І почалося цю операцію зараз, негайно, починаючи від школи. Ніяких вищих, ані середніх навчань не полаталося... А найнижчі поставити так, щоб "грамотні" знали тільки знаки та букви і цифри без ніякого змісту. Затерти людську гордість, згасити пам'ять, виключити знання. До совєтського "все равно" додати ще й німецьке "дрек".
А тому, вже ЗО листопада у нашій газеті на першій сторінці появилось повідомлення: "Закриття шкіл на Волині", в якому говорилося, що "Цими днями появилося розпорядження генерального комісара в Бересті-Литовськбму — Шьооне, підписане 14 листопада ц.р. такого змісту: "На жаль, багатьом українським районовим управам моєї округи не вдалося як слід вирішити справу постачання палива, викликану злою большовицько-російською господаркою та запобігти дуже великій небезпеці поширення заразливих хворіб, що їх спричинила війна.
Тому, щоб розв'язати ці обидві справи, я мушу застосувати необхідні негайні заходи. Одним з таких заходів є моя постанова тимчасово закрити всі школи моєї округи. Понов-не відкриття шкіл заряжу тоді, коли на це дозволять обставини. До того часу учителі і старші учні повинні зайнятися, за посередництвом урядів праці, загально-пожиточною працею, щоб у цей спосіб причинитися до злагодження тяжкого положення українського населення під час цієї війни".
Отже, все було ясне. Замість учитися — зайнятися "загально-пожиточною працею". Під претекстом закрити школи і запобігти поширенню заразливих хворіб.
Населення зрозуміло це відразу і хвилювання почалися. Наша газета зареагувала на це негайно. Дві передовиці — "Наше село" і "Наша школа", з моїм підписом, появилися в чергових числах. "Необхідно і то негайно приступити до відновлення й урухомлення господарсько-культурної чинности села. Колись ми дбали про те, щоб розбудити село національно і в цьому напрямку зроблено багато. Наше село сьогодні вже стоїть не на останньому місці під цим оглядом. Але цього ще замало. Ось, наприклад, місто потребує тепер велику кількість різного роду ремісників, якими до цього часу були переважно чужі люди. Обов'язком нашого села дати не-
гайно своїх людей на їх місце. У торгівлі, у промислі, у ремеслі. Цс необхідно зробити і то негайно"...
"І ще одно: вчитись. Вчитись, вчитись і ще раз вчитись. У школі, вдома, на вулиці, на кожному кроці. Само життя — велика школа. Розумна людина повинна використати все, що може її удосконалити. Ось тепер у нас на деякий час припинена діяльність шкіл. Цивільна влада дала це розпорядження з уваги на брак палива, як також з гігієничних оглядів. Але це не значить, що сільська дітвора має в той час гасати по вулицях та стріляти бомки. На таке немає часу. Батьки мусять подбати, щоб навчання дітей не перервалося. Треба вчитися самотужки, вдома, збиратися малими гуртами, брати когось, хто може вчити і так вчитись. Це є перша і остання заповідь — вчитись!"...
Статті були виразно визивні і протестаційні. Справою освіти і також пропаганди відав все ще уряд військової пропаганди з нашим приятелем Вайсом, а тому, після появи цих статтей, Вайс зайшов до мене і намагався мені з'ясувати, що розпорядження Шьооне не було бажанням закрити українські школи взагалі, а тільки тимчасово запобігти ширенню пошестей, які можуть легко в такий час виникнути. Я ж намагався пояснити Вайсові, що таке розпорядження дуже не виправдане політично, бо ми всі знаємо, що наші господарські труднощі, особливо з паливом, не такі аж критичні, щоб через них закривати школи.
Не можу сказати, які наслідки мали мої пояснення, думаю, що Вайс інформував про це уряди в Берліні, а в нашій газеті появилася чергова передовиця з "виясненням", підписана тільки У. С, яка завершувалась таким рефреном: "Тому розпорядження влади має поважний сенс... Але не менш поважний сенс має також затурбовання нашого населення з приводу припинення шкільного навчання. Що під час цих довгих зимових місяців має робити наша дітвора? Що буде з її навчанням і вихованням? Таке затурбовання яскраво свідчить про свідомість народних мас та їх гін до освіти. Наші народні маси усвідомлюють собі цілком справу, що у наш час без освіти, без знання, без відповідного виховання людина не може бути повновартісною".
І закінчувалось "вияснення" словами: "Маємо бути рішуче переконані, що наші школи будуть урухомлені, а поки що, з огляду на тяжкий час, нашою найбільшою школою має бути саме тверде, міцне життя".
Це ще раз виклик... І бажання сказати, що затії ворога нам цілком відомі і що ми на них легко і просто не погодимось.
Тим часом події в світі розгорталися своєю чергою. У понеділок, 8 грудня у нашій редакції багато гармідеру. Напередодні, в неділю рано, радіо всього світу принесло вістку, що японці несподіваним, блискавичним налетом нанесли нищівний удар американській фльоті на головній її базі Перл Гарбор Гавайських островів Тихого океану.
Це повідомлення ми подали в газеті — ЯПОНІЯ ВИПОВІЛА АМЕРИЦІ ВІЙНУ", великим шрифтом, але спрепаро-вано і в стриманому тоні без ентузіязму. Передовицю в такому тоні, з обринуваченням Вол Стріту, передала нам канцелярія пропаганди, підписану Г. Г., а саме звідомлення бойових операцій озаголовлювалось "Злочин Рузвельта", без подання місця подій, лишень перечислено втрати ЗДА — "затоплення двох лінійних кораблів, одного виловлювача мін, багато торговельних суден, пошкодження 4-х лінійних кораблів, 4-х крейсерів та знищено 90 літаків".
Цю стриманість і цю неточність повідомлення про Перл Гарбор пояснив мені Вайс своєю власною поведінкою. Він приніс це повідомлення до мене додому приватно в неділю вечором. Його вигляд не прозраджував захоплення, а скорше навпаки. Він був схвильований і розгублений. Втрати американців великі і Японія міцна, але це складна справа. До загальної гри входить Америка. А це значило — величезні, невичерпальні господарські, а тим самим воєнні і харчові ресурси. Це значило також необмежений гльобальний простір діяння... З такими засобами і таким простором має вести війну мала бідна Німеччина, ще менша і ще бідніша Італія і не багато більша від них Японія. Так. В руках німців Европа, але це ворожа Европа. Японці знайдуть простір в Тихому океані, але це невловимий простір. І коли цей простір набере переконання, що за ним стоїть потуга Америки, він обернеться в суцільну пастку армій окупації з перспективою жахливої розправи на випадок їх поразки.