— Старий досвідчений нотар сам поїхав до Парижа, добродію, щоб покласти край марнотратству молодого графа.
— Я ще не допитував графа д'Егріньйона,— відказав слідчий.— Його свідчення значно прояснять справу.
— Він у одиночному ув'язненні? — спитав нотар.
— Так,— відповів Камюзо.
— Усе залежить від вас, добродію! — вигукнув Шенель, зрозумівши, в якому небезпечному становищі опинився молодий граф.— Розслідування можна провести і в нашу користь, і проти нас. Вам доведеться обирати одне з двох: чи повірити свідченням пані дю Круазьє і встановити, що гроші було виплачено перед тим як подали чек, чи влаштувати допит звинуваченому в підробці документа нещасному молодикові, який, розгубившись, може все переплутати і скомпрометувати себе. Самі вирішуйте, що вірогідніше: чи забудькуватість жінки, яка нічого не тямить у справах, чи підробка документів одним з д'Егріньйонів.
— Не про це йдеться,— відповів слідчий.— Нам передусім треба з'ясувати, чи перетворив граф д'Егріньйон на чек останню сторінку листа, якого надіслав йому дю Круазьє.
— Ет, він мав на це повне право! — вигукнула пані Камюзо, швидко заходячи до кімнати в супроводі вродливого незнайомця.— Адже пан Шенель вніс гроші...— Вона нахилилася до чоловіка й зашепотіла йому на вухо: — Тебе призначать помічником судді в Парижі при першій же нагоді. Ти зробиш послугу самому королю, якщо правильно поведеш цю справу, і я певна — він тебе не забуде. Цей юнак — герцогиня де Мофріньєз, гляди, нікому не проговорися, що ти її бачив; наберися мужності й зроби все можливе для молодого графа.
— Але ж панове,— сказав Камюзо,— навіть якщо висновки слідства будуть сприятливі для молодого графа, хіба можу я поручитися за вирок суду? І метрові Шенелю, і тобі, моя люба, добре відомі наміри голови.
— А що нам його наміри? — сказала пані Камюзо.— Сходи сьогодні ж уранці до Мішю, розкажи йому про арешт молодого графа, і вас уже буде двоє проти двох, запевняю тебе. Адже Мішю — парижанин, і ти знаєш, як він відданий аристократії. Добрий пес на своїх не гавкає.
В цю мить за дверима почувся голос мадмуазель Кадо — вона принесла слідчому термінового листа. Камюзо вийшов і відразу повернувся, читаючи вголос:
"Заступник голови суду просить пана Камюзо взяти участь у засіданнях, сьогодні й наступними днями, аби суд міг працювати в повному складі за відсутності пана голови.
З найщирішою повагою і т. д.".
— Оце тобі й слідство у справі д'Егріньйона! — вигукнула пані Камюзо,— Хіба не казала я, друже, що вони утнуть тобі якийсь лихий жарт? Дю Ронсере поїхав, щоб обмовити тебе перед генеральним прокурором і головою королівського суду. Тебе усунуть ще до того, як ти закінчиш слідство. Тепер ти зрозумів?
— Ви залишитеся на своїй посаді, добродію,— сказала герцогиня,— Сподіваюся, що королівський прокурор прибуде вчасно.
— До приїзду прокурора все має бути вирішено! — із запалом вигукнула маленька пані Камюзо.— Так, так, мій любий,— додала вона, глянувши на чоловіка, якому немов заціпило. Ну, старий лицеміре, дю Ронсере, ти надумав нас обхитрувати, але нічого в тебе не вийде! Ти вирішив приготувати нам несподіванку, а твоя слуга покірна Сесіль Амелі Тіріон приготує тобі аж дві. Бідоласі Блонде, вважай, пощастило, що голова суду поїхав домагатися, щоб тебе зняли; тепер він здобуде неповторну нагоду одружити нарешті свого йолопа-синочка з панною Бландюро. Доведеться вставити клепку старому. Ти, Камюзо, іди до Мішю, а ми з герцогинею тим часом побуваємо в Блонде. Не дивуйся, коли в місті поповзе чутка, що я вранці прогулювалася з полюбовником.
Пані Камюзо взяла герцогиню під руку і найглухішими провулками, щоб уникнути небажаних зустрічей, повела її до будинку старого судді. Шенель тим часом побував у в'язниці, куди потай провів його Камюзо, і переговорив з молодим графом. Куховарки, слуги та обивателі, які у провінції встають рано, всі, хто бачив, як пробиралися манівцями пані Камюзо з герцогинею, прийняли незнайомого юнака за її коханця, що приїхав з Парижа. Як і передбачила Сесіль Амелі, увечері чутка про її непристойну поведінку вже передавалася з уст до уст і викликала не одне ядуче зауваження. Пані Камюзо та її уявний коханець застали старого Блонде в оранжереї. Він привітався з дружиною колеги, а на чарівного юнака кинув тривожний і підозріливий погляд.
— Дозвольте відрекомендувати вам двоюрідного брата мого чоловіка,— сказала пані Камюзо, кивнувши в бік герцогині,— одного з найвідоміших паризьких садоводів. Він тут проїздом з Бретані й зупинився в нас тільки на день. Він багато чув про ваші квіти та кущові рослини, і я взяла на себе сміливість привести його сюди в таку ранню пору...
— Ага! То ви, значить, садовод...— сказав старий суддя.
Герцогиня мовчки вклонилася.
— Ось-но гляньте,— провадив Блонде,— це моє кофейне дерево, а онде — чайний кущ.
— Чого це, ні сіло ні впало, раптом поїхав до Парижа голова суду? — спитала пані Камюзо.— Ладна об заклад побитися, що його від'їзд пов'язаний із моїм чоловіком.
— Так, справді. А ось, пане, найоригінальніший кактус у світі,— мовив Блонде, показуючи на вазон з рослиною, схожою на індійський очерет, поїдений проказою.— Його мені привезли з Нової Голландії. Ви щось надто молоді, пане, для садовода.
— Забудьте про квіти, шановний пане Блонде,— сказала дружина слідчого.— Ідеться про вас, про ваші надії, про одруження вашого сина з панною Бландюро. Голова суду збирається пошити вас у дурні.
— Облиште...— недовірливо промовив суддя.
— Так, це правда,— сказала пані Камюзо.— Якби ви менше цікавилися квітами, а більше — людьми, ви давно зрозуміли б, що й посаг, і надії, які виплекали, поливали, доглядали, прополювали,— все це ось-ось буде зірвано лукавими руками людини віроломної і підступної.
— Пані!..
— Авжеж! Ніхто вас досі не остеріг — бо кому захочеться псувати взаємини з головою суду! Але я тут людина тимчасова і за допомогою ось цього юнака скоро знову переселюся до Парижа. Тому я не боюся відкрити вам очі. Так от, знайте, що наступник Шенеля офіційно просив руки Клер Бландюро від імені молодшого дю Ронсере, якому батько й мати дають п'ятдесят тисяч екю. Фаб'єн до того ж дав обіцянку, що стане адвокатом і домагатиметься призначення на посаду судді.