— Дорогий мій Джо, — схвильовано заговорив доктор, — ми недарма покладалися на твій розум і спритність.
— Та що там, сер! Треба тільки стежити за подіями, і тоді завжди вивернешся. Знаєте, найвірніше — це приймати все так, як воно трапляється.
За той час, що Джо оповідав про свої пригоди, "Вікторія" встигла пролетіти чималу відстань. Незабаром Кеннеді вказав на будови, що з'явилися на горизонті і мали вигляд міста. Доктор зараз же звірився по карті і переконався, що це невелике містечко Тажелель в країні Дамергу
— Ми знову потрапили на шлях дослідника Барта, — сказав Фергюсон. — Саме в цьому місті він розлучився зі своїми двома товаришами Річардсоном і Овервегом. Перший попрямував в Зиндер, другий в Мараді. Пам'ятайте, я вам розповідав, що з трьох тільки Барту вдалося повернутися в Європу.
— Отже, ми мчимо прямо на північ? — запитав мисливець, стежачи по мапі за напрямком "Вікторії".
— Прямо на північ, дорогий Дік.
— І тебе, Семюель, це анітрохи не турбує?
— А чому б це могло мене турбувати?
— Та тому, що ця стежка веде нас до Тріполі і нам доведеться знову перелітати через Сахару.
— О, так далеко ми не залетимо. Принаймні я сподіваюся на це, — відповів доктор.
— Де ж ти, Семюель, думаєш зупинитися?
— Зізнайся, Дік, хіба тобі не було б цікаво побувати в Тімбукту? — Тімбукту? — перепитав Кеннеді.
— Вже, звичайно, було б дивно подорожувати по Африці і не оглянути Тімбукту, — втрутився Джо.
— Знаєш, Дік, ти будеш п'ятим чи шостим європейцем, який відвідав це таємниче місто, — додав лікар.
— Гаразд! Летимо в Тімбукту!
— Дай нам тільки дістатися до сімнадцяти з половиною градусів широти, а там вже ми почнемо розшукувати попутний вітер на захід.
— Добре, — відгукнувся мисливець. — Але, скажи, скільки приблизно миль нам ще доведеться мчати на північ?
— Принаймні, миль сто п'ятдесят.
— В такому разі я трохи посплю, — заявив Кеннеді.
— Звичайно, поспіть, містер Дік, — відгукнувся Джо, — та й вам теж, містер Семюель, не заважає поспати. Адже обидва ви потребуєте сну — замучились без сну через мене.
Мисливець ліг під тентом, але Фергюсон, який не так-то легко піддавався втомі, не залишив свого спостережного поста.
Через три години "Вікторія" проходила над кам'янистою місцевістю, по якій тягнувся оголений гранітний ланцюг гір. Деякі окремі вершини у цьому ланцюзі досягали чотирьох тисяч футів. Після безпліддя пустелі природа як би надолужувала згаяне: тут буйно розрослися ліси акацій, мімоз і фінікових пальм; з надзвичайною швидкістю носилися і стрибали жирафи, антилопи і страуси. Це була країна племені Кель-Уй. У них, як і у лютих їх сусідів — туарегів, існував звичай закривати обличчя бавовняною пов'язкою.
О десятій годині вечора, зробивши за день чудовий переліт в двісті п'ятдесят миль, "Вікторія" зупинилася над великим містом. При світлі місяця було видно, що частина його покрита руїнами. Тут і там, облиті місячним світлом, височіли мінарети. Доктор встановив, що "Вікторія" знаходиться над Агадесом.
Це місто колись було центром великої торгівлі, але на той час, коли його відвідав Барт, воно звелось нанівець.
Серед ночі, ніким не помічена, "Вікторія" опустилася милі за дві північніше Агадеса, на великому полі, засіяному просом.
Ніч пройшла спокійно, а на світанку, о п'ятій годині ранку, легкий вітер став дути на захід і навіть дещо на південний захід. Фергюсон поспішив скористатися цією сприятливою обставиною. Він швидко змусив піднятися "Вікторію", і та помчала далі, купаючись в сонячному світлі
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
Швидкий переліт. — Обережні рішення. — Каравани. — Безперервні зливи. — Гао. — Нігер. — Гольберрі, Жоффруа, Грей, Мунго Парк, Ленг, Рене, Кайе, Клаппертон, Джон і Річард Лендер.
День 17 травня пройшов спокійно, без всяких пригод. Знову почалася пустеля. Вітер середньої сили ніс "Вікторію" на південний захід. Вона не відхилялася ні вправо, ні вліво. Її тінь прокреслила на піску пряму лінію.
Перш ніж вирушити в дорогу, доктор розсудливо подбав про те, щоб відновити запас води. Він боявся, що в районі, заселеному племенем туарегів, не можна буде знизитися.
Плато, що лежить на висоті тисячі восьмисот футів над рівнем моря, поступово знижувалось на південь. Аеронавти перетнули уторовану караванами дорогу, що веде з Агадеса в Мурзук, і, пролетівши в цей день сто вісімдесят миль, ввечері виявилися на 16 ° північної широти і 4 ° 55 ' східної довготи Весь день Джо присвятив заготовленню прозапас дичини, — трофеїв останнього полювання Кеннеді, — їй, за браком часу, приділили мало уваги. До вечері він подав смачно зажарених на рожні вальдшнепів. Так як вітер був дуже сприятливий, доктор вирішив летіти всю ніч, благо яскраво світив повний місяць. "Вікторія", зробивши в ці нічні години близько шістдесяти миль на висоті п'ятисот футів, мчала так спокійно, що навіть самий чуйний сон не був би потривожений.
У неділю вранці напрямок вітру знову змінився. Куля тепер летіла на північний захід. У повітрі носилося кілька воронів, а на обрії — зграя яструбів, які, на щастя, трималися далеко від "Вікторії".
Ці птахи нагадали мандрівникам про зустріч з кондором, і Джо привітав доктора з тим, що він зробив для кулі дві оболонки.
— Будь у "Вікторії" одна оболонка, що було б з нами? — з жаром сказав він. — Знаєте, ця друга оболонка — то ж, що рятувальна шлюпка на судні. Завдяки їй під час аварії завжди можна врятуватися.
— Ти маєш рацію, друже мій, але повинен сказати тобі, що моя "шлюпка" починає мене трохи турбувати.
— Що ти цим хочеш сказати, Семюель? — втрутився в розмову Кеннеді.
— А ось що: нова "Вікторія" не варта колишній. Вже не знаю, чому: чи тканина занадто багато витерпіла, чи гутаперча місцями розплавилася від спеки змійовика, але я помічаю витік газу. Поки він незначний, але з цим треба рахуватися. У "Вікторії" з'явилася схильність знижуватися, і мені, щоб утримувати її на потрібній висоті, доводиться все більше розширювати водень.
— Чорт забирай! — вигукнув Кеннеді. — Я не бачу, як це можна поправити.
— Ото ж бо й є, що ми тут безсилі, — сказав доктор. — Ось чому нам треба будь-що-будь поспішати і навіть уникати нічних стоянок.