— Ні, відважний і добрий Генрі, в тебе й так гаряче серце ніяк не вживеться з нерозважливою рукою! Не встрявай більше цієї ночі в жодні сварки. Одначе прийми мою найглибшу вдячність і постарайся, щоб і твої помисли були такі самі мирні, якими тобі здаються мої. Завтра ми побачимось, і я доведу тобі свою вдячність... Прощавай же!
— Прощавай,^ владарко й світло мого серця! — відповів зброяр.
Він зійшов зі сходів, що вели до Катаріниної кімнати, й хотів був уже вийти на вулицю, коли його спинив за руку Главер.
— Ця нічна сутичка, Гаррі,— промовив він,— потішила мене так, як ще зроду не тішив дзвін мечів. Вона напоумила мою дочку й навчила її цінувати тебе. Хвала святому Макгрідерові Ч Я навіть співчуваю тим баламутам, і мені шкода сердешного залицяльника, котрому вже довіку не носити шеврон 2 на правій руці! Ох! Свою втрату бідолаха відчуватиме щодня, все своє життя, особливо як надягатиме рукавиці... Авжеж, віднині він пла-титиме мені за моє ремесло вдвічі менше... Ні, Генрі, тепер до самого ранку ні на крок із цього дому,— провадив Саймон.— Ти не повинен іти від нас, сину мій, кажу тобі, не повинен!
— Я й не думав іти. Та, коли ваша ласка, я початую на вулиці. Вони можуть напасти знов.
— Якщо нападуть,— відказав Саймон,— тобі легше й зручніше буде їх прогнати, коли сидітимеш у будинку. Нам, городя-
1 Назва місцевості неподалік від Перта—Екклезмакгерді (Ессіевіа Macgiгdi) ще зберігає від цілковитого забуття пам'ять про цього давньогельського святого (прим. авт.).
2 Шеврон — нашивка з галуна, відзнака на рукаві форменого одягу.
нам, більше личить боронитись із-за кам'яних мурів. Наш обов'язок захищати місто привчив нас битися саме так. До того ж, гармидеру та біганини тут уже було й так доволі для того, щоб ми могли мирно й спокійно дожити до ранку. Отож ходімо зі мною.
Промовивши так, рукавичник потяг Генрі до тієї самої кімнати, де вони сиділи звечора. Генрі й не опинався, а стара служниця,— її, як і інших людей, зняла на ноги нічна бійка,— хутенько розпалила вогонь.
— А тепер, відважний мій сину,— сказав Главер,— що б ти хотів випити за здоров'я свого батька?
Генрі Сміт дав посадовити себе на старий потемнілий ослін і задивився на полум'я, що кидало на його мужнє обличчя червоні відблиски. Сидячи, він бурмотів собі під ніс:
— "Добрий Генрі"... "Відважний Генрі"... Ох! Краще б вона сказала "любий Генрі"!
— Що це за вина ти перелічуєш?! — засміявся старий Главер.— Таких у моєму погребі немає. А от іспанського, чи рейнського, а чи й гасконського — будь ласка, тільки скажи, і вино заграє в келихах... Отак-то!
— "Найглибша вдячність"...— задумливо мурмотів далі зброяр.— Такого вона ще ніколи мені не казала. "Найглибша вдячність"... Чи не надто непевні ці слова?
— Вони виявляться ще й якими певними,— промовив рукавичник,— коли ти нарешті вгамуєшся і скажеш, чого вип'єш за сніданком.
— Та чого наллєте, батьку,— недбало кинув зброяр і знову почав перебирати в думці Катарінині слова.— Згадала про моє гаряче серце, однак не забула й про нерозважливу руку. То що ж мені такого зробити, аби відучитися від бійок? Звісно, найлегше було б відтяти собі праьицю і цвяхами прибити її на дверях церкви, щоб Катаріна ніколи більш мені не дорікала.
— Годі з тебе на цю ніч і одної відрубаної руки,— промовив ковалів товариш і поставив на стіл баньку з вином.— І нащо ото самому себе мучити, друже? Вона любила б тебе удвічі дужче, якби ти не показував, що кохаєш її до нестями. Одначе тепер справи обертаються серйозно. Я не хочу день при дні потерпати, що оті гаспидські зальотники-вельможі розвалять мені крамничку й потрощать усе в домі тільки через те, що її, нате вам, назвали Пертською Красунею! Ні, вона в мене знатиме, що я — її батько, і я таки зажадаю од неї покори, на яку мені дає право закон і святе письмо. Я хочу бачити Катаріну твоєю дружиною, Генрі, золото ти моє! Так, твоєю дружиною, любий мій сміливцю! І не пізніш, як через кілька тижнів. Ну ж бо, бравий Сміте, за твоє весілля!
Батько вихилив одним духом великий келих і наповнив його для названого сина. Генрі повільно підніс келих до рота, але, навіть не пригубивши, раптом поставив його на стіл і захитав головою.
— Ну, коли ти не хочеш випити за це келих, то вже й не знаю, хто його вип'є,— промовив Саймон.— Що тобі гризе душу, дурненький мій хлопчику? Тут, так би мовити, сам щасливий випадок віддає в твої руки дівку, а то все місто, з краю в край, ганьбитиме Катаріну, якщо вона тепер тобі відмовить. Тут я, її батько, не тільки ладен благословити вас на шлюб, але й хочу бачити обох з'єднаними навіки так міцно, як зшиті голкою оленячі шкури. І коли вже все на твоєму боці — і доля, й батько, і все-все,— ти ні з сього ні з того починаєш поводитись, як божевільний, мов ото закоханий із балади, що радше кинеться в Тей, ніж попросить у дівчини руки. А тим часом зробити це суща дрібниця — досить лише вибрати щасливу хвилину!
— Ох, батьку, "щасливу хвилину"! Хтозна тільки, чи Катаріна зволить коли-небудь поглянути на землю та її жителів і чи забажає вислухати такого грубого, неосвіченого й темного чоловіка, як я! Не можу сказати чому, батьку, але це справді так: я звик тримати голову гордо, як і кожен чоловік, та перед вашою святою дочкою занепадаю духом. Я не годен позбутися думки, що якби я раптом сподобився її кохання, то це було б немов пограбування святого храму. її помисли надто щиро звернені до неба, аби марнувати їх на такого, як я.
— То як хочеш, Генрі,— відказав рукавичник.— Обкручувати тебе я наміру не маю, а моя дочка й поготів. А чесна пропозиція — не привід для сварки. Тільки якщо ти гадаєш, ніби я здамся на її дурні вигадки про монастир, то знай: ніколи я цього не допущу. Церкву я люблю й шаную,— промовив Саймон, перехрестившись,— і плачу належне їй сповна й охоче — десятину, всілякі пожертвування, вино, віск. Плачу, я ж кажу, справно, як і всяк тут у Перті, рівний мені статками. Але я не можу віддати церкві єдине моє золото — все, що в мене лишилося на світі. її мати була дорога мені на землі, тепер вона ангел на небі. А Катаріна — це все, що зосталося в мене на згадку про мою навіки втрачену... І якщо вона й піде в черниці, то тільки після того, як склепляться на віки вічні оці старечі очі, і не раніш... А ти, друже Гоу, прошу тебе, роби так, як сам вважаєш за краще. Я тобі жінки не накидаю, будь певен.