Потім Незнайомець зняв свої окуляри, і всі в буфеті остовпіли. Він скинув капелюх і шарпливим жестом зірвав із себе парик та бинти. Спершу вони не піддавались йоги зусиллям. Всі завмерли в жахливому передчутті. "О Боже!" — скрикнув хтось. Бинти й парик полетіли на підлогу.
Те, що постало перед їхніми очима, було страшніше за всякі сподівання. Остовпіла з жаху місіс Гол стояла, розкривши рот, а потім закричала й кинулась тікати з дому. Всі заворушилися. Вони готові були побачити все, що завгодно — шрами, каліцтво, якийсь відчутний жах... але — нічого? Бинти й перука пролетіли через коридор у буфет, перелякавши присутніх. Падаючи одне на одного, всі бігли сходами донизу. А на порозі вітальні, вигукуючи якісь безладні пояснення та жестикулюючи, стояла постать, схожа на людську до самого коміра пальта, а вище... не було нічого, зовсім нічого видимого!
Ті, що були подалі від будинку, почувши гамір та крики, глянули вздовж вулиці й побачили, як із заїзду "Карета і коні" прудко вибігають люди. Вони бачили, як упала місіс Гол, а містер Тедді перестрибнув через неї, щоб не спіткнутися; потім почули страшні зойки Міллі, яка, почувши гамір, вийшла з кухні й наштовхнулася на безголову людину.
І всі, хто був у той час на вулиці — продавець солодощів, власник балагана для метання кокосових горіхів та його спритний помічник, хазяїн гойдалки, хлоп’ята, сільські франти, причепурені молодиці, поважні фермери у блузах, циганки у фартушках,— кинулися бігти до заїзду. За короткий час перед будинком місіс Гол зібралась юрба чоловік сорок. Людей все більшало, всі метушилися, галасували, розпитували і висловлювали різні здогади. Кожному неодмінно хотілося говорити, але ніхто нікого не слухав. Кілька чоловік підтримували місіс Гол, що була майже без пам’яті. Над загальною колотнечею чулася розповідь одного горластого самовидця.
— Перевертень!
— Що ж він накоїв?
— Невже поранив служницю?
— Здається, кинувся на неї з ножем!
— Не так, як то кажуть. А справді у нього нема голови!
— Нісенітниця! Це — просто якийсь фокус!
— Тільки-но поскидав свої бинти...
Намагаючись зазирнути у відчинені двері, натовп утворив клин, гостряк якого біля входу займали найвідважніші.
— Він на хвилинку спинився. Аж тут скрикнула служниця, і він обернувся. Я бачив, як майнула її спідниця, і він побіг слідом за нею. Не минуло й десяти секунд, як він повернувся з ножем в одній руці, із скибкою хліба в другій і став, так наче вдивлявся в щось. Це було ось тільки. Увійшов він у ці двері. Голови в нього немає зовсім. Ви трохи пропустили, а то б самі...
Ззаду сталося якесь замішання, і промовець замовк, даючи пройти невеличкому гурту людей, що впевнено прямував до будинку. На чолі гурту виступав містер Гол, дуже червоний і рішучий, далі містер Боббі Джеферс, місцевий полісмен, і, нарешті, обережний містер Воджерс. У них був наказ арештувати Незнайомця.
Натовп галасував, переказуючи їм суперечливі останні відомості.
— З головою він чи без голови, але я маю наказ арештувати його і арештую,— заявив Джеферс.
Містер Гол піднявся сходами, підійшов до дверей вітальні й побачив, що вони відчинені.
— Констебле,— сказав він,— виконуйте ваш обов’язок.
Джеферс ступив у кімнату, слідом за ним — Гол, останнім — Воджерс. У тьмяному світлі вони побачили безголову постать у рукавичках, що в одній руці тримала недоїдену скибку хліба, а в другій — шматок сиру.
— Це він,— посвідчив Гол.
— А то що за витівки? — пролунав роздратований голос із порожнечі над коміром постаті.
— Ви — надзвичайно дивний постоялець, сер,— сказав містер Джеферс.— Але з головою ви чи без голови, а я маю наказ арештувати вас, і обов’язок — це обов’язок.
— Не підходьте! — гукнув Незнайомець, хитнувшись назад.
Він кинув хліб і сир, а містер Гол ледве встиг прибрати зі столу ніж. Ліва рукавичка Незнайомця шугнула в обличчя містера Джеферса. За одну мить полісмен, увірвавши свої пояснення щодо наказу, схопив за кисть невидиму руку і стиснув невидиме горло. Його стусонуло ногою по голінці так, що він аж крикнув, але руки не випустив. Гол пересунув по столу ніж до Воджерса, який був, сказати б, воротарем нападників, і ступив назустріч Джеферсові і Незнайомцю, які, зчепившись, розхитуючись та спотикаючись, наближалися до нього.
Стілець, що стояв на дорозі, з гуркотом відлетів убік, і вони покотилися на підлогу.
— За ноги його,— крізь зуби промимрив Джеферс.
Містер Гол, узявшись виконати розпорядження, дістав добрячого штурхана під ребра і на якийсь час вибув із лав, а містер Воджерс, побачивши, що безголовий Незнайомець бере гору з ножем у руці, відступив до дверей, де зіткнувся з містером Гекстером та віддербріджським візником, які з’явилися на підмогу слузі закону й порядку. У ту ж таки мить з шифоньєра полетіли долі три чи чотири пляшки, наповнивши кімнату надзвичайно їдким запахом.
— Здаюся! — закричав Незнайомець, дарма що Джеферс був під ним, і через секунду стояв уже на ногах захеканий, безголовий і безкистий, бо тепер на ньому не було вже й правої рукавички.— Це ні до чого,— сказав він, неначе схлипнувши.
Найдивніша то була у світі річ — чути голос, який виходив з порожнечі, але мешканці Сассексу, може, найбільші матеріалісти на землі. Джеферс теж підвівся, видобув пару наручників і... аж очі витріщив.
— Еге! — сказав Джеферс, ураз збагнувши незвичайність ситуації.— До дідька! Я бачу, що скоро й наручники будуть не потрібні.
Незнайомець перебіг рукою згори вниз по своєму піджаку, і всі гудзики, що до них доторкався його порожній рукав, немов чудом якимось розстебнулися. Потім він буркнув щось собі в підборіддя і нахилився. Здавалося, він щось робить із своїми шкарпетками та взуттям.
— Дозвольте,— раптом зауважив Гакстер,— та це ж зовсім не людина! Це просто порожня одежа! Ви ж можете подивитись усередину його коміра й костюма. Я міг би встромити руку...
Він простяг руку, здавалось, наткнувся на щось на півдорозі і, гостро скрикнувши, відсмикнув її назад.
— Я просив би вас не тикати пальцями мені в очі! — мовив злостивим тоном голос із повітря.— Я ж тут увесь — з руками, ногами й рештою тіла, тільки Невидимець. Це дуже незручно, та нічого не вдієш. Невже ж це достатня причина, щоб кожен айпінзький йолоп тикав пальцями мені в обличчя?