей нестерпний біль; він мучився, як дикий звір, бо на кораблі кожен страждав мовчки, не скаржачись, не знаходячи співчуття, у повній самотності.
Але сьогодні вранці, увійшовши до його каюти застелити койку й прибрати там, я застав його здорового і за пильною роботою. На столі й на койці були порозкидані аркуші паперу з кресленням і обрахунками. На великому аркуші кальки він креслив за допомогою косинця й циркуля якусь схему.
— А, Гамп! — зустрів він мене радо.— Я саме докінчую цю штуку. Чи не хочете подивитися на мою роботу?
— А що ж це таке? — спитав я.
— Це винахід, що полегшує працю моряка і зводить навігацію до простої дитячої забавки,— відповів він весело.— Віднині й дитина зможе вести корабель. Не потрібні більше складні обрахунки. Щоб зразу дізнатися, до ви перебуваєте, вам досить у найтемнішу ніч знайти хоч одну зірку в небі. Ось дивіться. Я накладаю цю штуку на карту зоряного неба й повертаю її навколо північного полюса. На кальці я накреслив паралелі та меридіани. Установлюю її по зірці і повертаю, поки вона не стане навпроти оцих цифр, нанесених на краю карти. Оце і все! Ви визначили точне місце перебування корабля.