Переклад Юрія Лісняка
ДІЙОВІ
ОСОБИ
Гауер, як хор
Антіох, цар антіохійський.
Перікл, цар гірський.
Гелікан
> тірські вельможі.
Ескан
Сімонід, цар пентаполіський.
Клеон, правитель Тарсу.
Лізімах, правитель Мітілени.
Церімон, ефеський вельможа.
Тальярд, антіохійський вельможа.
Філемон, Серімонів слуга.
Леонін, Діонізин слуга.
Маршал.
Звідник.
Чіп, його слуга.
Рибалки.
Моряки.
Пірати.
Антідхова дочка.
Діоніза, Клеонова дружина.
Таїса, Сімонідова дочка.
Маріна, дочка Перікла й Таїси.
Лікоріда, Марінина годівниця.
Звідниця.
Богиня Діана.
Зельможі, дами, лицарі, придворці, посланці.
Місце дії — узбережжя Егейського моря
і східне Середземномор'я.
ДІЯ ПЕРША
Входить Гауер.
Гауер Я, Гауер, із праху встав
І давню пісню розпочав —
У ветху плоть вернувся сам,
Щоб зір і слух потішить вам.
її співали на святки
І городяни, й селюки,
Читали панії й пани,
І вельми тішились вони.
І я людей уславлю нею лиш —
Et bonum quo antiquius, eo melius *.
Як вам, сини пізніших днів,
Чий жвавий розум довше зрів,
Мій вірш старечий до смаку,
То, втіху маючи таку,
Хотів би жити я й горіть,
Щоб, наче свічка, вам світить,
Антіохія — славне місто,
Цар Антіох його колись-то
У Сірії побудував —
Так я в старих книжках читав,-
І там була його столиця.
Давно жона його, цариця,
Померла, бідна, і дочку
йому зоставила — таку
Веселу, пишну та вродливу,
Немовбито небесне диво.
І так він ту дочку любив,
Що сам на гріх її підбив.
Мерзенний він, гидка й вона;
Дитя звести — тяжка вина,
Та, ставши звичною для всіх,
Уже й не малася за гріх.
* благо чим старіше, тим краще (латин.).
І не один із владарів,
Як тільки ту красуню вздрів,
Закохувався в неї вмить
Ьсватав, як закон велить.
Щоб-женяхам нагнать страху,
Придумав штуку цар лиху:
Хто хоче шлюб із нею .взять,
Загадку мусить розгадать,
А ні, то голову складе.
Он гляньте, голови ті де!
(Показує на мертві голови)
Що буде далі, хай покаже вам,
Хто це зуміє краще, ніж я сам.
(Виходить)
СЦЕНА 1
Антіохів палац.
Входять Антіох, Пер ікл і почет.
Антіох Тепер ти знаєш, юний тірський царю,
Який твій намір тяжко небезпечний.
Перікл Так, Антіоху, та чуття мої
Так славою царівни розпалились,
Що не боюсь я важити життям.
Антіох Гей, музики гучної!
Ведіть дочку мою у шлюбних шатах,
Мов для обіймів Зевса-громовержця.
Колись, у час Луціниної влади,
У час зачаття, їй сама природа
Прещедрий склала дар: конклав планет
На небі засідав, щоб, нам: на радість,
їй передать свої найкращі риси.
Входить Антіохова дочка.
Перікл Вона іде! На ній убір Весни,
їй вірні Грації, думки її
Усі чесноти відкривають нам!
Лице — мов співів книжка, де читаєм
Самі утіхи дивні, бо жалі
Із нього стерті, й нетерплячий гнів
Не буде ввік'супутником її;
О ви, боги, що мужем сотворили
Мене, що серце налили жагою,
Жаданням скуштувать цього плода
Небесного — або життя віддати
У цій пригоді,— поможіть мені,
Своєму сину й вірному слузі,
Блаженство це безмежне осягти!
Антіох Перікле-царю!
Перікл ...Що хотів би стати
Тобі за сина, славний Антіоху.
Антіох Перед тобою — красна Гесперіда
Із золотим плодом, та небезпечним:
його дракони вбивчі стережуть.
її лице небесне спокушає
Тебе спізнати всі її принади,
Одначе їх ти мусиш заслужить
Або життям за погляд заплатить.
Вже не один славетний принц, як ти,
Жаданням знаджений на цю пригоду,
Засвідчує безмовними устами
Й блідим лицем, землею не прикритим:
Жахлива Купідонова війна,
Бо їх усіх поглинула вона.
"Спинися! — промовляють мертві лиця.-
Крізь смерті мур нікому не пробиться!"
Перікл Я вдячний, Антіоху, за науку:
Ти нагадав мені, що смертний я,
Що тіло це, як і вони, я мушу
Приготувать до того, що судилось.
Бо вигляд смерті — дзеркало для нас,
Що каже так: лиш на короткий час
Дається нам життя, на подих скорий.
Складу ж я заповіт, неначе хворий,
Що бачить небо й землю, та страждає,
Й земних утіх так палко не жадає,
Як перше. Тож заповідаю вам:
Живіть у мирі, в щасті й ви, й усі.
Скарби свої — землі заповідаю,
Бо з неї вийшли.
(До царівни)
А тобі, красуне,-
Весь чистий пломінь почуття мого.
Тепер, на смерть і на життя готовий,
Жду, Антіоху, вироку у слові.
АнтіоХ Зневажив раду... Що ж, тепер читай
Цю загадку — і розгадай чи згинь,
Як гинули усі перед тобою.
Дочка Антіоха Із женихів усіх — лише тобі,
Лише тобі удачі й щастя зичу!
Перікл Як смілий воїн, я приймаю виклик
І на пораду закликаю тільки
Свою відвагу й вірність.
(Читає загадку)
"Хоч не гадюка, не змія,
Та плоттю матері годуюсь я.
У батьку ніжність ту спіткала,
Яку у мужеві шукала.
Він батько, син, ласкавий муж,
Я мати, і жона, й дитя йому ж.
Як можуть тільки двоє це вмістити —
Вгадай, коли ти хочеш жити".
Пркущі ліки! О небесні зорі,
Що дивитесь на всі людські діла,
Мов тисячі очей! Чому, чому
Навік ви не сховаєтесь за хмари,
Як правда те, що я тут прочитав?
Прекрасна чаше, я тебе любив,
Не знаючи, яку мерзоту влив
У тебе хтось. Та нині вже чуття
Мої бунтують. Не людина той,
Хто, знаючи, що за дверима гріх,
Аби ввійти туди, відчинить їх.
Якби твоїх, чарівна скрипко, струн
Законно хтось торкнувся, то боги
Заслухались би музики тієї.
Та під таке цигикання негоже
Саме лиш пекло танцювати може.
Прощай, навіщо ти мені.
Антіох Не доторкайсь до неї: наш закон
Карає смертю за таке зухвальство.
Твій час минув. Або скажи розгадку,
Або почуй жахливий вирок свій.
Перікл Великий царю, слухати про гріх
Не люблять люди, хоч грішити люблять.
Мої слова дошкулили б тобі.
Хто має книгу всіх учинків царських,
Той краще хай не розгорта її;
Бо слово про нечестя — наче вітер,
Що очі запорошує, проте '
Назавжди не засліпить нечестивця,
Щоб той викривачеві не помстився.
Кріт риє землю, щоб узріло небо,
Який для неї гніт — нога людини;
Але його ж таки за це вбивають.
Цар визнає законом забаг свій;
Хто скаже Зевсу в очі: "Лиходій!"?
Сказав я досить; а тепер, гадаю,
Мені забути треба те, що знаю.
Всяк берегти свою оселю звик,
Тож голову мій береже язик.
Антіих
(убік)
Не вбереже! Усе він розгадав,
Та я схитрую... Юний тірський царю!
Твоя розгадка хибна, та, хоча
За нашою умовою я міг би
Життя негайно в тебе відібрать,-
Прекрасну парость царственого древа
Шануючи в тобі, постановлю
Інакше. Сорок днів тобі даю,
Аби ти встиг загадку розгадать,
Бо милий будеш ти мені як зять;
А доти ми гоститимем тебе,
Як личить нашій гідності й твоїй.
Виходять. Перікл лишається сам.
Перікл Ти ґречністю покрити хочеш гріх,
Та лицемірство може бути гарним
Лише на вигляд! Ох, коли це правда,
Що здогад хибний мій, тоді, звичайно,
Ти не такий лихий, щоб власну душу
Мерзенним кровозмісництвом сплямити;
Одначе хто ж ти, як не батько й син,
Коли дочку стискаєш ти в обіймах,
Які лиш мужеві, не батьку личать?
А материне ложе оскверняти —
Не те ж хіба, що плоть її з'їдати?
Так змії сік солодкий випивають
З квіток, самі ж отруту виділяють.
Прощай же, Антіоху! Той, хто може
Не червоніть від чорних діл своїх,
На все готов, щоб затаїти їх.
Дріхом ти не обмежишся одним,
Бо хіть і вбивство — як вогонь і дим.
Отрута й зрада-^ дві рук-и гріха,
Вони й щити, які ганьбу.прикриють.
Щоб не відняв життя мойого ти,
Від небезпеки спробую втекти.
(Виходить)
Входить А н т і о х.
Антіох Він розгадав загадку
І головою накладе за це,
Аби не розтрубив ганьби моєї,
Не розказав усім, що Антіох
В таке гидке нечестя вдався.
Умерти має він. На тім стою,
Бо смерть його врятує честь мою.
Гей, хто там є?
Входить Т а л ь я р д.
Тальярд Ви кликали, владарю?
Антіох Тальярде,
Ти мій слуга, і хочу я тобі
Довірити одне таємне діло.
За відданість — високий сан дістанеш.
Ось маєш золото, а ось отрута.
Ненавиджу я тірського царя,
Убий його і не питай за віщо.
Так хочу я. Ти згоден?
Тальярд Пане мій,
Я згоден.
Антіох Гаразд.
Входить посланець.
Відсапайся й скажи, чого спішив.
Гонець Владарю, цар Перікл утік,
(Виходить)
Антіох Коли хочеш жити, мерщій у погоню! І, як стріла,
пущена вправним лучником, ніколи не розминається з ціллю, так і
ти не вертайся без звістки, що цар Перікл неживий.
Тальярд Мій владарю, аби тільки Мені дістати його по-
стрілом, то я вже не схиблю. Тож прошийте, величносте, я йду.
Антіох Прощай, Тальярде!
Таяьярд виходить.
Поки він живий,
Не вернуться ні сон, ні спокій мій.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Палац Перікла в Тірі.
Входить Перікл із вельможами.
Перікл Лишіть мене.
Вельможі виходять.
Чому думки докучні
И сумний супутник, тьмяноока туга,
Такими невідчепними гістьми
У мене стали? Таж нема часини
Чи в день ясний, чи в тихомирну ніч,
Могилу всіх скорбот, коли я мав би
Жаданий спокій. Хоч усякі втіхи
Мене тут манять, я їх уникаю.
Хоч так далеко до Антіохії
І закороткі руки у загрози
Смертельної, та це мене не тішить,
І неприступні радощі для мене.
Бо настрій, що зродивсь із переляку,
Тривогою підживлюється потім,
Г страх від того, що лиш може статись,
Переростає у тяжку турботу
Про те, щоб відвернуть його. Отак
Могутній Антіох, супроти кого
Я заслабкий — бо він здійснити може
Все, що замислив,— думає, напевне,
Що я не змовчу, хоч мовчати клявся.
Казати марно про мою шанобу,
Як він підозрює в мені зневагу.
Щоб відвернуть неславу, він захоче
Заткнуть уста, знеславити спроможні.
Пошле він військо до моїх кордонів,
Жахливою загрозою обляже,
І та загроза мужність нашу вб'є.
І будуть переможені без бою
Мої підданці й скарані безвинно.
Про них турбота, а не жаль до'себе,-
Адже я тільки дерева вершина,
Що має захищать своє коріння,-
Тяжкою млістю й тіло, й душу тисне.
Що ж буде, як загроза та нависне?
Входять. Гелікан і всі Пер іклові вельможі.
1-й вельможа Хай тішиться священне серце ваше!
2-й вельможа Хай мир і спокій у душі панують,
Аж поки й вернетесь!
Гелікан Мовчіть, мовчіть, нехай промовить досвід!
Хто лестить владарям, той шкодить їм.
Бо лестощі — це міх, що роздимає
Гріхи: маленьку іскорку заслуги
Розпалюють вони в жерущий пломінь.
Зате догана смирна й шаноблива
Для них корисніша: вони ж бо люди
І помилятись можуть, як і всі.
Хто зичить вам душевного спокою,
Хто лестить, небезпечний той для вас.
Простіть, як є в словах моїх провина,
Чи вдарте. Ось, паду я на коліна.
(Стає навколішки)
Перікл Ідіть усі. Та в гавані догляньте,
Хто там прибув, які привіз товари,
Тоді вертайтесь.
Вельможі виходять.
Гелікане, ти
Мене збентежив. Що в мені ти бачиш?
Гелікан Мій грізний пане, бачу гнівний вид.
Перікл Коли такий страшний наш царський гнів,
Як твій язик посмів його збудити?
Гелікан Як сміють погляд зводити рослини
До неба, що дає поживу їм?
Перікл Я, цар, життя відняти можу в тебе —
Ти знаєш це.
Гелікан Я сам гострив сокиру,
Лиш рубоніть.
Перікл Ну, встань, прошу тебе.
Гелікан підводиться.
Сядь. Бачу, не підлесник ти,
І дякую за це. О так, царям
Не слід тих слухати, хто лестить нам
І хиби наші словом прикриває!
Ти гідний радник і слуга царю,
Бо мудрістю мене своїм слугою
Зробив. То що ж порадиш ти?
Гелікан Покірно
Терпіти те, у чому винен сам.
Перікл Мов лікар, Гелікане, ти говориш,
Що призначає хворому настій,
Який він сам би випить побоявся.
То слухай. їздив я в Антіохію
І там, як знаєш, важачи життям,
Надіявся добуть жону-красуню,
Аби від неї мати спадкоємця
Собі на поміч, людові на радість.
Лице її мені здалося дивом
Та серце (знай лиш ти!) від бруду чорне.
Коли я це збагнув, гріховний батько
Явив не гнів, а ласку. Знаєш сам:
Тиранів ласки слід боятись нам.
Злякавсь і я — й негайно звідти втік,
Нічною темрявою скориставшись,
А вже коли додому повернувся —
Став думати, що з цього може вийти.
Тиран мій ворог, а тиранів страх
Не тихне, лиш зростає по роках.
Напевне, ох, напевне він боїться,
Що я розкрию світові всьому,
Скількох достойних принців кров пролито,
Аби прикрить ганебну таємницю.
Аби цей страх прогнати, він затопить
Мою країну військом незліченним,
Удавши, ніби я його покривдив.
Щоб за уявну кривду відомстить,
Невинних він також не пощадить,
Усіх, кого люблю я, та й тебе,
Хто щойно докоряв мені...
Гелікан О лихо!
Перікл Ось що мені зганяє сон з очей
І кров зі щік. Я голову сушу,
Як відвернути цю страшну негоду,
І, ради не знаходячи на неї,
Журюся від безрадності своєї.
Гелікан Що ж, пане мій. Ви говорить мені
Дозволили, тож я й скажу. Гадаю,
Що слушно боїтесь ви Антіоха,
Бо хоче він відвертою війною
Чи підступом зі світу вас звести.
Тому рушайте, царю, мандрувати,
Аж поки він свою забуде лють
Чи Парки вік йому не обітнуть.
А владу вашу доручіть комусь —
Хоч би й мені. Я в вірності клянусь.
Перікл Я певен щодо вірності твоєї,
Та що, як він на край наш нападе?
Гелікан Тоді ми землю кров'ю поллємо —
Ту, де вродилися і живемо.
Перікл Тоді я з Тіру вирушу до Тарсу
І там чекатиму вістей від тебе,
Щоб вирішити, як чинити далі.
А дбати про підданих доручаю
Тобі: ти маєш мудрості доволі.
Присяг не треба, досить слова. Знаю:
Зламає й клятву, слово хто ламає.
Тож граймо кожен добре роль свою:
Ти — ревного підданого взірець,
Я — чесний владар, і на тім кінець.
Виходять.
СЦ€НА З
Періклів палац.
Входить Т а л ь я р д.
Тальярд Отже, я в Тірі, в царському палаці. Тут я мушу
вбити царя Перікла, а як не вб'ю, то мене напевне повісять, коли
вернусь додому. Небезпечне діло. Таки, мабуть, мудрим і тямущим
чоловіком був той, хто на питання, чого він хотів би від владаря,
відповів: "Не знати жодної з його таємниць". Тепер я бачу, що
він сказав так не без рації; бо коли король звелить тобі стати
злочинцем, то силою присяги ти таки мусиш стати ним. Тихо!
Йдуть тірські вельможі.
Входять Гелікан, Ескан та інші
вельможі.
Гелікан Панове, не допитуйтесь у мене,
Куди подівся наш владар Перікл.
Він владу передав мені на час,
А сам надумав подорожувати.
Тальярд
(убік)
Що? Цар поїхав?
Гелікан Коли ж ви далі хочете дізнатись
Чому (із вами навіть не прощавшись)
Поїхав він,— я дещо поясню.
В Антіохії...
Тальярд
(убік)
Що в Антіохії?
Гелікан Цар Антіох, не знаю вже за віщо
Озливсь на нього — так наш цар гадає.
Тож він, щоб показати каяття
У тій своїй провині мимовільній,
Надумався податися у море,
Де щохвилини смерть на нас чигає.
Тальярд
(убік)
Ну що ж, гаразд:
Мене тут не повісять, хоч і слід би.
Та Антіох такій зрадіє вісті:
Не на землі, то в морі хай загине!
Назвуся їм. Чолом, вельможі Тіру!
Гелікан Чолом, Тальярде, после Антіоха.
Тальярд Так, я від нього
З листом до вашого царя Перікла,
Та, щойно опинившись тут, я чую,
Що владар ваш не знать куди подався.
Тож мушу відвезти листа назад.
Гелікан Так, нам його читать нема потреби;
Лист не до нас — до нашого царя.
Та перше погостюй у нас у Тірі:
Адже з Антіохією ми в мирі.
Виходять.
СЦЕНА 4
Дім правителя Тарсу.
Входять К л є о н, правитель Тарсу, з дружиною Діонізою та іншими.
Клеон Спочиньмо тут, кохана Діонізо,
І, слухаючи про чужу біду,
Свою біду навчімся забувати.
Діоніза Лише малий вогонь, дмухнувши, гасиш,
Великий же ще дужче роздимаєш.
Хто хоче гору заступом зрівняти,
Той мусить поряд вищу насипати.
Таке ж і наше горе, бідний мужу!
Як живопліт: стрижи його чи ріж,
Від того він ростиме ще буйніш.
Клеон О Діонізо!
Хто хоче їсти, той про це не змовчить,
Не зможе лютий голод затаїти.
Нам дано голоси, аби ридать,
А очі — сльози в горі проливать,
Допоки є у грудях наших дух,
Щоб розбудити небо голосінням:
Нехай рятує тих, кого створило.
Тоді про все, що витерпіли ми,
Розкажем: я — словами, ти — слізьми.
Діоніза Зроблю, що зможу.
Клеон Цей Tape, що ним я правлю вже віддавна,
Достатком був у цілім світі славний:
Багатство аж по вулицях текло,
А горді вежі аж до хмар сягали,
Вкидаючи у подив всіх чужинців.
А городяни всі вбирались пишно,
Мов кожен був для іншого за люстро.
Наїдками заставлені столи
І шлунку, й оку втіхою були,
Убозтвом люд у Тарсі гордував
І слово "поміч" за ганьбу вважав.
Діоніза Ох, щира правда!
Клеон Та ба, як небо покарало нас!
Всі ті роти, яким ще так недавно
Було замало всіх дарів землі,
Води й повітря, усього достатку,-
Немов занедбані оселі стали,
Де загніздились пустка і занепад;
Оті роти, що вже не знали, чим
Себе потішити на переміну,
Тепер сухій шкуринці хліба раді.
Ті матері, що діточок коханих
Лакітками розпещували вчора,
Ладні поїсти нині їх самих.
Он чорний жереб витягла жона:
Щоб вижив муж її, помре вона.
Ридають і вельможні, і неможні,
Байдуже мертвих люди споглядають:.
Ховати їх уже снаги не мають.
Чи це не правда?
Діоніза Засвідчать це запалі щоки наші.
Клеон Хоч би міста, яким дає Достаток
І їсти, й пити з чаші золотої,
Наш плач почули в бенкетах своїх:
Така біда спіткати може й їх!
Входить вельможа.
Вельможа Де пан правитель?
Клеон Я тут.
Кажи, яку сумну приносиш вість:
Веселих нам не випадає ждати.
Вельможа Видніють коло наших берегів
Вітрила суден, що пливуть сюди.
Клеон Я так і думав.
Біда сама ніколи не приходить,
Вона приводить завше спадкоємців,
Наступників своїх. Отак і тут:
Якийсь народ сусідній забажав
На нашому нещасті поживитись;
Напхавши військом трюми кораблів,
Нас, битих долею, пливе добити
Й перемогти нещасного мене,
Хоч мало слави у такій звитязі.
Вельможа Цього не бійтесь! Білі прапори
На суднах тих — вони несуть нам мир,
То добродійники, не вороги.
Клеон Говориш ти, немов мала дитина.
Приязний вид — то найчастіш личина!
Та хай би що вони нам принесли,
Чого боятись?
Хто вже лежить, той не впаде ще нижче.
Піди спитай у їхнього вождя,
Хто він, пощо і звідки він прибув,
Чого від нас жада.
Вельможа Іду, мій пане!
(Виходить)
Клеон Коли із миром він, це звістка мила,
Війну-бо витримати нам несила.
Входить Перікл із тарським вельможею й почтом.
Перікл Правителю, хай наші кораблі
й численне військо не бентежать вас,
Немов пожежі полум'я сліпуче.
Прочули в Тірі ми про ваше лихо,
Побачили безлюддя ваших вулиць,
Та прибули не множить ваше горе:
Ми прагнемо полегшить ваш тягар.
Ви, може, думаєте: наші судна —
Мов той троянський кінь, ущерть набитий
Вояцтвом кровожерним та ґвалтовним?
О ні, вони везуть голодним хліб,
Життя для тих, що згинути могли б. •
Усі Хай Греції боги вас бережуть!
Ми їм молитись будемо.
Падають навколішки.
Перікл Устаньте!
Не почестей ми прагнемо — любові
Й притулку для людей та кораблів.
Клеон Того, хто вам в гостинності відмовить
Або невдячним буде хоч у думці,-
Чи ми самі, чи наші жони й діти,-
Навік хай небо й люди проклянуть!
Та, сподіваюся, цього не буде,
Отож у гості просимо ласкаво!
Перікл Ми раді гостювати, поки зорі
Всміхнуться нам і в нашім лютім горі,
. Виходять.