— Товариші, не тисніться так, ну вас к чортовій матері! Нема, кажу! Станьте в чергу! В чергу, кажу, станьте, а то враз станете до стєнки!
І товариші пересувались у другу купу, на другому кінці руїн, думаючи, що тут черга. А влада з папірцями в зашкарублих, зворушливо-незвиклих до таких тонких речей руках бігала з кімнат у кімнати, сердилась, хмурила брови й ховала одчай безпорадности за страшними пиками на адресу буржуяків.
— Не тисніться, говориться раз! Сказано, завтра на ранок усім буржуям явиться до комітету з своїми лопатами. Ну?
— Товаришу, дозвольте вас спитати: де можна взяти дозвіл на виїзд?
— Нікакіх виїздів! Завтра на ранок з лопатами до комітету!
І одна влада зникала за дверима, а друга вибігала з такими самими папірцями, з такою самою діловитістю, безпорадністю й лопатами.
Наяда, насунувши рушника на самі очі, заховавши лице в жовтяве, шорстке полотно його, ходила за доктором, проштовхувалася, продиралася крізь гущавину пролетарів і тримала хусточку в руці.
— Гм! Тут тільки про лопати знають. Більше нічого ніхто не може сказати.
Ось швидко, заклопотано, проштовхується панночка з олівцем за вухом. Ця повинна знати. Жіноцтво, з усіх сил намагаючись довести свою рівноправність у рабстві праці, виявляє до службових обов'язків надідеальну старанність.
— Вибачайте, будь ласка, на одну хвилиночку. Чи не можете ви мені сказати, де...
— Завтра на ранок біля комітету з лопатами! Пропустіть!
Гм, справа виявлялась зовсім не такою просто-трудною, як здавалось.
— Вибачайте, товаришу, чи не можете ви сказати нам, де дають дозвіл на виїзд?
— Дозвіл? На виїзд? У третій кімнаті, праворуч.
— Вибачайте, товаришу, був я там, — нема.
— Нема? На виїзд, кажете? Товаришу Хижняков, де дозвіл на виїзд?
— А чорт його зна!
— Ага, так, так: у п'ятій! У п'ятій кімнаті.
— І там був, — нема.
— Ну, так... Вибачайте, я занятий. І всунувся в черву голів.
— Гм! Це, знаєте, виходить досить цікаво: не виїхати через те, що не можна кімнати знайти.
От знову біг назад той "дуже занятий". І симпатична фізіономія, і чистенький френч на ньому, і таке собі кучеряве, щире, молоде, запальне, аж розчервонілося всім жовторотим лицем. Та що з того?
Але тут раптом панна Ольга перепинила кучерявому дорогу, відкотила рушника з лиця, поширила темно-сині морські очі й напустила в них такої жалібної, ласкаво-наївної наядности, що доктор кашлянув і потупився.
— Товаришу, будьте ласкаві, поможіть нам! Молоде, кучеряве, запальне, охоче, заклопотано й неуважно забурмотіло:
— Прошу, прошу! В чому річ? Будь ласка.
Але, глянувши в лице під рушником, одразу загубило всю охочість і заклопотаність. Очі здригнулись, поширились, потепліли, прилипли.
— Ми вже раз звертались до вас. Чи не можете ви сказати, де дають дозвіл на виїзд?
— На виїзд? Ах, так, так! Одну хвилиночку! Я зараз! Одну хвилиночку прошу почекать!
Кучерява голова прожогом, як у морські хвилі, кинулась у натовп, перепливла до одного столика, до другого, протиснулася в одні двері, виринула, підбадьорююче, убезпечуюче покивала здаля молдаванському рушникові, сховалась за другими дверима, знову виринула й, нарешті, зморена, але весела, припливла до синіх, затеплених морським усміхом очей.
— Ходімте! Це в одинадцятій кімнаті. Вони вчора перейшли з восьмої. Товариші, дозвольте пройти. Товариші, пропустіть!
Кучерява голова розсікала гущавину "пролетарських" тіл, одпирала їх до стін, хвилювалася, хапалася. А сама ввесь час, так собі, випадково, озираючись, поглядала на молдаванський рушничок.
— От тут. Пропустіть, товариші! Без черги. Пропустіть. Та пропустіть же, чоррт би... Прошу, товаришко!
— Дякую, товаришу! Дуже дякую!
Доктор не сумнівався, що кучерявий провідник охоче повів би молдаванський рушничок і далі за одинадцяту кімнату, за дванадцяту, тринадцяту, в Америку, на той бік, на той світ, усюди, куди треба б синім очам. Але ж їм треба було тільки в одинадцяту кімнату, й тут його функція кінчалась.
Таємна, так довго шукана одинадцята кімната була малесенька комірчина, цілком порожня, тільки на всю стіну стояла величезна буфетна шафа. Крім буфета, біля вікна примостився маленький столик. На столику лежали папірці, печатки, а за столиком сидів рудий, хмурий чоловік у салдатській блюзі. Довге волосся разом із лупою спадало на плечі без погонів, а худе, виголене лице непорушно вп'ялось у книжку.
Доктор підійшов до столика, з увічливою незграбністю вклонився й несміло, як людина, що все життя прожила на селі, кашлянув.
— Вибачте, будь ласка... Ми до вас з проханням.
Хмурий чоловік помалу, не спускаючи очей з книжки, почав підводити голову й, нарешті, мляво подивився на доктора. В голених устах його, у крилах носа, в куточках очей засіла хронічна тупа втома.
— В чому річ?
— Вибачте, чи тут можна одержати дозвіл на виїзд? Втомлений патлач байдуже простягнув руку до бланків, що лежали купкою біля печатки.
— Куди хочете виїхати? Тут доктор трошки запнувся.
— Це от я й моя небога, ми — сільські вчителі. Ми самі з Полтавської губерні. Ми тут, знаєте, товаришу комісар...
— Дайте мені спокій, я не комісар.
— Вибачте, будь ласка. Ми — люди сільські, ми не знаємо...
— Та вам куди треба виїхати?
— Нам треба в Полтавську губерню. Ми — сільські вчителі, ми...
Голений патлач здивовано відхилився назад.
— У Полтавську?! Так це ж на гайдамацькій стороні!
— Так, але ж ми там завсіди живемо. Ми тут випадково, ми тут тільки...
Поет пильніше глянув на сільських учителів. Небога боязко стояла позаду, заховавши все лице в рушник, покірно склавши руки на своїй набухлій, череватій кохтині. А дядько блідо, винувато посміхався, хоча чим же, властиво, винен чоловік, що все життя вчителював на гайдамацькій стороні.
— Покажіть ваші документи.
Сільський учитель захапався, швиденько розстібнув двірницьке пальто, витяг наготовлені пашпорти й подав їх довговолосому музиці. Здається, цей композитор почав щось таке собі підозрівати! Ну, що ж, будь ласка, читай: пашпорти, як пашторти.
— Тут не сказано, чим ви займаєтесь.
— Я не знаю, вибачте, товаришу. Так нам видали пашпорти. Ми — люди деревенські, ми не знаємо...
Композитор мляво переглянув пашпорти, розуміючи на них стільки ж як і доктор, з цікавістю обдивився печатки на них (його фах!) і байдуже вернув їх докторові.