— Ну, про мене, — згодилася дівчина, — але дай мені хоч сигарету.
Мурке всміхнувся, дав їй сигарету й сказав:
— Отак. Тепер твоє мовчання буде в мене і в оригіналі й на стрічці. Це ж просто краса!
Він знов увімкнув магнітофон, і так вони мовчки сиділи одне проти одного, поки зненацька подзвонив телефон. Мурке підвівся, безпорадно знизав плечима і взяв трубку.
— Алло, — почув він голос Гумкоке, — виступи пройшли гладенько, шеф не зробив ніяких зауважень. Можете йти в кіно. Та подумайте лиш про сніг.
— Про який сніг? — перепитав Мурке, поглянувши на вулицю, залиту сліпучим літнім сонцем.
— Господи, — сказав Гумкоке, — ви ж знаєте, що нам уже час подумати про зимову програму. Мені треба пісень про сніг, оповідань про сніг. Не можна ж цілий вік сидіти на Шуберті зі Штіфтером. I нікому й не в голові, що нам бракує пісень і оповідань про сніг. Уявіть, що буде, як випаде сувора й довга зима. Ми не настачимо снігових передач. Прикиньте чогось із сніжком.
— Гаразд, — відповів Мурке, — прикину.
Гумкоке повісив трубку.
— Гайда, — обернувся Мурке до дівчини, — підемо в кіно.
— І вже можна говорити?-спитала дівчина.
— Атож, — сказав Мурке, — говори!
А в цей час помічник режисера музично-драматичних передач узявся переслухувати вечірній радіомонтаж. Монтаж йому сподобався, не задовольняв лише кінець. Сидячи поряд із техніком у скляній кабіні студії номер тринадцять, помічник жував сірника й перечитував текст:
(Акустика великої порожньої церкви).
Атеїст (промовляє голосно й виразно). Хто згадає мене, як я стану харчем хробаків?
Мовчання.
Атеїст (ледь голосніше). Хто буде мене дожидати, коли я обернуся на порох?
Мовчання.
Атеїст (ще голосніше). I хто ще пам'ятатиме про мене, коли я знову зелом встану з-під землі?
Мовчання.
У передачі було дванадцять таких запитань, що їх атеїст вигукував під склепінням порожньої церкви, і після кожного запитання в тексті стояло: "Мовчання". Помічник режисера вийняв з рота покусаного сірника, взяв замість нього другого й запитливо подивився на техніка.
— Еге ж, — сказав технік, — як на мене, тут забагато мовчання.
— Я теж так гадаю, — мовив помічник режисера. — Та й сам автор цього не заперечує й дозволив мені внести зміни. Замість мовчання треба дати голос, що промовлятиме слово "Бог", тільки акустика тут має бути зовсім інша — голос повинен лунати не в порожній церкві, а, так би мовити, в цілком іншому акустичному середовищі. Але скажіть на милість, де мені зараз узяти голос?
Технік усміхнувся й простяг руку до бляшаної коробочки з-під сигарет, що й досі стояла вгорі на полиці.
— Ось, — сказав він, — ось вам голос, що промовляє "Бог" у середовищі без резонансу.
Помічник режисера з несподіванки похлинувся сірником і закашлявся.
— Усе дуже просто, — всміхнувся технік. — Ми його вирізали з однієї промови двадцять сім разів.
— Двадцять сім мені не треба, буде й дванадцяти, — сказав помічник режисера.
— Тоді нема проблем: виріжмо дванадцять разів мовчання й повклеюймо слово "Бог", якщо ви берете на себе відповідальність.
— Ви ангел, — сказав помічник режисера, — і я беру на себе відповідальність. Ну, до діла!
Він радісно поглянув на дрібненькі темні клаптики стрічки в сигаретній коробочці Мурке.
— Ні, ви таки ангел, — сказав він удруге. — Ну, починаймо.
Технік усміхався, радіючи, що зможе подарувати Мурке відразу стільки мовчання, трохи не цілу хвилину, — так багато він йому ще ніколи не дарував; а Мурке йому подобався.
— Добре, — сказав він, усе ще всміхаючись, — починаймо.
Помічник режисера встромив руку до кишені піджака, дістав сигарети. Разом з коробкою витягся пожмаканий папірець. Розправивши той клаптик, помічник режисера простяг його технікові.
— Кумедна штука, — сказав він, — у нас на радіо можна спіткати отакий несмак. Це я зірвав у себе з дверей.
Технік узяв папірця, глянув на нього й мовив:
— Справді кумедна штука. — I прочитав із папірця вголос: "Я молилася за тебе в церкві Санкт-Якобі".