Тривало вже чимало часу, а з того боку не чути було стрілів, а навпаки,доходили до обозу якісь веселі вигуки. А згодом вертає Чорнота в товаристві якогось знатного шляхтича.
— От без одного стрілу піймали ворога,— каже Чорнота, під'їжджаючи до гетьмана.
Шляхтич, що приїхав з Чорнотою, каже до гетьмана:
Не пізнав мене, бачу, Богдане... Та чи не обидив я вашої гетьманської вельможності. Hnoores mutant mores Колись ми були товаришами, і я кликав тебе Богданом, а ти мене Юрком... Тепер ти гетьман, а я бездомний скиталець.
Невже ж Юрко Немирич?!.
Він сам.
Мій друже, товаришу гарної безжурної омолодості, як же давно ми не бачились, звідкіля тебе сюди вітер завіяв?
Гетьман став Немирича обнімати.
— Поки.тобі розкажу усе докладно, накажи, гетьмане, мене і моїх людей нагодувати, бо ми дуже зголодніли. Не день та не два скитаємося манівцями, щоб на якого свата не натрапити, усі припаси минулися. Чи нас приймеш, сиріток, під свою руку, чи проженеш, а їсти таки накажи нам дати.
Гетьман розпорядив зараз, що треба, а Немирича взяв у свою квартиру. Тут його і нагодували. Тоді він став розказувати:
— Знати тобі, гетьмане, що я покинув католицтво і перейшов до аріян. Православним я не був ніколи, бо православна церква мене не манила. А вже католицтво стало мені осоружне і не підходило до душі. Як я втік
Hnoores mutant mores (дат.) — почесті зміняють звичаї.
'З України перед загонами черні, я поїхав у Варшаву. Я хотів там виказати наглядно., що коли пани українці не поступляться, не змінять свого поступовання супроти своїх підданців і православних* то, Польща пропаде. Я це говорив у соймі, а там, замість,мене вислухати та вирозу-міти мої резони, мене висміяли та поглумились, накинулися на мою віру, назвали єретиком і таки закричали мене. Ти подумай! Я говорю їм про такі важні речі, як salus геі риЬІісае, а вони мені теревенять про віру. Єзуїти зачеми-ричили всі уми в Польщі. Та на тім не кінець. Сказали мені, що мене не будуть в соймі терпіти, бо я не католик. Що ж мені було робити? Хіба лизатись панам, як це Кисіль робить? Це противиться моїй честі. Тому я рішився вертати на Україну і пристати до православних, бо я не католик і з католиками мені не по дорозі. Ось я прийшов сюди з моєю ватагою і прошу тебе прийняти мене під свою руку. Хочу Україні вірно служити.
— Радо тебе приймаю, бо я знаю, що ти щирий, нелукавий чоловік.
III
ТРИВОГА
У Львові тривога. Налітають щораз страшніші вісті про татар. Татарська повінь розливається щораз ширше довкруги Львова, а він, сердешний, стоїть, мов незахищений курник, і не бачить-для себе нізвідки порятунку. Один замок на високій горі Лева стоїть над містом, мов гордий півень над гуртком наляканих курок. Та невелика з нього користь. На замку води нема, тому він все стоїть пустий. Ніхто там довший час без води не видержить. А для города він дуже небезпечний, бо коли в ньому засяде ворог, якому за воду не буде важко, то за кілька годин розіб'є цілий город гарматою в дрізки.
За недобрими вістками могли львів'яни переконатися навіч про велич того нещастя, яке їм загрожувало.
З Високого замку далекий вигляд. Там збираються міщани, а на вид того, що можуть побачити, аж кров у жилах леденіє. Ніччю видно в різних місцях великі заграви, а в днину можна бачити, як сунуть по землі чорною плахтою татарські загони. Начеб чорна хмара впала на землю і, гонена вітром, наближається шораз ближче, розривається на менші клубки, рочб;" ься у різні сторони, то знову збирається вкупу. А то лиш що татар не видно. Козацьке військо ще не наспіло. Чи устоїться та мала лушпинка, котра гордо столицею Червоної Русі зветься, проти такої сили?
Бо справді у той час Львів був дуже маленький. Через болота, які все мала Полтва підсичує, не було куди городові розвернутися, поширитись. А раз поставлених мурів і валів не хотілося нікому рушати і поширяти.
Від заходу Полтва, від сходу поза Успенську церкву вже й кінець. Від полудня по нинішню Валову вулицю, а від півночі по Преображенську церкву. Город обведений подвійним муром. Зовнішній мур іде попід доми, котрі до нього притикають. Недалеко від нього другий мур зовнішній, вищий. Між ними.стоять місцями будівлі. На мурах, по рогах і над воротами башти. Аж за зовнішнім муром високий земляний вал. —
У город ведуть дві брами: від полудня на перехрестю вулиці Галицької і Валової, на півночі на перехрестю вулиці Краківської і Скарбківської. Це Галицька і Краківська брами. Краківська тепер зачинена на наказ райців міста. Та ще дві хвіртки для пішоходів: за Успенською церквою босацька, на заході за костьолом єзуїтів — єзуїтська. До города належать два замки: нижчий на розі північно-східнім і Високий замок на горі князя Льва.
Поза мурами міста, наче дві окремі фортеці, кляштор бернардинів і кармелітів.
Поза валами простягаються розлогі передмістя з церквами й костьолами. Тут живуть хлібороби, пасічники та ремісники. Тут стоять заїзди або господи для приїжджих купців. Найрозлогіше передмістя галицьке. На городець-кому передмістю, на Святоюрській горі, православний монастир і заразом столиця владики.
На північному сході простягаються непроходимі багнюки.
На той час Львів не май оборонної вартості і не міг рівнятися з Замостям.
А всередині вузенькі вулички, малесенькі подвір'я, куди ніколи не доходить промінь сонця. Кам'яниці вузенькі до фронту, звичайно з трьома вікнами. В разі облоги у тій вузенькій стисненій котловині не тяжко за пошесті, а тоді не було хіба рятунку. Город не мав у своїм нутрі води, і спроваджували її ззовні водопроводними трубами. Хто опанував водопроводи, міг за кілька днів взяти місто без великої натуги.
Як уже стало певним, що Вишневенький не пришле помочі, що він забраних з міщан грошей не верне, ані війська не пришле, тоді пізнали всі, що треба самим про оборону города подумати.
Бурмістер Гросваєр скликає райців до ратуші на раду. Поставив райцям питання: чи піддатись Хмельницькому, чи оборонятись? Перше питання прийняли патріоти, особливо духовенство, з великим невдоволенням:
— Такого ще не бувало... Львів усе служив вірно Речі Посполитій. На вашу вірність дивилася корона, як на зразок, з подивом, а так само увесь світ. А що тепер скаже той світ, коли б ми так легкодушно піддались і то кому? Бунтівникам, і то збунтованому хлопству? А нам як буде, коли будемо дивитися на мордування наших жінок і дітей, на грабунок нашого майна? А що не ждати нам від тої дичі пощади, доказ на це те, що на Україні діється з поляками і жидами. Хмельницький — то вислан-ник пекла. Пробі! Не даймо нашого города, бо Бог каратиме нас до десятого коліна. Краще полягти нам усім, чим дожити ганьби й сорому перед усім світом. Пам'ятайте про те, як у старовину обороняли города карфагенці перед наїздом римлян, і ми так робім, бо ми не гірші за них.