гї, що нагадували заповзятливих лижниць. Вони хвалилися, що гарно відпочили.
Потім сіли перед телевізором —±— послухати виступ Фредді. В останніх вістях повідомила про засідання кабінету міністрів, який серед інших питань розглянув пропоноване злиття фірми "Ройс" з ЮСО та "Фарбверке" та наслідки його для англійського судноплавства. "Британські судновласники" рішуче виступили проти Фредді, а голова однієї з судноплавних комісій заявив, що це означає продати інтереси британського судноплавства за іноземну юшку з сочевиці. Президент торговельної палати відмовився висловити свою думку, та все ж таки на екрані показали, як він заходить разом з міністром фінансів до бу-Ідинку на Даунінг-стріт Під кінець передачі показали повінь у Майамі, а потім — інтерв'ю з Фредді у залі засідань фірми; ми вже чули про це і навіть бачили, як туди вносили апарати. Фредді скидався на добродушного англійського моряка, що кохається у джині.
— Господи, на Лчого ти схожий! — вигукнула Пеггі.— П'яничка, та й годі.
У відповідь на запитання гіевидимого співрозмовника [Фредді заявив, що його проект нічим не загрожуа британським* інтересам. Навпаки, це єдиний засіб вижпти в сучасних умовах. "Ми перекидаємо міст над прірвою, що розділяє Європу й Америку, міст, який стане дороговказом для розвитку англійської економіки і політики. Єдиним шляхом! Жодних переваг одному континентові перед другим,— наголосив Фредді.— Обидва виграють! Лише так можна співробітничати з європейськими країнами й залишатися в добрих стосунках з Америкою! Іншого виходу нема!"
— Чудово, Фредді! — похвалила Джо.
Той уже збирався вимкнути телевізор, коли ми побачили на екрані якусь дохлу зелену комаху, що плазувала до міністерства фінансів.
— Най!..— здивувався Фредді.
Той справді нагадував висхлого коника. Відповідаючи на ті ж таки запитання, він заявив, що внаслідок злиття британських судновласницьких фірм із чужоземними компаніями постає дуж£ важлива проблема — проблема контролю. "Я особисто вітаю будь-які нововведення в міжнародному судноплавстві,— пропищав він тонким дитячим
Н-
1 1 Резиденція прем'єр-міністра. І 187
голоском,— проте ми повинні бути обачні й, перекидаючи міст з одного континенту на другий, не брати на себе весь тягар і не втрачати своїх переваг".
Це було б незрозуміло, якби-перед тим п^— виступив Фредді. Незважаючи на маскування, Най одверто заперечував його ідею. Фредді аж згорбився на стільці, готовий кинутись на суперника.
— А де ж Бендіго?! — вигукнув він.— Давайте вже всю їхню зграю!
Та Бендіго не з'явився. Нафта мовчала: навіщо даремно дражнити собак.
— Як можна взагалі слухати його,— зауважила Пеггі щодо Ная.— Я знала його, коли він ще був трохи молодший,— більшого дурня важко собі уявити. До десяти не вмів порахувати.
Фредді мовчав. Він і далі чекав, що на екрані з'явиться Рендолф або Пінк Бендіго, та натомість показали кінозірку з могутнім бюстом, яка мало не втопилася в Карібсько-му морі.
— Пепі, постав нам мою улюблену платівку бітлів,—" сказав Фредді, підводячись.— Вона мене бадьорить.
Весела родинна вечірка тривала. Ми з Пепі танцювали твіст. Я вчився танцювати, ще коли захоплювались рок-д-ролом, і твіст у мене не виходив; Пені сердилась, що я збиваюсь на рок і стала командувати, показуючи своїми довгими ногами мої помилки.'
Руперт і Джо чомусь раптом притихли. Я чув, як Фредді сказав Рупертові:
— Ходімо поговоримо...
Вонп вийшли, бо, очевидно, вся ця вечірка й була влаштована лиш задля цього^
* * *
Фредді сп'янів і говорив невлад. А може, прикидався? Надто вже ганебною була його —роль. Вони сиділи в затишному кабінеті, де висіли картини Брака, Шагала, Міро й Георга Гросса. Фредді вмостився в зручному кріслі, а під боком у нього ніжився скотчтер'єр.
Розмова йшла про шпигунів і шпигунство.
— Більшість людей нічого й не підозрюють,— заявив Фредді, ніби докладна вивчив усе й дійшов несподіваною висновку.— Але ж це відбувається скрізь, чи не так? Що-
дня когось арештовують. Люди1 заплутуються в темних-справам, і рано або пізно МІ-51 ічи ще хтось їх викриває. Правда, когось ловлять, а когось — ні. Смішно, я пригадую одного типа з Пантеллерії, коли ми захопили цей острів у італійців. Жодної душі па ньому не було. Мені доручили знайти місце для розташування наших перших ракет. Тин, що показував мені острів, був покручем італійця, грека, мальтійця та ще й алжірця і розмовляв чотирнадцятьма мовами. "Яка ж тут користь од ваших чотирнадцяти мов?" — запитав я. А він мені: "Такому, як я, без роду й племені, що знає багато мов, ще в материній утробі судилося стати шпигуном, хоч я більше не хочу бабратись у цьому бруді. Надто небезпечно. Перед війною я шпигував на Балканах — для всіх, а вони мною попихали,— це ще гірше^ніж бути на побігеньках у повії..." Зрозумів? — обернувся він до Руперта.
— Ні,— одказав той,— Може, ти мені розтлумачиш?
— Свята простота! Ось де собаку зарито,— рішуче заявив посоловілий Фредді. •
Що він мав на увазі, Руперт так і не здогадався. Хоче переконати його, що шпигуни справді існують, чи застерегти, що шпигунство — справа брудна.
— Все це не вигадки, Руперте.
— Знаю.
— А чого вони хочуть, знаєш? —■ Від тебе чи від мене?
—■ Лілл наполягає,, щоб ми усунули тебе. Звідусіль. Тоді він потурбується, щоб у тебе не було неприємностей і щоб не зчинився скандал. Через оту росіянку... Вона зможе собі їхати... Розумна жіпка... Ну, та ти й сам добре розумієш.
— Так. То я мушу заплатити своїм виходом з фірми?
— Що поробиш? — розбуркався Фредді.— Мені не дали іншого вибору. Хочуть звести з тобою рахунки моїми рухами,— а що мені залишається?..
— А коли я не здамся, що тоді?
— Вони затримають твою росіянку.
— Я не про те,— перебив Руперт.— Що ти робитимеш, якщо я не прийму ультиматуму Дж. Б. Лілла?
Фредді розстебнув піджак і попустив краватку, ніби йому стало душно.
— І не питай...
— Чому? Я хочу знати, чого від тебе можна чекати.
— Нічого доброго не жди,— похмуро відповів Фредді.—" Анічогісінько. Я багато чим ризикую.
— Так,— кивнув Руперт. %
— Не буду від тебе критися. Скандал зруйнував би всі мої плани. 3£раз не можу ризикувати. Не можу. Ти розумієш?