Президент. Варте взаємної послуги — допомогти тобі здобути жінку? Так, Вурме?
Вурм (схиляється, задоволений). Довіку ваш слуга, ласкавий пане! (Хоче йти.)
Президент. Я довірився тобі, Вурме! (Погрожуючи.) Якщо ти розплещеш...
Вурм (сміється). То покажете, ваша вельможність, сфаль-шовані мною папери! (Виходить.)
Президент. Щодо тебе, то ти мій безумовно! Я тримаю тебе на твоєму власному шахрайстві, як черв'яка на нитці!
Камердинер (входить). Гофмаршал фон-Кальб...
Президент. Якраз до речі!.. Проси!
Камердинер виходить. ЯВА ШОСТА
Президент і гофмаршал фон-Кальб1 у розкішному, але без смаку, придворному костюмі, з камергерським ключем, двома годинниками і шпагою, у низькому капелюсі, із зачіскою à la hérisson 2. 'З великим галасом він підлітає до президента і сповнює мускусним запахом весь зал.
Гофмаршал (обнімаючи президента). Ах! Доброго ранку, мій найдорожчий! Як спочивалося? Як спалося?.. Даруйте, що я так пізно маю втіху... пильні справи... обіднє меню... візитні картки... запрошення партій на сьогоднішню санну прогулянку... Ах... і потом я ж мусив бути присутнім під час lever 3 і доповісти його світлості про стан погоди.
1 Das Kalb (нім.) — теля.
2 Тодішня модна зачіска йоржиком (франц.).
3 Прийом під час вранішнього туалету (франц.).
Президент. Так, маршале, справді, ви не могли відлучитися.
Гофмаршал. Крім того й шельма кравець примусив мене сидіти.
Президент. А проте ви з усім упоралися?
Гофмаршал. Це ще не все! Сьогодні біда біду доганяє. Ви тільки послухайте!
Президент (неуважно). Чи це можливо?
Гофмаршал. Ви тільки послухайте! Не встиг я вийти з карети, як коні злякалися, почали тупцювати, брикатись, так що мені — пробачте — вуличним брудом оббризкало панталони. Що робити? Увійдіть у моє становіище, бога ради, бароне! Отак я й стою! Було вже пізно! А їздити ще цілий день... і в такому вигляді до його світлості на прийом... боже правий! І що ж мені спадає на думку? Я удаю непритомність. Мене зразу ж вносять у карету. Я щодуху — додому... міняю одяг... їду назад... Ну, що ви скажете?.. І встигаю ще першим до передпокою... Якої ви думки?
П резидент. Чудовий експромт людської винахідливості. Але облишмо це, Кальбе. Отже, ви вже розмовляли з герцогом?
Гофмаршал (поважно). Двадцять хвилин з половиною.
Президент. Он як! І ви, безперечно, можете розказати мені якусь важливу навину?
Гофмаршал (серйозно, трохи помовчавши). Його світлість сьогодні у бобровому хутрі кольору merde сГоуе х.
Президент. Подумайте!.. Ні, маршале, в такому разі я маю для вас кращу звістку. Те, що леді Мілфорд буде майоршею фон-Вальтер, це для вас, безумовно, новина?
Гофмаршал. Ви тільки подумайте! І це вже вирішено?
Президент. Підписано, маршале. І ви мене дуже зобов'яжете, якщо негайно підете до леді, приготуєте її до його візиту і оповістите всю столицю про намір мого Фердінанда.
Гофмаршал (з захопленням). О, з превеликою радістю, мій найдорожчий! Що може бути приємнішим для мене? Я лечу зараз же. (Обіймає його.) Бувайте... За три чверті години про це знатиме все місто. (Підстрибуючи, вибігає.)
Президент (сміється маршалові вслід). А ще кажуть, ніби ці створіння ні до чого в світі не придатні... Тепер мій Фердінанд мусить захотіти, щоб не вийшло так, ніби все місто збрехало. (Дзвонить.)
Входить В у р м.
Хай зайде мій син!
Вурм виходить, президент походжає замислений.
1 Merde d'oye (франц.) — гусячий послід.
ЯВА СЬОМА
Фердінанд. Президент. Вурм, який відразу виходить.
Фердінанд. Ви звеліли, шановний батьку...
Президент. На жаль, я мушу це робити, коли хочу мати втіху побачити мого сина... Залиш нас самих, Вурме! — Ферді-нанде, останнім часом я придивляюся до тебе і не знаходжу більше в тобі тієї щирої і жвавої юності, яка так мене радувала. Якась дивна туга затьмарює твоє обличчя. Ти тікаєш від мене, тікаєш зід свого кола. Фе! У твої роки можна скоріше пробачити десять гулянок, ніж одну таку примху. Залиш її для мене, любий сину! Дай мені влаштувати твоє щастя і ні про що інше не думай, крім того, щоб сприяти моїм намірам. Підійди! Обніми мене, Фердінанде!
Фердінанд. Ви сьогодні дуже ласкаві, батьку.
Президент. Сьогодні, пустун... І це "сьогодні" з такою кислою гримасою? (Серйозно.) Фердінанде! Заради кого пішов я небезпечною стежкою до серця герцога? Заради кого я навіки розлучився з моєю совістю і небом ? Слухай, Фердінанде... я розмовляю з моїм сином... Кому приготував я місце, усунувши мого попередника? Це історія, яка тим кривавіше врізається в душу, чим старанніше я намагаюся сховати ножа від очей світу! Слухай! Скажи мені, Фердінанде, заради кого я все це зробив?
Фердінанд (відступає з жахом). Чи не заради мене, мій батьку? Чи не на мене повинен упасти кривавий відблиск цього злочину? Присягаюся всемогутнім богом,— краще було зовсім не родитися, ніж стати за виправдання такого лиходійства.
Президент. Що таке? Що? Але твоїй голові, начиненій романами, я ладен пробачити... Фердінанде! Я не хочу сердитись! Зухвалий хлопчисько, отак віддячуєш ти мені за мої безсонні ночі? Отак за мої невтомні турботи? Отак за вічного скорпіона моєї совісті? На мене падає весь тягар відповідальності, на мені прокляття вищого судії. Ти дістанеш своє щастя з інших рук. Злочин не плямує спадкоємця.
Фердінанд (піднімає праву руку до неба). Урочисто зрікаюсь я спадщини, яка тільки нагадуватиме мені про жахливого батька!
Президент. Слухай, юначе, не гніви мене! Якби все було по-твоєму, ти плазував би все своє життя у поросі.
Фердінанд. О, це все ж краще, батьку, ніж плазувати мені навколо трону!
Президент (стримуючи гнів). Гм!.. Тебе треба примусити зрозуміти своє щастя. Там, де десятки інших, напружуючи сили, не можуть видряпатися нагору, ти підносишся граючись, немов у сні! На дванадцятому році ти хорунжий! На двадцято-
му
му — майор! Я цього домігся в герцога. Ти скинеш військовий мундир і вступиш до міністерства. Герцог говорив про звання таємного радника, про посаду посланника... про надзвичайні милості! Прекрасна перспектива відкривається перед тобою!.. Рівний шлях у напрямі до трону, до самого трону, якщо влада справді варта не менше, ніж її зовнішні ознаки. І це тебе не захоплює?