Брігітта розбудила старшого клерка і послала його до річки — вона набула лихої слави після того, як у ній знайшли смерть один молодик, що подавав великі надії, і зваблена дівчина. А Шенель поспішав до дю Круазьє. Там була його остання надія. За підробку документів закон переслідує лише у випадку заяви від потерпілої особи. Якби дю Круазьє погодився, його заяву можна було б пояснити непорозумінням. Шенель усе ще сподівався купити цю людину.
Того вечора в подружжя дю Круазьє зібралося набагато більше гостей, ніж звичайно. Хоча голова суду дю Ронсере, перший заступник королівського прокурора Соваже і колишній управитель іпотек дю Кудре, знятий з посади за те, що проголосував не за ту людину, вирішили держати справу в таємниці, дружини дю Ронсере та дю Кудре встигли розбовкати про неї двом або трьом своїм близьким подругам. Таким чином новина швидко поширилася в тому напівбуржуазному, напівдворянському товаристві, яке збиралося в дю Круазьє. Кожен розумів серйозність цієї справи і не зважувався заговорити про неї відверто. Та й прихильність пані дю Круазьє до вищої аристократії була надто добре відома, і тому гості зважувалися тільки пошепки перекинутися кількома словами, розпитуючи одне в одного про подробиці лиха, яке впало на голову д'Егріньйонів. Найзацікавленіші особи чекали тієї хвилини, коли пані дю Круазьє піде до себе в спальню, де вона щовечора відбувала свої релігійні обов'язки, не бажаючи виконувати їх при чоловікові. Отож, коли господиня дому вийшла з вітальні, прибічники дю Круазьє, які знали про таємні задуми цього багатого промисловця, перезирнулися, але, помітивши у вітальні кількох людей, чиї погляди або інтереси вселяли їм недовіру, мовчки грали далі в карти. Десь о пів на дванадцяту в домі залишилися тільки найближчі прибічники дю Круазьє. Соваже, судовий слідчий Камюзо з дружиною, подружжя дю Ронсере, їхній син Фаб'єн, подружжя дю Кудре, Жозеф Блонде, старший син судді,— усього десятеро людей.
Розповідають, що Талейран74, граючи однієї фатальної ночі в карти у герцогині де Люїнь75, о третій ранку несподівано урвав гру, поклав на стіл свого годинника і спитав у партнерів, чи принц Конде76 має інших дітей, крім герцога Енгієнського77. "Навіщо ви запитуєте про те, що вам добре відомо?" — здивувалася пані де Люїнь.
"Бо якщо в принца немає більше дітей, рід Конде припинив існування". Запала хвилинна мовчанка, потім гра поновилася.
Того вечора голова суду дю Ронсере повівся достоту, як Талейран, — чи тому, що він знав про цей епізод із сучасної історії, чи тому, що в політичному житті люди дрібні підсвідомо наслідують великих. Він подивився на свого годинника і сказав, урвавши гру в бостон.
— Тільки що заарештували графа д'Егріньйона, і цей гордий рід навіки зганьблено.
— То ви таки схопили молодця? — весело вигукнув дю Кудре.
Всі присутні, за винятком голови суду, помічника прокурора і дю Круазьє, висловили крайній подив.
— Його щойно взяли в домі Шенеля, де він переховувався,— сказав помічник прокурора Соваже, всім виглядом показуючи, що за своїми здібностями він міг би стати міністром поліції, але його недооцінюють.
Соваже, ще молодий чоловік років двадцяти п'яти, худий і довготелесий, мав довгасте обличчя оливкового кольору, чорне кучеряве волосся, запалі очі, знизу облямовані синцями, а згори — зморшкуватими темно-бурими повіками. У нього був гачкуватий, мов у яструба, ніс і стиснуті губи, його щоки від напружених занять та амбітних переживань позападали. Він належав до тих нікчемних людців, які готові на все, щоб висунутися нагору, але при цьому намагаються не переходити межі дозволеного і зберігати видимість законності. Він любив напустити на себе поважний вигляд, але під ним ховалася вдача підлабузника й боягуза. Таємницю схованки молодого графа він вивідав від Шенелевого наступника, але приписував це відкриття своїй проникливості. Це, мабуть, було великою несподіванкою для слідчого Камюзо, проте на підставі письмової прокурорської вимоги він мусив дати наказ про арешт, який і виконали з подиву гідною швидкістю. Камюзо, низенький блондин років тридцяти, мав брезкле тіло й уже встиг погладшати; шкіра в нього була землистого кольору, як майже в усіх чиновників, що рідко виходять із своїх кабінетів або судових зал. Його світло-жовті очиці дивилися на світ з недовірою, яку часто сприймають за хитрість.
Пані Камюзо подивилася на чоловіка таким поглядом, ніби промовила: "А я що казала?"
— Отже, буде суд? — спитав слідчий.
— А ви сумнівалися? — сказав дю Кудре.— Адже граф попався на гарячому — йому кінець.
— Вирок залежатиме від присяжних,— сказав Камюзо,— а для цього процесу префект зуміє підібрати їх таким чином, що, враховуючи право прокуратури та захисту на відхилення небажаних людей, залишаться тільки ті, хто буде схильний виправдати підсудного. На мою думку, вам слід піти на замирення,— сказав він, звертаючись до дю Круазьє.
— На замирення? — перепитав голова суду.— Але справу вже порушено.
— Виправдають графа д'Егріньйона чи засудять, усе одно він буде зганьблений,— сказав помічник прокурора.
— Я — цивільний позивач,— заявив дю Круазьє.— З мого боку виступить Дюпен-старший. Подивимось, як д'Егріньйони вирвуться з його пазурів.
— Вони зуміють захиститися і знайдуть доброго адвоката в Парижі. Вашим супротивником може виявитися Бер'є,— сказала пані Камюзо.— От і наскочить коса на камінь.
Дю Круазьє, Соваже і голова суду дю Ронсере подивились на слідчого — і в усіх трьох промайнула одна й та сама думка. Тон і рішучість, з якими молода жінка кинула це прислів'я в обличчя восьми змовників, котрі заповзялися згубити родину д'Егріньйонів, неабияк стривожили їх, хоча кожен приховав тривогу, як уміють приховувати свої почуття тільки провінціали, поєднані між собою такими тісними взаєминами, що їм доводиться хитрувати, мовби ченцям, які живуть у одному монастирі. Мініатюрна пані Камюзо помітила, як змінилися їхні обличчя, коли вони відчули, що слідчий може виступити проти задуму дю Круазьє. Зрозумівши, що чоловік висловив свою потаємну думку, вона вирішила з'ясувати, наскільки глибока ненависть цих людей, і спробувати розгадати, яким чином дю Круазьє домігся підтримки першого помічника прокурора і чому той діяв з такою поквапливістю і всупереч бажанню влади.