— Я так не думаю, — протестував Івар.
Мені здавалося, що Тітонька Бек намагається показати Івара у найгіршому світлі. Спочатку для неї він був боягузом, а тоді він став по-дурному амбіційним. Не чекаючи, кого у ньому вона розкриє наступним, я втрутилася.
— Тітонька Бек, чому ти вирішила піти до Короля Колма?
Тітонька Бек, як я сподівалася, відволіклася.
— Це був наш очевидний вибір, Ейлін, — сказала вона мені. – Ми були у чужій країні, без грошей, без їжі, без транспорту, і у нас було завдання. Усі королі можуть бути щедрими, за умови, що ти даси їм достатньо підстав. І, як ти бачила, це спрацювало – хоча, мушу сказати, — вела вона далі, у найбільш несхвальній манері, — я не очікувала знайти товстого чоловіка, який хропе у тьмяному сараю та чіпляється за свою обітницю, щоб нічого не робити. Якби я була зараз його дружиною – а я думаю, його королева повинна бути такою ж поганою, як і він – я би не витримала довше ніж тиждень.
І вона розразилася тирадою про Короля Колма та його двір, яка тривала, допоки ми не досягли першого з пагорбів. Здається, вона помітила більше деталей ніж я. Вона згадала усе, від пилюки на королівському кріслі до убозтва на фермерському дворі. Я пам'ятаю, як вона казала про плями соусу на королівському одязі, про лінь його прислужників, про його негодованих свиней та про занедбаність його коней, але я не слухала уважно. Моя увага була направлена на м'якість та трепетання біля моїх гомілок.
Я весь час дивилася униз, але у візку не було нічого, окрім наших сумок та їжі. Зрештою, я простягнула руку униз та знайшла те місце. Мої пальці зустріли бакенбарди, холодний ніс та пару твердих, стоячих вух на великій круглій голові. Було так, як я майже очікувала: Плаг-Аглі. Невидимий. Хто б подумав, що такий негарний та магічний кіт має таке м'яке хутро? Я не могла опиратися тому, щоб не гладити його – він був як теплий оксамит – і я з легкістю робила це непомітно, оскільки Івар вередуючи дивився понад краєм візка, сильно ображений звинуваченнями Тітоньки Бек, а Тітонька Бек проголошувала промову краєвиду.
Насправді, Фінн слухав її, коли йшов риссю біля візка.
— Притримай коней, Мудрість! – протестував він, коли Тітонька Бек продовжувала нищити стан хатинок у фермерському дворі. – Чому король має бути великим? Назви мені причину.
— Щоб бути прикладом для інших, — відповіла моя тітка. – Заради стандартів, звичайно. І говорячи про стандарти… — і вона говорила знову, на цей раз про відповідальність короля, щоб бути прикладом для його підданих.
Плаг-Аглі муркотів. Він гуркотів настільки голосно, що я була здивована, що інші не чули. Чи, можливо Грін Гріт чув. Він перервав ораторство Тітоньки Бек, кажучи:
— Кігті та зуби, кігті та зуби унизу!
Але ніхто не звернув уваги, окрім моєї тітки, яка повернулася до папуги та сказала:
— Якщо це націлено на мене, закрий свій дзьоб, мій хороший птах, або пошкодуєш!
Грін Гріт перекотив свої мудрі очі на неї та перестав розмовляти.
Пагорби, як я казала, були важкі для Мое ослиці та для Фінна, який захекався та задихався та його обличчя стало рожевим, але не для решти нас. Берніка низка країна, із грудками, і немає нічого подібного до глибоких схилів Скарру. Коли Мое піднімалася по пагорбу, я дивилася навколо на зелені, зелені краєвиди, поцятковані латками сонця, що рухалися серед вологих багряних хмар, і я думала, що ніколи в житті не бачила таку прекрасну сільську місцевість. Пішов дощ, біля вершини пагорбу, і одразу з'явилася веселка, вигинаючись над усім цим. Я знайшла це славетним.
— Тьху! – сказала Тітонька Бек. – Волого.
Я могла сказати, що вона дійсно у поганому настрої. Коли Тітонька Бек така, найбезпечніше дотримуватися тиші, але жоден з інших трьох, здається, не зрозумів цього. Фінн сказав заспокійливо:
— Ах, але Мудрість, так дощ озеленяє наш чудовий острів.
Тітонька Бек видала низький шум-гарчання. Вона ненавидить заспокоєння.
Тоді Івар невинно запитав:
— Куди ми йдемо? Ти знаєш дорогу?
— До наступного містечка, звичайно ж! – різко сказала Тітонька Бек – Кул Нок*, чи якась подібна назва.
___________________
* Холодний стукіт.
— Кулохі, Мудрість, — поправив її Фінн.
— І звичайно я знаю дорогу! – прогарчала моя тітка. – Я була тут дівчинкою, за мої гріхи.
— Але… — сказав Івар.
Ого спробував допомогти.
— Насправді принц має на увазі, — сказав він, — який наш маршрут? Хіба нам не потрібно йти до Галлісу?
Через це він потрапив у лихо з двох боків. Івар сказав:
— Не кажи за мене. Бовдур!
Тітонька Бек подивилася на Ого та огризнулася:
— Звичайно ми туди йдемо, ти великий дурень! Ми йдемо до південного-сходу, униз до Протоки Чарка, і знайдемо інший човен. Думаєш, я не знаю, що роблю?
Здається, Івар все ще не розумів.
— Як ми будемо добиратися? Це дуже далеко? – сказав він.
— Замовкни, — сказала моя тітка. – Ти також дурень!
Івар виглядав настільки здивованим від її слів, що Фінн непомітно підійшов до нього та прошепотів:
— Це займе три чи чотири дня подорожі. Берніка більша за Скарр, але не така велика як Логра.
— Хіба цей хлопець не вивчав географію? – запитала Тітонька Бек вологі небеса.
Після цього, я не можу згадати чи хтось ще говорив багато, решту дня. Ми зупинилися для мовчазного пікніка з хліба, шинки та слив, а тоді пройшли через зелену м'яку рівнину. До вечора дощило дійсно сильно і цілком очевидно, що ми не дісталися Кулохі того дня. Ми були змушені зупинитися у вологому маленькому готелі на ніч.
Тітонька Бек сердито дивилася як дощ відбивається від соломи та зеленого моху, що ріст на стінах готельчику.
— Я ненавиджу Берніку! – сказала вона.
Іноді я роздумую, чи була б моя історія іншою, якби ліжка у готелі були зручні. Вони не були. Матраци, здавалося, були наповнені кущами дроку. Вони кололи та шелестіли, а каркас ліжка скрипів, і я знаю, що минули години перш ніж я заснула – і я лише заснула, коли Плаг-Аглі підповз до мене, теплий та м'який. Ймовірно, Тітонька Бек мала ніч ще гіршу ніж я. Коли я встала, скоро після світанку, вона все ще міцно спала, виглядаючи виснаженою. Я прокралася геть, униз сходів, де знайшла Івара, який заказав чудовий сніданок для себе та Ого та Фінна, але повністю забув про Тітоньку Бек та мене.