Підступність і любов

Сторінка 26 з 29

Фрідріх Шиллер

Фердінанд. Не своїми уроками музики, Міллере. Цими грошима розплачуюсь я з тобою (зупиняється від внутрішнього здригання) ...розплачуюсь я з тобою (помовчавши, з сумом) за нещасливий сон про твою дочку, який тривав три місяці.

Міллер (хапає його руку і міцно її стискає). Ласкавий пане! Якби ви були нікчемним, незначним простолюдином (швидко) і моя дівчина не любила вас... то я ладен був би заколоти її. (Знову біля грошей; потім, спохмурнівши.) Але ось у мене тепер усе, у вас же — нічого, виходить, я знов-таки змушений буду втратити всю цю радість? А?

Фердінанд. Не турбуйтеся цим, мій друже! Я виїжджаю, а в країні, де я думаю оселитися, ці гроші не дійсні.

Міллер (весь час не відриває очей від золота; захоплено). Отже, це залишиться мені? Залишиться... Але мені жаль, що ви їдете. Постривайте-но, як я набундючуся! Як я надмуся {(Надягає капелюха і, хизуючись, ходить по кімнаті.) І даватиму тепер уроки музики на базарі, і куритиму тютюн номер п'ятий "Три королі", і якщо знову сидітиму на дешевих місцях у театрі, то хай мене дідько вхопить! (Хоче йти.)

Фердінанд. Стій! Замовкни! І сховай свої гроші! (Наполегливо.) Помовчи ще тільки цей вечір і зроби мені ласку,— віднині не давай більше уроків музики.

Міллер (ще запальніше, міцно хапаючи його за жилета, сповнений щирої радості). О пане, а моя дочка! (Знову відпускаючи його.) Не гроші роблять мужчину! Не гроші! Чи поїв картоплі, чи з'їв куріпку,— я ситий; а цей сюртук буде завжди хороший, аби тільки любе сонечко боже не світило крізь лікті!.. Для мене гроші — сміття... Але дівчині — це благодать! Тепер тільки прочитаю в її очах, чого вона хоче,— те й матиме.

Фердінанд (швидко перебиває його). Досить! О, досить!

Міллер (ще запальніше). І щоб навчилася мені досконало по-французькому, і танцювати менует, і співати так, щоб про це читали в газетах, і чепчика носитиме такого, як носять дочки надвірного радника, і фіжми чи як там вони звуться, і про скри-палеву дочку слава піде на чотири милі навколо!

Фердінанд (схопив його за руку, в страшному хвилю-ванні). Годі! Годі! Ради бога, мовчи! Тільки сьогодні ще помовчи! Це єдина подяка, якої я від тебе вимагаю.

ЯВА ШОСТА Луїза з лимонадом. Ті, що й були.

Луїза (подає майорові склянку на тарілці; з червоними, заплаканими очима, тремтячим голосом). Прошу сказати, якщо він недосить міцний.

Фердінанд (бере склянку, ставить її і швидко обертається до Міллера). О, мало не забув! Можу я тебе щось попросити, дорогий Міллере? Чи не зробиш ти мені невеличкої послуги?

Міллер. Хоч тисячу. Що накажете?

Фердінанд. Мене чекатимуть до столу. На жаль, у мене поганий настрій. Я зовсім не можу йти між люди. Чи не сходиш ти до мого батька попросити пробачення?

Луїза (перелякана, швидко перебиває). Я можу піти.

Міллер. До президента?

Фердінанд. Не до нього самого. Передай камердинерові в гардеробній, а щоб тобі повірили, ось мій годинник. Я ще буду тут, коли ти повернешся... Почекай там відповіді.

Луїза (дуже боязко). Чи не можу я цього зробити?

Фердінанд (до Міллера, який саме хоче вийти). Стій, ось ще! Тут лист до мого батька, який передали мені сьогодні ввечері. Може, негайні справи. Віддай за одним заходом...

Міллер. Гаразд, бароне!

Луїза (горнеться до нього у страшенному переляку). Але ж, тату, я це могла б дуже добре зробити!

Міллер. Як ти підеш одна? Зараз темна ніч, доню! (Виходить.)

Фердінанд. Присвіти своєму батькові, Луїзо! (У той час, коли вона проводжає Міллера з свічкою, він підходить до стола і кидає отруту в склянку з лимонадом.) Так, це для неї! Для неї! Всевишні сили посилають мені згори свою жахливу згоду, небесна помста її стверджує, ажгел-охоронець одступився від неї.

ЯВА СЬОМА

Фердінанд і Луїза.

Вона повільно вертається зі свічкою, ставить її на стіл і зупиняється на протилежному від майора боці, схиливши обличчя, і тільки інколи, боязко й крадькома, скоса позирає на нього. Він стоїть з іншого боку і нерухомо дивиться поперед себе. Глибоким мовчанням починається ця сцена.

Л у ї з а. Якщо ви бажаєте зіграти зі мною* пане фок-Валь-тере, то я сяду до фортепіано. (Відкриває інструмент.)

Фердінанд не відповідає. Пауза.

Я ще повинна взяти у вас реванш у шахи. Чи не бажаєте зіграти партію, пане фон-Вальтере?

Знову мовчання.

Пане фон-Вальтере, гаманець, що я вам обіцяла вигаптувати, я вже почала... Чи не бажаєте глянути на візерунок?

Знову мовчання.

О, яка я нещасна!

Фердінанд (у тій же позі). Це, може, й правда.

Луїза. Це не моя вина, пане фон-Вальтере, що я вас так погано розважаю.

Фердінанд (з презирством сміється). Хіба ж ти винна в моїй безглуздій скромності?

Луїза. Адже я знала, що нам тепер не слід бути разом. Признаюсь, я відразу злякалася, коли ви посилали мого батька. Пане фон-Вальтере, мені здається, що ці хвилини будуть для нас обох однаково нестерпні. Якщо ви мені дозволите, я піду запрошу сюди кого-небудь з моїх знайомих.

Фердінанд. О, звичайно, так і зроби! А я піду запрошу кого-небудь з моїх.

Луїза (дивиться на нього збентежено). Пане фон-Вальтере!

Фердінанд (уїдливо). Слово честі! Нічого розумнішого й не придумати в такому становищі. Ми перетворимо наш неприємний дует на веселу вечірку і, розсипаючи навколо компліменти, помстимося взаємно за химери кохання.

Луїза. Ви в жартівливому настрої, пане фон-Вальтере?

Фердінанд. У надзвичайно жартівливому,— хлопчаки на базарі бігли б за мною слідом! Ні, справді, Луїзо! Твій приклад захоплює мене, будь мені вчителькою. Тільки дурні базікають про вічне кохання. Вічна одноманітність набридає, тільки у зміні — гострота втіхи... Гаразд, Луїзо! Я з цим згоден. Ми будемо стрибати від романа до романа, валятися тут чи там у бруді, ти туди, я сюди... Може, я знову знайду втрачений спокій в якомусь борделі, може, після цього веселого бігу наввипередки, ми, два зотлілі скелети, приємно вражені несподіваною зустріччю вдруге, пізнаємо одне одного, як у комедіях, по споріднених рисах, які викривають спільну матір, а огида й сором навіть утворять гармонію, якої не могло дати найніжніше кохання.

Луїза. О юначе, юначе! Ти вже й так нещасний; невже ти хочеш ще й це заслужити?