"Я поляк, хоч мушу по неволі служити Хмельницькому, даю вам звістку, брати поляки, що король ваш за п'ять миль з відціль йде з великим військом; ждіть і сподівайтесь короля!"
Ту штуку вигадав сам таки Вишневецький. Він звелів одному свойому приятелеві пустити стрілу між панів. Пани дійсно повірили і почали ждати та сподіватись од короля війська на поміч. Сам Вишневецький нічого не знав про короля й його військо. Коли вістка за те, що польський король вже недалеко, рознеслась по обозі, оповістив Вишневецький, що дасть велику нагороду тому, хто перейде через козацький стан і дасть знати про усе королеви. Знайшовся шляхтич Стомківський. Йому дали лист до короля, в котрім просили, щоб прибував з військом до Збаража, як найшвидше! Одинадцятого серпня, в спасівку, Стомківський перебрався за українського селянина і в ночі сів на човен, переплив ставок, і як козаки покотом спали, рачки переліз через козацький стан. Як стало світати, він заліз в очерет на болоті і сидів там цілий день. Другої ночі бур'янами відійшов далеко, побіг через села, і прибув до містечка Топорів, коло Бродів у Галичині, де в той час стояв Ян Казімір.
8. Король іде польському війську на підмогу.
В той час, як козаки бились з поляками під Збаражем, король Ян Казімір дав загад панам збиратися у військо. Кожний пан виїжджав на війну з кількома служниками на конях; за ним їхав віз повний харчів: сухарів, шинок, оцту, горівки. Там лежали дорогий посуд і всяка зброя, а було разом з тим казанок, сокира, лопата і все, що потрібно для війни. Селяни тоді не одбували служби в війську, а тільки робили панщину. Пишно виїхав король з столиці, але на виїзді під ним спіткнувся кінь. Всі сказали, що то поганий знак. Королева була дуже смутна, випроводжуючи в дорогу короля. Король виїхав до Любліна і цілі два тижні ждав панського війська. Пани збирались помалу. Після Петра рушив король в дорогу і тоді вперше почув, що вже кримський хан прийшов на Україну і пристав до Хмельницького. Але де тоді був козацький і татарський стан, того він зараз не знав; він ішов та все оглядався на всі боки, чи не нападуть на його козаки й татари. Не раз і не два він посилав післанців на розвідини, а вони назад не вертались: мабуть їх ловили козаки та вбивали. Король розпитував селян, але ті не казали йому зумисне нічого.
"Ті українці то тепер загалом повстанці!" — промовив король і все помалу йшов уперед, щоб до його встигла пристати шляхта. Замість Збаража, король повернув на Золочів. Сюди привіз Стомківський королеві лист од Вишневецького. Як на лихо, літо 1649 року було дуже дощове й мокре. Цілий місяць ливцем лили дощі, як з ведра. Вози грузди в болоті та бакаях по дорогах; ріки розлилися, що повіддя позносило мости, позатоплювало греблі. Війська скарбового в короля зісталось небагато. "Посполите військо" у самих панів дідичів та дрібнішої шляхти сходилось до короля мляво, помаленьку, наздоганяючи короля в поході та пристаючи до королівського війська На лихо полякам вони йшли вперед, ніби десь на морі плили, не відаючи гаразд, де знайдуть козацьке військо й стикнуться з ним. Українські селяни по всіх селах хоч і добре про те взнали, де стоять козаки, та не казали полякам.
9. Побіда Хмельницького над польським королем під Зборовом.
Тим часом Богдан Хмельницький, довідавшись під Збаражем, що король посувається з військом усе близше та близше, покинув частку свого пішого війська в окопах під Збаражем, щоб вони стерегли поляків в їх окопах, а сам з кінним козацьким військом та з татарами і їх приводцем ханом Іслам-Гіреєм виступив просто до Зборова. Хан виступив, маючи на думці доконешне взяти короля Яна Казіміра в полон і потім злупити з поляків великий викуп за його.
Ліворуч од міста Зборова на Волині був густий дубовий ліс, що заслоняв вигляд од міста на далеку лучану місцину. Хмельницький повів туди своїх козаків і татар і засів у лісі. Козацьке військо стояло за милю од польського обозу, і поляки навіть не заздрівали сього. Через місто Зборів текла самовилка од річки Стрипи. Польське військо стояло по правому її боці і налагодилось перевозитись на лівий бік. Тоді Хмельницький покинув частку татарського війська по лівий бік річки, а другу частку вкупі з козаками перевів на правий бік. Він ждав, поки польське військо стане перевозитись через річку, і тоді саме напасти на них з обох боків. Поставивши військо напоготові і зібравши старшину, він виступив вперед і перед лавами козаків промовив таку промову:
"Молодці! батьки й брати й діти простягають до вас рукою і благають вас визволити їх із фараонського ляцького ярма. Душі замордованих ляхами благають про пімсту за їх кров та муки. Але не зважуйтесь підняти убійницької руки на його милість — короля! Ми вагаємо проти панів, наших гнобителів, котрі направили його проти нас".
Було це в серпні на передодні латинської Першої Богородиці. Король перевізся через річку до костела, слухав службу Божу й запричастивсь Ксьондзи висповідали загалом військо. Король сказав до війська промову. Як він скінчив свою промову, один пан прибіг і оповістив, що бачив недалечко татарський загін. Короля це дуже стурбувало.
В неділю вранці поляки начали переходити по двох мостах, що впереддень були зроблені на швидку руку на річці. Мости були вузькі. Військо розтяглось. Козаки з ліса бачили усе дочиста. Сам Хмельницький виліз на високе дерево і кмітив по мостах за усім. Поляки не хапались переходити. Пани, перейшовши через міст, ще й посідали обідати. Було це вже опівдні саме на половині переходу війська.
Коли саме в той час татари вискочили з ліса і напали на задню половину війська. В Зборові українські міщани задзвонили в дзвони, бо були в змові з козаками; козаки й татари по обидва боки річки несподівано напали на польське військо, з страшним гуком та галасом. Слуги з переляку повтікали і покидали вози на мосту, так що полякам не можна було рушитись, щоб перехопитись через мости і скупитись до купи. На дворі була мряка, сльота і туман. Почалась страшна різанина. Шляхтичі падали як скошена трава; кінне військо почало тікати. Піхоту козаки шаткували, як капусту. Король з обозом стояв оддалік і посилав із свого війська загони на підмогу. Але козаки вилущили їх один по одному; цілі полки шляхти були вирубані в пень. Загинуло й багато панів значних православної віри.