(Покачавши грустно головой, поет.)
Зоря з місяцем над долиною
Пострічалася;
Дожидалася до білої зорі,
Не діждалася;
Я додому прийшла, гірко плакала,
Не молилася, —
Нерозумная, неутішная,
Положилася,
Ой не спала ж я, все верзлась мені
Нічка темная
І вишневий сад, очі карії,
Брови чорнії.
На зорі-зорі я проч'нулася
І сказала так:
За Дунай-ріку чорнобривий твій
На гнідім коні
Полетів орлом!.. Я все плакала,
Все сміялася.
І додому козаки, з-за Дунай-ріки,
Заверталися.
Не вернувся мій... молоді літа
За що трачу я?
Зоря з місяцем пострічалася —
І заплачу я.
Точнісінько моя доля! Неначе сю пісню про мене зложили. Де мої молоді літа І сліду нема, мов поверх води поплили. (Помолчав.) Що ж се справді ніхто не йде? А вже мені ся навіжена Стеха! Пішла за дівками та десь і застряла з козаками. І звела ж їх нечиста мати докупи! Нехай би сей Кичатий був парубок, а то ж уже старий чоловік... Не взяв би він собі в ключниці не молоду, а розумну, вірну, дотепну до всякого діла та стареньку! А то... як та дзиґа, так і снує. Як то він дочку свою ще пристроїть? Бач, у полковниці лізе! Чи довго ж то вона буде любуватися його лисиною замість ясного місяця? Ох, ох! старі, старі! Сидіть би вам тілько на печі та жувать калачі; так ні, давай їм жінку, та ще молоду. Як же пак, чи не так!.. От Стодоля молодець! Я його знаю, він протопче стежку через полковничий садок. Та й дурний би був, коли б не протоптав. Про себе скажу, що... теє... хтось іде!.. Зараз, зараз! Насилу!
(Отворяет дверь.) (Входят Назар й Игнат.)
Хозяйка
Свят, свят, свят! Відкіля се, якою дорогою, яким вітром, яким шляхом занесло вас у мою хату?
Гнат
Не питайся, голубко, стара будеш, хоч се, признаться, і не пристало твоїй пиці. Чого ж ти так насупилась?
Хозяйка
Сідайте, будьте ласкаві, сідайте!
Гнат
Ну, годі ж, не сердься. Мало чого з язика не спливе! Невже треба переймать, що поверх води пливе! У тебе сьогодні вечорниці?
Хозяйка
Хіба ж наші вечорниці для вас? Ви так тілько прийшли — посміяться.
Гнат
Так таки і посміємося, коли буде весело.
Хозяйка
(глядя на Назара)
Буде весело, та не всім.
Гнат
Ну, се вже опісля побачимо. А поки — ке нам чого-небудь такого, для чого чарки роблять, та й зубам пошукай роботи. Проклятий скряга і повечеряти не дав. Ну, чого ж ти рот роззявила? Мерщій!
Хозяйка
Зараз. (Отходя.) Бідненький Назар!
(Достает с полки флягу с вином й закуску й ставит на стол.) (Назар печально смотрит на Игната.)
Гнат
(к хозяйке)
Тепер же знаєш що? Візьми мітлу та мети, виясни хорошенько місяць: бач, як насупило! А ми тимчасом побалакаєм, що треба.
Хозяйка
Що се, бог з вами! Хіба я відьма?
Гнат
Я так, .навмання сказав. Заткни пальці в уха. Чи второпала?
Хозяйка
А!.. ви хочете нишком побалакати. Добре, я піду по Стеху.
(Надевает свиту й уходит.)
Гнат
(посмотрев ей вслед)
Пішла. Ну, що ж дивишся на мене, мов не пізнаєш?
Назар
Тепер би й рідного батька не пізнав.
Гнат
Розумні люди усе так роблять: і в хоромах, як у хаті мужик. (Наливает рюмку й подносит ) Не хочеш? Як хочеш! А я совітував би чарочку-другу Адамових слізок, як казав було отець економ. Не забув Братський монастир?
Назар
Ні, скажи лучче, нащо ти мене повів сюди?
Гнат
На те, щоб побалакати з тобою, як з козаком, а з бабою. За козацьку волю і розум!
(Выпивает )
Назар
Щасливий ти чоловік!
Гнат
Ти щасливіший мене.
На зар
О, якби ти посидів у моїй шкурі! Ходім, Гнате, мені тут душно.
Гнат
Стривай, ще рано. Подивимся, як люди добрі веселяться, та посовітуємся, куди йти.
Назар
Мені одно, куди не поведеш.
Гнат
Ти вп'ять баба. Чи пристали ж козаку такі речі?
Назар
Гірко мені, Гнате! Ти смієшся, а в мене печінки верне. Хіба ж моє горе смішить тебе?
Гнат
Смішить.
Назар
А я думав-ти добрий чоловік.
Гнат
А я думав — ти козак, а ти, бачу, баба Ну, скажи мені, чого ти дурієш? Де твій розум? Чи стоїть же жінка, хоч би вона була дочка німецького цезаря, чи стоїть вона такого дорогого добра, як чоловічий розум?
Назар
Стоїть.
Гнат
Брехня! Ти знаєш, в яку ціну поставив цар Соломон золотий плуг? Він каже, що при нужді шматок хліба дорожче золота. А я скажу: чарка горілки козаку миліша усіх жінок на світі.
Назар
Ти мене, Гнате, морочиш, а мені тепер треба щирого друга.
Гнат
Добре. Я він і єсть, бо кажу правду. А коли хочеш, то й брехать почну для тебе. Все, що хочеш.
Назар
Не смійся, а ділом кажи, що робить мені. Тобі можна і говорить, і думать.
Гнат
Ось що. Перш усього випий горілки. Вона і без мене наведе тебе на розум. (Наливает рюмку.) Чи не забув ще ти, як розумно розсужда латинський вірш-ник...6 як пак його... ну той, за якого мене в Братстві випарили різками, як отець ректор піймав у мене за халявою його мудрі вірші. Він каже: "Дурниця все, опріч горілки, а іноді і жінка під руку". Оце так! (Вьіпивает.)
Назар
(презрительно)
Бідний ти, сердешний чоловік! Я думав, що в тебе хоч крихта є добра, а в тебе нема й того, що має й скотина. О, якби ти зміг заглянуть сюди (указьівает на сердце), куди сам бог не загляда! Та ні! Може, ти тільки морочиш мене; може, ти тільки так кажеш. Друг ти мій добрий, вірний мій, ти ж таки плакав коли-небудь: плач зо мною тепер; хоч прикинься, та плач. Не муч мене: в мене від горя серце рветься! Нехай вже ті сміються, що живуть у пеклі: їм любо;
а ти ж таки чоловік.
(С участием смотрит на него.)
Гнат
Так, я чоловік; а ти й справді баба, ще раз тобі скажу: казна за чим вбиваєшся.
Назар
Нема у тебе серця, камінь ти!
Гнат
Як хочеш, так і думай, а я нещасніший од тебе, нещасніший од твоєї собаки: вона лащиться до тебе, а ти її кохаєш; а я?.. І я, дурний, колись любив і к гадинам жінкам ласкався, ридав гарячими сльозами, рад був і жизнь оддать за них... І що із того? Чи хочеш знати?
Назар
Не треба, не хочу, не говори! У тебе нема бога в серці.
Гнат
А був колись, та мохом серце обросло, як той гнилий нікчемний пень дубовий. Прийде і твоя пора, все згадаєш. (Ласково.) Годі ж тобі, годі! Не дивись так хмарно: далебі не полегша. Дурниця все: і товариство, і любов,— цур їм! нема їх на світі! Одні дурні і діти вірять латинським віршам. А лучче поговорим о долі, а тимчасом налетять сороки чорноброві, вип'єм, пожартуєм, і вір мені — вся дур із голови вилетить. Я се знаю: мене лихо навчило.