— Ти готовий до вчинку, Олівере?
— Якого саме? — обережно поцікавився я.
— Як ти дивишся на невеличку подорож? У лютому.
— Гадаю, ти вже вибрала, куди саме.
— Не хвилюйся і подумай,— сказала вона. — Я маю перевірити гон-конґську виставку мод...
— Гонконг?
Вона мене спіймала. Моя усмішка була від вуха до вуха.
— Отже, ти згоден, мій друже?
— Кажеш, ти повинна там працювати? — запитав я підозріло.
— Просто показатися — не така то вже й праця. Але ще до того, на тиждень раніше справлятиметься китайський Новий рік. Ми можемо мати наше особисте свято. А дорогою додому зупинимося на Гаваях.
— Ну... — сказав я (вираз мого обличчя промовляв: "Чорт бери!"), а потім обережно запитав:
— У тебе на Гаваях якась справа?
— Ніякої. Якщо не рахувати колекціонування кокосових горіхів. Оце так новорічна пропозиція!
— Ну що? — запитала вона.
— Мені це подобається, Марсі. Особливо Гаваї. Тихі пляжі... Прогулянки при місячному світлі...
— Схоже на медовий місяць,— сказала вона.
Загадкова фразеологія. Цікаво, наскільки вона вмисна. Замість повернутися до неї, я, щоб побачити вираз її обличчя, довів до ладу дзеркало. Воно було запітніле.
***
Сказати, що я одержав від керівництва дозвіл на подорож означало б сказати дуже мало. Мій намір усіляко підтримували. І зовсім не тому, що мене раді були позбутися. Я не мав жодного дня відпустки з тих пір, як почав працювати в конторі.
Хоча були й певні жертви. Я втрачав нагоду взяти участь у деяких справах. Найближчим часом, при розгляді у Вашингтоні двох справ, я міг би скористатися з чернеток свого виступу на процесі "Веббер проти призовної комісії". І в грудні, коли Конгрес мав вирішити, як бути з "де факто" проблемами сегрегації. Отже, у мене апріорі виникали певні сумніви.
— Вас непокоїть, що за час вашої відсутності світ стане справедливим,— усміхнувся містер Джоунз. — Обіцяю, кілька випадків вияву несправедливості ми для вас притримаємо.
— Дякую, пане.
— Будьте трохи егоїстом, Олівере. Ви на це заслужили.
Навіть готуючись до подорожі (гонконгське туристичне агентство засипало мене матеріалами), я провів кілька справ, виступаючи на боці учасників нічних рейдів. Я також передав до суду скаргу на шахрайський обман споживача. За нею простежить Баррі Полак (переможець у справі шкільної ради).
***
— Послухай, Марсі, що таке "Нанкінська угода"?
— Звучить на зразок Мікадо,— відповіла вона.
Я навчав її під час сніданку, за вечерею, коли вона чистила зуби, навіть турбував її в конторі.
— Ти повинна знати, що "Нанкінська угода"...
— О, я повинна знати?
— Так. Коли Англія напала на Китай під час "Опійної війни"...
— А, опій,— очі її заблищали.
Я проігнорував її пустотливість і продовжував лекцію:
— ...Китай мусив віддати Гонконг британцям.
— О,— сказала вона.
— Це лише початок,— мовив я.
— Я розумію,— зауважила Марсі,— а кінцем буде те, що правник Баррет збирається примусити британців повернути місто назад.
Від її усмішки посвітлішало в кімнаті.
— А як ти готуєшся до цієї подорожі? — запитав я.
— Я була там кілька разів,— похвалилася вона.
— Справді? Тоді скажи мені, що тобі згадується, коли я кажг "Гонконг"?
— Орхідеї,— відповіла Марсі. — Це щось неймовірне! їх там росте дев'яносто різних видів.
О, приємний факт. Промисловий магнат із чутливою душею.
— Марсі, я куплю тобі по одній квітці кожного виду.
— Я примушу тебе дотримати свого слова.
— Зроблю все, аби примусити тебе триматися мене.
*** •
— Наближається Новий рік, гучною піснею прославимо Кунг-фу!1
Я танцював по конторі, зав'язуючи теки й тиснучи руки. Завтра ми візьмемо курс на Схід.
— Не переживайте,— сказала Аніта. — Я про вас думатиму. Кохання, Олівере.
— Ні, ні, Аніто, зрозумій правильно,— відказав новоспечений знавець китайської культури. — Kung hei fat choy!2
— Ви вважаєте, що я набралася тіла?
— О ні, Аніто,— відповів знавець. — Це — китайське новорічне побажання. Воно означає: "Процвітання та щастя!" До побачення!
— До побачення, щасливчику! Отже, ми з Марсі полетіли на Схід.
34
Про Гонконг у мене в пам'яті залишилося небагато. Зате я добре пам'ятаю, що там я бачив Марсі Біннендейл востаннє.
Ми вилетіли з Нью-Йорка вранці у вівторок і зробили лише одну зупинку, на аеродромі Фербенкс, на Алясці, щоб заправитися. Мені кортіло скуштувати місцевого морозива, а Марсі погуляти в сніжки. Поки ми роздумували, всіх запросили зайняти свої місця в літаку.
Розташувавшись якомога зручніше на трьох сидіннях і мавши піднесений настрій, ми взялися до того, що невибагливі називають "секс, немов у літаку на небесах". Тобто, поки артист Клінт Іствуд за жменю доларів розважав пасажирів всілякими дурницями, ми крадькома займалися любов'ю.
Раннього вечора в середу (!) літак приземлився в Токіо. У нас було чотири години на пересадку. Я так втомився за двадцять годин польоту, що не надто церемонно упав у крісло в затишній кімнаті відпочинку Панамериканської авіакомпанії. Марсі тим часом, як завжди, діяльна, провела нараду з якимись хлопцями, які приїхали з міста на зустріч з нею. (Між нами було погоджено, що вона працюватиме чотири дні, а потім ми пошлемо увесь світ під три чорти і візьмемо двотижневу відпустку.) На час, коли Марсі розбудила мене, щоб іти до літака для останнього перельоту, вона обговорила з постачальником модних японських галантерейних товарів Такашімая всі подробиці взаємообміну.
Більше я не спав, схвильовано чекаючи, коли побачу вогні Гонконгської затоки. Вони з'явилися майже опівночі, коли літак почав знижуватися. Видовище було навіть пишніше від того, що я бачив на ілюстраціях.
Зустрічав нас Джон Олександр Гсіанг. Було ясно, що він особа номер один у справах Марсі в колонії. Йому було близько сорока років. Говорив
1 Кунг-фу — китайське мистецтво самозахисту.
2 fat (англ.) — повний, жирний.
він англійською мовою з американським акцентом. ("Я вчився в університеті у Штатах",— пояснив він.) Доповідаючи про справи, Джон часто повторював "А-оукей".
Менше як за двадцять хвилин після приземлення ми вже летіли вертольотом над Гонконґською затокою від аеропорту в напрямі гори Вікторія. Краєвид був захватний.
— У нас кажуть,— сказав Джон Гсіанґ,— "Сліпучо засяє мільйон вогнів".