Діана, русалка, сфінкс... Мовчи, серце, мовчи!
Переходячи попри двері, за котрими лежала недужа, ловив жадібним ухом голос вечірньої тишини, чи не почує в ньому її зітхання. Не чути... Ходім!
В невеликій кімнаті, в першій від сіней, призначеній для дежурного старшини, сів біля стола, на якім лежала записна книжка, і уважно розглядав останню сторінку.
В сінях шепотом говорили лікарі ламаною німецько-російською мовою, підмащеною суто латинською номенклатурою.
— Країна тут багата, сумніву нема. Люди по тисячах ходять, тільки зігнися і піднеси, не роблять того, вдоволяю-ться збіжжям і худобою.
— Одно і друге плекають методою передавненою, на поступ не звертаючи ні найменшої вваги.
— Про гігієну не дбають. Мухи, комарі, блохи. Стави і баюри не чищені. Як літом зачне висихати, гнити й розкладатися шувар і всякі водорості, повстає гнила (ребра на яку що третій чоловік хорує, а що п'ятий умирає.
— Коли овочі добре зародять, неминуче приходить бігунка, rothe Ruhr [40].
— Що пан-товариш ординують проти цеї поганої і дуже злосливої хороби?
— Cort simarub. dr. 3. Cascaril. dr. j. Tinct. opii serup [41], розуміється, після відповідних упередних евакуанцій. Розмова продовжувалася в безконечність. Чуйкевичеві нагадався бренькіт двох мух на шибі вікна в гаряче літнє підвечір'я. Гадав, що про недугу Мотрі заговорять, та про неї вони й не згадали. Видно, що небезпека вже дійсно минула й лікарям нема що турбуватися нею; можна нарікати між іншим на те, що унція рожаної есенції коштує 32 дукати, а унція такого ж самого олійку 4 дукати і що косметиків для вибагливіших пань годі дешево зготовляти.
— Доброго здоровля шановному collegio medico [42] бажаю, — сказав Чуйкевич, виходячи до них.
— Доброго здоровля його милості пану намісникові віншуємо, — відповіли йому.
— Як же, панове, почуваєте себе?
— Знамените, ausgezeichnet [43], дякуючи Богові і його милості пану гетьманові.
— А як мається хора панночка?
— Мається вона, — відповів спроваджений з Києва лікар, — краще, ніж можна було сподіватися, в чім безперечно велика заслуга пана товариша ляйбмедікуса, — тут він показав на стоячого поруч гетьманського лікаря.
— Гадаєте, панове, що небезпека минула?
— Наскільки не милиться наше знання і наш довголітній досвід, — так. Але все ще треба пильного догляду, дієти, рівної температури і — спокою, щоб не стривожилася чим.
— О це останнє я вже подбаю, панове, — впевнив їх Чуйкевич, виходячи в парк.
Collegium medicum відпровадило його двома парами очей, що дивилися поверх великих окулярів.
— Цей, мабуть, теж не дуже-то здоровий, на серце.
— Sagitta Amoris periculosa est [44]. Нахилилися до себе.
— Наша пацієнтка і найбільшого гріха варта.
— Українська Венус найчистішої води.
— Мазепа ist ein Feinschmecker ohnegleichen [45].
— Mit dem Essen kommt der Appetit, mein Herr [46]. Цей молодий козак теж гарний хлопець і ввічливий. Жаль мені його.
— З Мазепою не виграє справи. За ним молодість, а за Мазепою все друге.
— Ви добре зволили сказати: "За Мазепою все друге..."
ОЗЕРО СЕРЕД ЛІСУ
Двох сердюків третього на зміну варти провадять. Минули сад, наближалися до дуплистої груші, ніби сотвореної на це, щоби під нею було добре вартовому стояти.
— Тільки ти, товаришу, вважай, щоб не заснув. Чуйко, як сновида, цілу ніч по Бахмачі ходить. Вчора одного на розмові з дівчиною застукав і на хліб та на воду на цілих три дні посадив.
— Не знати, чого він так пильнує?
— Гетьманського добра стереже.
— Перед ким?
— Чи мало непевного народу? І від татарви ніколи не безпечно в нас.
— Татари взимі не набігають.
— А на Січ на самий Новий рік не напали?
— Правда. Але татарам луна дорогу світить, а тепер тільки місяць сяє і то ясно, як в днину. Чуйко хоче заслужитися в свого пана — та й тільки. Нова мітла добре мете, а постаріється, то змететься, як другі.
Змінили вартового. Вдягнули його у великий баранячий тулуп, чоботи всунув у солом'яні плетінки, плечами оперся о дупло — стоїть.
Пригадуються йому полтавські літні ночі, миргородські сади, любі, тихі розмови: "Нині на варті стій, а завтра, може, в бій, гіркий світ твій!"
— Стій! Гасло?
— Полтава!
— Проходь!
Вартовий бере до рук мушкет і бачить перед собою команданта.
Чуйкевич пізнає в ньому миргородця, до котрого лихий приступав.
— Як же тобі тепер?
— Гаразд!
— Нічого не тривожить?
— Дякуючи Богові, ні. Забув.
— За пильною і вірною службою добрий козак усяке забуває.
— Так, ваша милосте, забуває.
— Тільки про службу не треба забувати. Числю на тебе.
Пішов.
В глибоких, свіжих снігах протоптує слід. Далекими полями кружить. Варти порозставляв на два стріли від двора, де їх ніколи не бувало. Коли б що до чого, рад ворога здалеку відперти, щоб Мотря тривоги не почула. На віконниці її кімнати казав на ніч грубі плетінки почіпити, щоб гук стрілів заглушити, коли би стріляти довелося.
Мотря!..
Яка ж та нічка ясна, козацьке сонце світить, сніг, аж за очі бере. В нічку таку на санях вдвійку сидіти, тулити "її" до себе, гріти своїм теплом, вертаючи додому з гостини, — невже ж може щось любішого бути? А вдома теплі покої, прислуга хазяїв жде, вірні собаки за браму вибігають. Поскидали шуби, огрілися, до колиски підходять подивитися, як їх синок спить. Мабуть, підріс за той день-два, коли батьків не було дома. Який він славний!...
Яка ж та нічка ясна і — як темно в душі, ніби сонце навіки погасло...
Чуйкевич від варти до варти іде, то стає й наслухує, то оком далеко в поля вибігає, чи ворога якого не побачить.
Тихо і пусто кругом... Спи, Мотре, спи! Набирай нових сил, нової охоти до життя, до слави, до блеску на гетьманському дворі, ти ж найцінніша оздоба гетьманської золотої булави. Спи, Мотре, спи, Чуйкевич на сторожі стоїть!
У вартівні годинку спочиває, з сердюками розмову веде, як краще і безпечніше розставити ті невеликі бойові сили, якими він гетьманського двора обороняє, щоб вони на кождий знак у кожде місце вчас поспіли. Завдання важке, якщо хочеш його добре сповнити.
Кругом Бахмача тихо, його тривога безпідставна і ніби хороблива, бо звернена проти невидимих ворогів. Але ті вороги є, він їх чує, він певний, що як не нині, так завтра вони під Бахмач підступлять... З півночі чи від сходу?.. Думає над тим.