Бурятинський. От здорово! Сонце серед ночі!
В а й с м а н. Наробило те сонце шелесту... Прибіг переляканий староста, прибіг захеканий поліцай — хто світить, чому світить і що це за світло таке, що корінням іде із самої землі!.. "Ану рви проводи, забирай батареї і з нами в сільуправу— марш!" Мати вже запалюють каганчик, плачуть: "Казала ж тобі, Во-лодько, не вигадуй, бо вони твого світла нутром не виносять".— "Вийдіть,— кажу,— мамо, на хвилинку.— І до сестри: — І ти,— кажу,— вийди".,Зостались ми в хаті втрьох: поліцай, староста і я. Староста біля порога бороду мне, а поліцай старається з усіх сил: проводи пообривав, запасні батареї з-під лави чоботом вигортає. "Дай,— кажу,— я сам". Беру батарею та в зуби його нею раз! та в зуби — два! "Іди оце,— кажу,— і мовчи, а наябедничаєш румунам, то ще гірше буде: за мною, мовляв, уся Червона Армія стоїть!" І вірите, так це їх приголомшило, так вони поторопіли обоє, що й опору мені не вчинили... І хоч з освітленням прийшлось таки розпрощатись, але й він, гад, після того здалеку мене впізнає, десятою вулицею обходить...
Бурятинський (сміється). Отже, коли добре даси їм по храпах, то це помагає?
Вайсман; Факт. Одразу культурнішими стають.
Гречаний. Подумати тільки: серед такої темряви лампочка Ілліча засвітилась раптом. Дніпрельстан у Кумарах, га?
Знову те місце, де працюють дівчата.
Даша (грайливо). Пане конвоїре, ви б потурбувались, щоб нам сюди хоч баян оце абощо. І робота пішла б веселіше.
Конвоїр. Для такої красивої домнішоари... {Дістає з кишені гармошку і закоцюблими руками припасовує до рота).
Даша. Ні, це не те... (Обернувшись до дівчат). Дівчата, давайте хоч заспіваємо. Від того, що носи пові-шаєім, тепліше не буде.
Маруся Коляндра заспівує на мотив "Раскинулось море широко" тужливу невільницьку пісню, її підхоплюють хором...
Розкинулись рейки широко, На них ешелони стоять. Вивозять в Німеччину хмуру З України наших ребят.
Прощайте, зеленії парки, Вже більше по вас не гулять, Я їду в Німеччину хмуру Свій вік молодий коротать...
На сталеву, в сивій паморозі рейку став Гречаний, злегка вдарив по ній каблуком.
Гречаний (до Вайсмана). Скажи мені, Володько, якої, по-твоєму, сили треба, щоб сталь оця тріснула надвоє?
Бурятинський (працюючи осторонь). Треба сили, міцнішої за сталь.
Гречаний. Не тебе питаю.
Вайсман (розглядаючи рейку). Щоб таку штуку підірвати, не дуже багато й треба: три толових шашки — і все полетить шкереберть.
Гречаний. Толові шашки... Але ж треба їх мати.
Вайсман. В одного мого знайомого є, тільки без запалів... Правда, запали до них можуть від гранат підійти.
Гречаний. Так це ж діло!
Вайсман. А то ще є один хороший спосіб: букси у вагонах не мазутом, а піском засипати...
Гречаний. Пам'ятаю, Володько, в тебе колись на залізниці приятелів було повно.
Вайсман. І зараз є, а що?
Гречаний. Інший з такими знайомствами давно б уже спробував на станції влаштуватись...
Бурятинський (застерігаючи хлопців). Цс-с... фараон іде.
Вайсман (коли конвоїр пройшов). Знаю, про що ти думаєш, Парфене... Коли б що до чого, в мене є там надійна рука... Але зараз ми поки що вирішили... Скажи£ ти про "Партизанську іскру" чув?
Гречаний (знизує плечима). "Партизанська іскра"? Це що таке?
Вайсман. О, темний ти чоловік... Та її листівки вже всі навколишні села облетіли. Якась смілива, сильна організація... Хто каже, що з Савранських лісів вона до нас дістає, хто — що з Первомайська... В Первомайську листівками "Іскри" румунські тиловики на базарі торгують, з-під поли їх продають...
Гречаний (сміючись). Навіть на цьому спекулюють?
Вайсман. Я сам в одного плутонера 1 за папушу тютюну виміняв...
Гречаний. Ризикований торг! А якби потягли в сигуранцу?
Вайсман. Чи нам з тобою, Парфене, сигуранци боятись? Не я буду, коли з тією "Іскрою" не зв'яжусь!
Гречаний. Це ти серйозно? Вайсман. Цілком.
Гречаний. Тоді будь у неділю на Кодимі на ковзанці. Там до тебе підійде один пацан. Знай, Володько, що він говоритиме з тобою від імені "Іскри".
Вайсман {схвильовано). Дай руку. Оце діло! Життя починається знов!..
Бурятинський. Хлопці, гляньте, состав якийсь повзе!
На обрії із-за лісосмуги звивається димок і повільно виростає темний лоб паровоза. Куряться й куряться сніги. Ешелон наближається.
Підповзає поволі, мовби промацуючи путь. За паровозом довгою низкою червоніють товарні наглухо позачинювані вагони. Ось вони, постукуючи, підкотились, стали на рейках. Німці-вартові гримлять залізними засувами, зі скреготом розсувають на вагонах важкі, вкриті помороззю двері.
— Ви-хз-ді-і!
— Ком арбайтен!
— Бістро! Бістро!
Дівчата, прикипівши на місці, напружено стежать, як під окриками й ударами конвоїрів висипають з вагонів люди, загрузаючи глибоко в снігу... Перебинтовані голови... Нужденні, змарнілі обличчя. Незважаючи на лютий холод, декотрі ще в легкому літньому обмундируванні.
Дата (з жахом). Полонені!
Поля. Куди вони їх?
Маруся. Теж, видно, на розчистку дороги... Бач, он уже й лопати роздають...
1 Унтер-офіцера (рум.).
Варта звично розводить полонених вподовж насипу, визначає ділянки; багатьом із них випадає працювати поряд з дівчатами.
— Шнель! Шнель! — лунає в повітрі. Завихрилась робота.
Між Полею і Марусею Коляндрою працює смаглюватий, зі східним типом обличчя юнак. В момент, коли вартовий відлучається, між ним і дівчатами зав'язується розмова.
Полонений. Дівчата, не знаю, як вас...
Маруся. Мене — Маруся, її — Поля, а вас?
Полонений. А мене... Азізов, помкомвзводу Азізов.
Маруся. З усіх, мабуть, найнещасніші ви... Азізов (суворо). Не жалійте нас. Скажіть, де ми зараз перебуваємо?
П о л я. Ви не знаєте де?
М а р у с я. На Україні, на Одещині, в Чорноморських степах!
Азізов (здивовано озирнувшись). Чорноморські степи. Оце вони такі. А ми думали, що нас на північ везуть.
Маруся. Хіба й не кажуть куди?
Азізов. День і ніч тримають нас в оцих темних телячих вагонах... Кудись везуть, а куди — нікому невідомо. І дні погубили, і сторони світу поплутали... Якщо снігом дорогу десь перемело, виженуть, розчистимо і ЗЕЮВ цурюк по вагонах... За стільки днів оце з вами першими зустрілись, живе слово почули. (Хукає в пальці).