Ще може дехто з поетів, як ось "самотвєржений малорос" М. Волошин, жити ілюзіями, що "с пріступлєній і ізступлєній востанєт правєдная Русь", але чим далі в ліс, тим більше дров. Чим більше тих "прєступлєній", тим тяжче їх гріховне конто і це було саме воно, що змусило древній Київ, "матір городів руських", урочисто й вікопомно, на площі Софії, проголосити Українську Народну Республіку і тим самим рятувати честь Русі.
УНР з Києва вигнано… Але ціна цієї операції порушила балянс норми. Ще за революції любили співати: "Петлюра в Бердичеві, Петлюра в Летичеві… Петлюра в Італії і так, і так далее"… УНР стала фантомом. Вона у світі, вона в атмосфері, вона в думці, вона в глибині ночі. Ось вже скоро три десятиліття випікають її розпеченим залізом з живого тіла землі й народу, заповняють нею ями Вінниць, льодовні Сибіру, а вона є. Щось з мільйон її ісповідників знову вийшло у світ, а ось тут у цьому таборі її фокус. Самостійна, суверенна, соборна…
Сьогодні у них нарада. З Мангайму прибули Володимир Доленко, Василь Дубровський, Іван Крилов. Це харківці. Кость Паньківський, Василь Мудрий, Роман Смаль-Стоцький – львовяни. Юліян Ревай ужгородець. Кілька десятків їм подібних… Київ, Луцьк, Чернівці. Андрій Лівицький – президент. Залишки УНДА, ОУН, СВУ, їх завдання створити "державний центр", спільну плятфор-му діяння.
Завдання Тантала. Юна українська політика, це не лише Москва, Варшава, Прага, Букарешт, це також Кочубей, Махно, Оскілко. Хтось мав сказати, що нам дано багато поетів, героїв, мучеників, але не дано політиків, купців, підприємців, а тим самим, блискуча ідея віднови Тризуба Русі Києва в гербі України, лишається у вирі патетичного віршування й шаленої дискусії, які легко переходять у вир анархії. Ситуація, яку не легче збороти, ніж силу Москви.
Між іншими гостями нашого табору бачу старого, з часів Києва, знайомого мистця-маляра Василя Васильовича Кричевського, також з Мангайму, який, здається, мав би бажання приміститися десь тут біля нас. Але тут всі кутики зайняті. І нема ради.
Вечором концерт хору Колісниченка з нагоди з’їзду політиків, виконувались знані речі ("Гандзя" і т.д.), але виконувались добре. Багато ліпше, ніж наради політиків. Були присутні також люди з УНРРА.
27 листопада. Ще одна нарада. На помешканню єпископа. Культурно-освітньої секції табору. І мені таки втиснули її головство. Не помогли мої лементи. Чимало присутніх, широка програма… Мій бідний "Ост".
Загостив до нас наш старий рівенський друг, діловий, активний колись голова "Просвіти" в Рівному і трохи письменник, Неофіт Кибалюк, тепер мешканець табору Авґсбург. Він також не мав би нічого проти – переїхати сюди до нас. Те саме, що й з Кричевським. Вибачте. Зайнято. Зрештою, у таборі Авґсбург також не найгірше. Там зосереджено багато людей культури, політики, громадської діяльности.
Вперше, по багатьох роках, мав нагоду переглянути кілька наших заокеанських газет. "Свобода" з Ню Джерзі, "Новий шлях" з Вінніпеґу, "Робітник" з Торонта. Українська, переважно заробітчана, еміграція все ще жива, але відчувається, що дихає вона з останніх своїх українських легенів. Вимагається посилення і, здається, воно скоро прийде. Усі ці наші "центри" скеровані у ті простори.
"Свобода" і "Новий шлях", старі мої знайомі, діставав їх в Празі постійно, там друкувався… "Свобода" передрукувала дві частини моєї "Волині" і цілу "Марію", "Новий шлях", чую, навіть без мого дозволу, перевидав "Гори говорять". Листувався з редактором Мишугою. Нас там пам’ятають, роблять старання нам помогти. Через Швайцарію післав до "Свободи" листа… Чи не зможуть вони і мені щось порадити.
І все таки… Увага, увага! Упорядкував, хоч тимчасове, наше приміщення, знайшов місце й для "Орґи". Але лихо – Таня хворіє, у неї нарив у вусі, терпить болі, кликали лікаря…
30 листопада. Осінь і осінь… На землі і на небі. І також в душі. Винятковий, невловимий для вислову, настрій нашого приречення небувалого ще в історії народів Европи. Інколи здається, що це не реальність. Чому і чого ми тут? Незбагнуті примхи долі.
Відвідали нас у нашому кутику, де нема де ні сісти, ні стати, Юрій Клен, який вчора прибув до табору, і Неофіт Кибалюк. Клен втомлений й заклопотаний, але завжди усміхнений доброю, теплою усмішкою. І тут же погодився зачитати нам кілька уривків зі своєї поеми "Попіл імперії", над якою він тепер працює, – монументальна, клясично віршована, педантично продумана тема, яка одного разу збагатить нашу шкільну лектуру змістом, стилем, думкою, ідеєю. Її історіософічна тенденція стане збагаченням національної думки, як промотора чинности і побудника до глибшого, філософського розуміння нашої проблематики.
На тлі нашої поезії взагалі, а особливо типу Олеся, про якого передучора мав відчит Григорій Костюк, ("Олесь у світлі критики"), "Попіл імперії" є контрастом розуміння дійсности. Тужлива лірика, вмираючі айстри, скорбна печаль, плачі на ріках Вавилонських у Олеся емігрантського періоду, за Кленом – це роки сатани, трагіки, катаклізму. І Біблії.
До речі – Біблія. Вечорами її читаю. Вслухаймось у її мову:
"І промовив Господь до мене: дивись! Я почав оддавати тобі Сигона і землю його; починай займати, щоб його земля була твоєю. І того часу підневолили ми всі городи його, та обрекли всіх людей – чоловіків, і жіноцтво, і дітей: не дали нікому втекти. Взяли для себе тільки скотину, як здобич і луп що по городах, що їх поневолили… І віддав Господь, Бог наш, у руки наші так само і Ога, царя Базанського, і весь люд його, і побивали ми його, докіль ніхто з них не зістався".
Се бо рече Мойсей, виконавець волі Божої, у своїх книгах Ґенезісу, і можна думати, що Гітлер нашого часу був лиш слухняним виконавцем волі Бога Мойсея і його нащадків. Лишень Гітлер, видно, потрапив не в ті двері.
У нас весь час людно. І багато розмов. Але де його і як його писати?
Грудень
1 грудня. Все таки я розпаношився "Ост"-ом. Моя тернина в серці, не можу її позбутися, в уяві люди, мова, простір… Порожнява… Політична біла пляма… Приваба для загарбників. Хочеться щось сказати мовою літератури зі свобідної стопи вигнанця… Ост… Схід… Наш схід… Схід континенту Европа… Синонім Росії… Поле експеріментів марксизму.