— Я теж так вважаю,— сказав Мішю.— І думаю, що не досить відпустити молодого графа на поруки, треба негайно зняти з нього обвинувачення. Головне — допитати дю Круазьє та його дружину. Можна викликати їх у суд ще під час засідання, пане Камюзо, до четвертої години ви допитали б їх, уже сьогодні ввечері підготували б звіт, і завтра, ще до засідання, ми змогли б прийти до певних висновків.
— А поки виступатимуть адвокати сторін, ми остаточно обміркуємо вирок,— сказав Блонде слідчому.
Судді одягли мантії, й засідання почалося.
Опівдні в дім д'Егріньйонів разом з панною Армандою прибув його преосвященство єпископ. Там на них уже чекали Шенель і абат Кутюр'є. Після короткої наради між прелатом та духовним наставником пані дю Круазьє, абат поквапився до своєї духовної дочки.
Об одинадцятій годині дю Круазьє одержав повістку — його викликали в суд. Йому належало з'явитися між першою і другою годинами в кабінет слідчого. Він прийшов на виклик, опанований цілком зрозумілою тривогою. Голова суду не зміг передбачити ні появи герцогині де Мофріньєз, ні приїзду королівського прокурора, ні раптової змови двох суддів та слідчого й не потурбувався скласти для дю Круазьє план дій на випадок, якщо почнеться слідство. Обидва не чекали такого швидкого розвитку подій. Дю Круазьє прийшов у суд навіть раніше призначеного часу — йому не терпілося взнати, як настроєний Камюзо. Слідчий попросив його дати свідчення. Він поставив йому лише шість запитань:
Чи його, дю Круазьє, підпис на документі, який він вважає за підроблений?
Чи раніше мав він ділові взаємини з паном д'Егріньйоном?
Чи одержував граф д'Егріньйон якісь суми за переказними векселями на дю Круазьє з наступним повідомленням чи без повідомлення?
Чи надсилав він, дю Круазьє, панові д'Егріньйонові листа, в якому давав дозвіл необмежено користуватися його кредитом?
Чи сплачував Шенель якісь борги графа д'Егріньйона?
Чи був він, Круазьє, відсутній у місті в такі й такі дні?
На всі ці запитання дю Круазьє відповів ствердно. Попри його багатослівні пояснення, слідчий завжди підводив позивача до необхідності зробити вибір між простими "так" або "ні". А коли запитання й відповіді були занесені до протоколу, слідчий приголомшив допитуваного таким заключним запитанням:
Чи йому, дю Круазьє, відомо, що суму, зазначену на чеці, який він, дю Круазьє, називає підробленим, було сплачено йому, дю Круазьє, ще за п'ять днів до дати, поставленої на чеці, що засвідчено заявою Шенеля та листом, у якому вищезгаданий Шенель повідомляв графа д'Егріньйона про внесення грошей?
Почувши це останнє запитання, дю Круазьє розгубився. Що означає такий допит? Чи не він, бува, обвинувачений, а граф д'Егріньйон — позивач? Він зауважив, що якби гроші було йому сплачено, він би не вчинив позову проти графа д'Егріньйона.
— Мета правосуддя — розкрити істину,— сказав слідчий, заносячи до протоколу останнє зауваження дю Круазьє.
— Але ж, добродію, гроші...
— Гроші у вас,— сказав слідчий і відпустив допитуваного.
Прийшов і Шенель, теж викликаний у суд. Він дав пояснення, правдивість яких підтвердили свідчення пані дю Круазьє. Графа д'Егріньйона слідчий на той час уже допитав; за підказкою Шенеля той показав першого листа від дю Круазьє, де останній надавав графові право виписувати векселі на його ім'я, не ображаючи його попереднім внесенням грошей. Потім він показав слідчому лист від Шенеля, в якому нотар повідомляв графа про те, що передав дю Круазьє сто тисяч екю. З урахуванням усіх цих обставин стало очевидно, що суд виправдає молодого графа д'Егріньйона. Дю Круазьє повернувся додому блідий, аж запінений від ледве тамованої люті. Він застав дружину у вітальні; сидячи біля каміна, вона вишивала йому пантофлі. Підвівши на чоловіка погляд, пані дю Круазьє затремтіла, але вона вже зважилася на все.
— Пані, ви що показали слідчому? — крикнув дю Круазьє, затинаючись від гніву.— Ви мене зганьбили, зрадили, довели до згуби!
— Я врятувала вас, добродію,— відповіла дружина.— Якщо коли-небудь ви породичаєтеся з д'Егріньйонами, якщо ваша племінниця вийде заміж за молодого графа, то цю високу честь ви завдячуватимете мені й моїй сьогоднішній поведінці.
— О чудо! Валаамова ослиця заговорила! — вигукнув дю Круазьє.— Тепер я вже нічому не здивуюся. І де ж ті сто тисяч екю, які, за словами слідчого Камюзо, я вже давно одержав?
— Ось вони,— відповіла дружина, діставши паку банкових білетів із-під подушки свого крісла.— Я не вчинила смертного гріха, заявивши, що пан Шенель передав гроші мені.
— А чому не мені?
— Вас тут не було.
— Ви присягаєтеся в цьому спасінням своєї душі?
— Присягаюся,— відповіла вона твердим голосом.
— Чому ви нічого мені не сказали? — запитав він.
— Це моя помилка. Але вона піде вам на користь. Ваша племінниця, можливо, стане коли-небудь маркізою д'Егріньйон, а ви пройдете в депутати, якщо тільки розважливо поведетеся в цій злощасній справі. Ви зайшли надто далеко, зумійте ж тепер відступити.
Дю Круазьє міряв кроками вітальню, тіпаючись від гарячкового збудження, а його дружина з не меншим хвилюванням чекала, чим усе це закінчиться. Нарешті дю Круазьє подзвонив.
— Сьогодні ввечері я нікого не приймаю, замкніть парадні двері,— сказав він лакею.— Усім, хто прийде, кажіть, що пан і пані поїхали за місто. Ми вирушимо відразу після обіду, розпорядіться, щоб стіл накрили на півгодини раніше.
Увечері в усіх вітальнях, у крамничках, серед бідняків, жебраків, аристократів, торговців — одне слово, в усьому місті поширилася неймовірна новина: заарештовано молодого графа д'Егріньйона за звинуваченням у підробці документа. Говорили, що графа д'Егріньйона судитиме суд присяжних, що його чекає суворий вирок, вічна ганьба. Більшість тих, кому була дорога честь роду д'Егріньйонів, спростовували цю чутку. Коли споночіло, Шенель зайшов до пані Камюзо по юного незнайомця, якого провів у дім д'Егріньйонів. Там їх уже чекала нещасна Арманда. Вона відвела прекрасну герцогиню де Мофріньєз до себе, відступивши їй свою кімнату. Єпископа оселили в кімнаті Віктюрнієна. Коли шляхетна Арманда залишилася з герцогинею на самоті, вона підвела на неї погляд, сповнений глибокого смутку.