Сон мандрівників був цілком спокійний. Неймовірна швидкість не заважала снарядові здаватися зовсім нерухомим. Ніщо не виявляло його руху в просторі. Переміщення, хоч яке воно швидке, не може відчутно вплинути на організм, коли воно відбувається в порожняві або коли маса повітря рухається разом з тілом, яке пересувається. Хто з жителів Землі помічає її швидкість, яка проте, досягає в середньому 108 000 кілометрів на годину? Рух у цих умовах "почувається" не більш, як спокій. Кожне тіло там майже непорушне. Коли тіло перебуває в спокої, воно так і залишається в цьому стані, доки якась стороння сила зрушить його. Коли воно перебуває в русі, воно не зупиниться, доки якась перешкода не затримає його. Така індиферентність до руху або спокою зветься інерцією.
Отже, Барбікенові і його товаришам, замкненим усередині снаряда, могло здаватись, що вони зовсім не рухаються. Крім того, результат був би однаковий, якби вони містилися зовні снаряда. Без Місяця, який збільшувався над ними, і без Землі, що зменшувалась під ними, вони гадали б, що зовсім не рухаються з місця.
Цього ранку, 3 грудня, вони прокинулися від веселого, але несподіваного крику. Це був крик півня, що пролунав усередині вагона.
Мішель Ардан, який перший підвівся, зліз аж до самого верху снаряда і, закриваючи якусь напіввідкриту коробку, говорив тихо:
— Та замовкни бо! Ця тварина може зіпсувати всю мою комбінацію.
Тимчасом Ніколл і Барбікен теж прокинулись.
— Півень? — спитав Ніколл.
— Та ні, друзі мої, — жваво відповів Мішель. — Це я хотів розбудити вас цим сільським співом.
І, кажучи так, він утнув таке чудове кукуріку, яке зробило б честь найгордовитішим представникам курячої породи. Обидва американці не могли не зареготати.
— Дивний хист! — сказав Ніколл, дивлячись підозріло на свого товариша.
— Так, — відповів Мішель, — жарт у нашому дусі. Це цілком по-галльському[74]. Так удають у нас півнів у найкращому товаристві.
Потім повернув розмову в інший бік:
— Знаєш. Барбікен, — сказав він, — про кого я думаю всю ніч?
— Ні, — відповів президент.
— Про наших друзів з Кембріджа. Ти, мабуть, вже помітив, що я цілковитий неук у математичних питаннях. Отже, я не можу уявити собі, як це наші вчені в обсерваторії могли вирахувати, яку початкову швидкість повинен мати снаряд, вилітаючи з колумбіади, щоб досягти Місяця.
— Ти хочеш сказати, — зауважив Барбікен, — щоб досягти цієї нейтральної точки, де притягання землі й Місяця взаєморівноважуються, бо, починаючи від цієї точки, що міститься приблизно на дев'яти десятих всього перельоту, снаряд упаде на Місяць просто внаслідок своєї ваги.
— Нехай буде так, — відповів Мішель, — але як вони могли вирахувати початкову швидкість?
— Немає нічого легшого, — відповів Барбікен.
— І ти міг би обчислити? — спитав Мішель Ардан.
— Певна річ. Ніколл і я, ми обчислили б, якби записка Кембріджської обсерваторії не звільнила нас від цієї праці.
— Гаразд, мій старий Барбікен, — відповів Мішель, — а мене хай би краще розрізали від ніг до голови, аніж заставили розв'язати це завдання.
— Бо ти не знаєш алгебри, — відповів спокійно Барбікен.
— Ох! Оці ще мені "іксожери". Ви гадаєте, що вже все сказано, коли ви сказали: алгебра.
— Мішелю, — заперечив Барбікен, — як ти гадаєш: можна кувати без молота або орати без плуга?
— Трудно.
— Гаразд, але алгебра такий самий прилад, як плуг або молот, і добрий прилад для того, хто вміє його вживати.
— Серйозно?
— Дуже серйозно.
— І ти можеш мені показати, як працюють з цим приладом?
— Якщо це тебе цікавить.
— І показати мені, як вирахували початкову швидкість нашого вагона?
— Так, мій достойний друже. Знаючи всі умови цієї задачі, — відстань від центра Місяця, радіус Землі, масу Землі, масу Місяця я можу точно встановити, яка саме повинна бути початкова швидкість снаряда, і це все за допомогою простої формули.
— Подивимось, яка це формула.
— А тепер, — продовжував Барбікен, — клаптик паперу, олівець — і через півгодини я виведу потрібну формулу.
Сказавши це, Барбікен заглибився в свою роботу, тимчасом як Ніколл спостерігав простір, залишивши своєму товаришеві піклуватися сніданком.
Ще не минуло й півгодини, як Барбікен, підвівши голову, показав Мішелю Арданові сторінку, списану алгебричними знаками, серед яких вирізнялася ця загальна формула:
— І це означає?.. — запитав Мішель.
— Це означає, — відповів Ніколл, — що: половина v квадрат мінус v0 (нулеве) в квадраті дорівнює gr, помноженому на g, поділене на х, мінус одиниця плюс m прим, поділене на m і помножене на…
— х на r, верхи на г, поганяє р, — вигукнув Мішель Ардан, приснувши від сміху. — І ти все це розумієш, капітане?
— Нема нічого яснішого.
— Он як! — сказав Мішель. — Авжеж, це саме впадає в очі, і мені такого більше не треба.
— Віковічний сміхотун! — зауважив Барбікен. — Ти бажав алгебри і от маєш її аж по вуха!
— Та я б краще бажав, щоб мене повісили!
— Вірно, — відповів Ніколл, розглядаючи формулу, як знавець. — Це, мені здається, добре виведено, Барбікен. Це інтеграл рівняння живих сил, і я не маю ніякого сумніву, що воно дасть нам шуканий результат.
— Але я хочу це зрозуміти! — вигукнув Мішель. — Даю десять років життя Ніколл а, щоб зрозуміти це!
— Мішель, — відповів капітан. — Усі ці знаки, які здаються тобі чимсь таємничним, утворюють, проте, найпростішу мову, найточнішу, найлогічнішу для того, хто вміє її читати.
— І ти запевняєш, Ніколл, — запитав Мішель, — що з допомогою цих ієрогліфів[75], ще більш незрозумілих, ніж єгипетські знаки, ти зможеш вивести, яку початкову швидкість треба надати снарядові?
— Безперечно, — відповів Ніколл. — І, так само з допомогою цієї формули, я зможу завтра тобі сказати, яка є його швидкість в першій-ліпшій точці його путі.
— Даєш слово?
— Даю слово.
— Отже, ти такий же знавець, як і наш президент?
— Ні, Мішель. Найважче — те, що вже зробив Барбікен. Це скласти рівняння, де були б усі умови цієї задачі. Все інше — це тільки питання арифметики і потребує лише знання чотирьох правил.
— Це вже краще! — відповів Мішель Ардан, який за своє життя ніколи не зробив жодного вірного додавання і який так визначав це правило: "Маленька китайська головоломка, яка дозволяє одержати безліч різноманітних комбінацій".