— Безумовно королева буде цьому рада! – чула я, та, — Це королівський візит! Ніхто ще не заграв на фанфарах? – та, — Чуєте запах моря від них? Вони прибули з далекого острова, всі крім одного, — і щось подібне. – Бачите птаха!
Моментально Мое повели у один бік, а візок відбуксирували у інший, а нас самих ввели у замок-курган. Там були різні люди, хоча їх було важко побачити. Це було, ніби там над усім була вуаль. Але якщо я щулила мої очі та сильно вдивлялася, я могла сказати, що вони були високі та одягнені дуже пишно. Майже так само важко було розгледіти стіл, до якого вони нас вели, весь заставлений блюдами з їжею, від яких йшла пара, купи фруктів та золоті підсвічники.
— Просимо сідайте та їжте із задоволенням, — сказали вони нам.
Івар та Ого пірнули у високі крісла за столом. Тітонька Бек зупинила мене та подивилася на Фінна, питально схиливши голову на бік.
— Ми повинні?
— Ви прийшли із дружніми намірами. Так, — сказав він.
Тож ми сіли їсти. Це все було смачнюче, і я бачила, що там навіть була чаша із горіхами та порізаними кубиками фруктами для Грін Гріта. Тьмяно на підлозі, я могла бачити, блюда із їжею для Плаг-Аглі. Вони знали, що він там, навіть якщо він був невидимий. Ми всі мали найкращу їжу з тих пір, як покинули Скарр.
Коли ми закінчили, високі люди повели нас знову, до місця, що було, як я одразу зрозуміла, тронною кімнатою. Ого з'їв так багато, що він потихеньку спускав свій ремінь, коли нас вели і він зупинився у збентеженні. Місце було з тих, де ви мали поводитися благоговійно. Повітря у ньому було тепле та свіже та прохолодне одночасно, і пахнуло садом. Там були сітки, хоча я не могла бачити їх чітко, із пташками, що порхали. Грін Грін знявся з Фіннового плеча, з дзижчанням крил, та полетів всістися на одній з наполовину видимих гілок.
Тоді уперед вийшла королева, щоб привітати нас. Я роззявила рота: вона була така гарна. І весела та охоче доброзичлива. Вона була вдягнута у зелену сукню, що обіймала її фігуру та розкльошувалася в ногах, із золотим пояском, що висів на її стегнах. Я пам'ятаю, що подумала: "Ось якою повинна бути королева!", коли вона підходила до нас.
— Ласкаво прошу, — сказала вона, та вона посміхнулася, маючи на увазі вітання. – Не часто ми бачимо тут людей зі Скарру. Що привело вас на Берніку?
Моя тітка виступила уперед, дуже пряма та певна. Я могла бачити, що вона все ще бореться із поганим настроєм, але вона ввічливо вклонилася та сказала:
— Нас послано із місією врятувати сина Верховного Короля з Харандеду, Ваша Величність.
— О так, пророцтво, — сказала Королева, — також підняти бар'єр, так? – Вона подивилася на кожного з нас. – Це означає, що ви повинні взяти із собою по одному чоловіку з кожного острова. Ти, — вона дивилася на Івара, — повинен бути чоловіком зі Скарру.
Івар кивнув.
— Так, я син короля Кеніга…— погодився він та гордо відкинув голову назад.
— Принц, не менше, — сказала Королева, так, що це звучало, як знущання. Мені захотілося стрибнути уперед на пояснити, що Івара виховували пишатися своїм народженням, але я нічого не сказала, тому що Королева тоді повернулася до Фінна. Фінн, до мого здивування стояв на двох колінах та виглядав майже наляканим. – А ти чоловік з Берніки? – сказала Королева.
Фінн стиснув свої обидві пухкі руки перед собою, так, ніби казав молитви.
— О так, Леді, — більш-менш прошепотів він. – Хіба що ти думаєш, що я недостойний.
Королева розсміялася.
— Як я можу думати, що ти недостойний, хранитель Грін Гріта? – сказала вона.
— Ну, безумовно, він виказав мені велику честь, приймаючи мою турботу, — сказав Фінн.
Королева глянула нагору на Грін Гріта, де він сидів серед, важко-побачити, листя над нами.
— Що ти на це скажеш, Грін Гріт? – запитала вона птаха.
Грін Гріт повернув голову на один бік та прогриз дзьобом:
— Чесний чоловік, — сказав він. – Чоловік миру.
— Ось, тримай! – сказала Королева знову сміючись. Вона додала Тітоньці Бек, — Ти маєш залишити будь-які сутички із цими хлопцями, ти знаєш! – Тоді вона подивилася на Ого. – А ти, юначе?
Ого витріщався на неї, ніби вона була найдивовижнішою річчю яку він коли-небудь бачив – і я не звинувачую його: вона дійсно була чудова. Коли вона заговорила до нього, він став яскраво цегляного кольору та впав на одне коліно.
— Я…я з Харандеду, насправді, — заїкався він. – Мене взяли як служника Івара.
— Але тебе правильно взяли, — сказала Королева. – Пророцтво просить чоловіка з кожного острова, так? І ми чотири острови. Я певна ти доведеш свою цінність. – Вона знову повернулася до Тітоньки Бек. – Звичайно, тобі буде потрібен чоловік з Галлісу також. Я дам тобі гроші, щоб побачити тебе…
Тут, поки Тітонька Бек люб'язно наклонювала голову у подяці, а Ого ставав на ноги, виглядаючи приголомшеним, Королеву перервала тверда, невидима присутність, що шаруділа біля її спідниці. Я чітко бачила його форму, що здувалася та струменілася у зеленій тканині.
— О, Плаг-Аглі! – сказала я. – Ну що ж ти робиш!
Рука Королеви завмерла на своєму шляху, до того місяця, де мала бути голова Плаг-Аглі.
— Це так ти його називаєш? – сказала вона. – Як він знайшов тебе?
— Він був на острові, який, здається, був частиною Самотності, Величність, — сказала я. – Він … е… свого роду слідує за нами.
— Чи слідує за тобою, — сказала Королева. Вона знову повернулася до Тітоньки Бек. – Тобі дуже пощастило мати таку обдаровану помічницю, — сказала вона.
Я знала, що почервоніла червоніше за Ого. Тітонька Бек кинула на мене нищівний погляд та відповіла у своїй найсухішій манері:
— Якщо обдарованість означає потайки прийняти до себе бродячого кота, тоді я припускаю, що мені пощастило, так.
Це зовсім не сподобалося Королеві. Її гарні очі звузилися і вона сказала, досить люто:
— Я знаю цього кота. Він буде слідувати лише за кимось із великими здібностями.
Тітонька Бек знизала плечима.
— Я й гадки не маю, які здібності можуть бути у Ейлін.
— Моя добра жінко! – вигукнула Королева. – Чому ні?
Якщо є річ, яку ненавидить моя тітка то це, коли її називають хорошою жінкою. Вона випрямилася, як кочерга.
— Чому? – сказала вона. – Що за дурне питання. Тому що Ейлін провалила посвячення, звичайно ж.