Наступного дня війська, що переслідували ворога, дістали наказ повернутися в табір. Тут дізналися ми, що між полоненими був гермафродит. Раєвський, на моє прохання, звелів його привести. Я побачив високого, досить гладкого мужика з обличчям старої кирпатої чухонки. Ми оглянули його в присутності лікаря. Erat vir, mammosus ut temina, habebat t. non evolutos, p. que parvum et puerilem. Ouaerebamus, sit ne exsectus? — Deus, respondit, castravit me*. Ця хвороба, відома Іпократу, за свідченням мандрівників, зустрічається часто у кочових татар і турків. Хосс є турецька назва цим мнимим гермафродитам.
Військо наше стояло в турецькому таборі, взятому напередодні. Намет графа Паскевича стояв біля зеленого шатра Гакі-Паші, взятого в полон нашими козаками. Я пішов до нього і застав його, оточеного нашими офіцерами. Він сидів, підігнувши під себе ноги й курячи люльку. Він здавався років на сорок. Повага і глибокий спокій відбивались на прекрасному його обличчі. Віддавшись у полон, він просив, щоб йому дали чашку кофію і щоб його звільнили від запитань.
Ми стояли в долині. Снігові і лісисті гори Саган-лу були вже за нами. Ми пішли вперед, не зустрічаючи ніде ворога. Селища були пусті. Навколишня місцевість сумна. Ми побачили Аракс, який бистро тече в кам'яних берегах своїх. За 15 верст від Гассан-Кале є міст, прекрасно й сміливо збудований на семи нерівних арках. Переказ приписує його побудову розбагатілому пастухові, який помер пустельником на висоті горба, де й донині показують його могилу, затінену двома самотніми соснами. Сусідні поселяни сходяться до неї на поклоніння. Міст називається Чабан-Кепрі (міст пастуха). Дорога в Тебріз лежить через нього.
За кілька кроків від моста відвідав я темні руїни караван-сарая. Я не знайшов у ньому нікого, крім хворого осла, напевно кинутого тут утікачами-поселянами.
24 червня ранком пішли ми до Гассан-Кале, стародавньої кріпості, взятої напередодні князем Бековичем. Вона була за 15 верст від місця нашої ночівлі. Довгі переходи втомили мене. Я сподівався відпочити; але вийшло інакше.
Перед виступом кінноти з'явилися в наш табір вірмени, що жили в горах, вимагаючи захисту від турків, які три дні тому відігнали їхню худобу. Полковних Анреп, добре не розібравши, чого вони хотіли, вирішив, що турецький загін був у горах, і з одним ескадроном Уланського полку помчався у бік, давши знати Раєвському, що 3 000 турків є в горах. Раєвський рушив услід за ним, щоб підкріпити його на випадок небезпеки. Я вважав себе прикомандированим до Нижегородського полку і з великою досадою поскакав на визволення вірменів. Проїхавши верст 20, в'їхали ми в село і побачили кілька відсталих уланів, які, спішившись, з голими шаблями переслідували кількох курей. Тут один з поселян розтлумачив Раєвському, що справа йшла про 3 000 волів, три дні тому відігнаних турками і яких дуже легко буде наздогнати днів через два. Раєвський наказав уланам припинити переслідування курей і послав полковникові Анрепу наказ повернутися. Ми поїхали назад і, вибравшись із гір, прибули під Гассан-Кале. Але таким чином дали ми 40 верст гаку, щоб врятувати життя кільком вірменським куркам, що зовсім не здавалось мені забавним.
Гассан-Кале вважається ключем Арзрума. Місто побудоване біля підніжжя скелі, увінчаної кріпостю. В ньому було до ста вірменських сімей. Табір наш стояв на широкій рівнині, що розстелялася перед кріпостю. Тут відвідав я круглу кам'яну будівлю, в якій є гаряче залізо-сірчане джерело.
Круглий басейн має сажнів три в діаметрі. Я переплив його двічі і раптом, відчувши головокружіння й нудоту, ледве мав силу вийти на кам'яний край джерела. Ці води славляться на сході, але, не маючи порядних лікарів, жителі користуються ними навмання і, мабуть, без великого успіху.
Під стінами Гассан-Кале тече річка Мурц; береги її вкриті залізними джерелами, які б'ють з-під каміння і стікають у ріку. Вони не такі приємні на смак, як кавказький Нарзан, і віддають міддю.
25 червня, в день народження государя імператора, в таборі нашому під стінами кріпості полки прослухали молебень. За обідом у графа Паскевича, коли пили за здоров'я государя, граф об'явив похід на Арзрум. О п'ятій годині вечора військо вже виступило.
26 червня ми стали в горах за п'ять верст віл Арзрума. Ці гори називаються Ак-Даг (білі гори); вони крейдяні. Білий, їдкий порох їв нам очі; сумний їх вигляд наводив тугу. Близькість Арзрума і впевненість у закінченні походу втішала нас.
Увечері граф Паскевич їздив оглядати місцевість. Турецькі вершники, які цілий день кружляли перед нашими пікетами, почали по ньому стріляти. Граф кілька разів погрозив їм нагайкою, не перестаючи розмовляти з генералом Муравйовим. На їх постріли не відповідали.
Тимчасом в Арзрумі був великий розрух. Сераскір, який прибіг до міста після своєї поразки, розпустив чутку про цілковитий розгром росіян. Услід за ним відпущені полонені доставили жителям відозву графа Паскевича. Втікачі піймали Сераскіра на брехні. Скоро довідались про швидке наближення росіян. Народ почав говорити про здачу. Сераскір і військо думали захищатись. Стався заколот. Кілька франків були вбиті озлобленою черню.
В табір наш (26-го зранку) з'явилися депутати від народу і Сераскіра; день минув в переговорах; о п'ятій годині вечора депутати вирушили в Арзрум, і з ними генерал князь Бекович, який добре знав азіатські мови і звичаї.
На другий день зранку військо наше рушило вперед. З східної сторони Арзрума, на висоті Топ-Дага, була турецька батарея. Полки пішли до неї, відповідаючи на турецьку стрілянину барабанним боєм і музикою. Турки втекли, і Топ-Даг був зайнятий. Я приїхав туди з поетом Юзефовичем. На покинутій батареї застали ми графа Паскевича з усім його почтом. З висоти гори в улоговині відкривався очам Арзрум зі своєю цитаделлю, з мінаретами, з зеленими дахами, наклеєними один на один. Граф був верхи. Перед ним на землі сиділи турецькі депутати, що приїхали з ключами міста. Але в Арзрумі помітне було хвилювання. Раптом на міському валу блиснув вогонь, закурився дим, і ядра полетіли до Топ-Дагу. Кілька їх пронеслось над головою графа Паскевича; "Voyez les Turcs, — сказав він мені, — on ne peut jamais se fier a eux"*. B цю ж мить примчався на Топ-Даг князь Бекович, який з учорашнього дня був в Арзрумі на переговорах. Він заявив, що Сераскір і народ давно згодні на здачу, але що кілька неслухняних арнаутів під проводом Топчі-Паші заволоділи міськими батареями і бунтують. Генерали під’їхали до графа, просячи дозволу примусити мовчати турецькі батареї. Арзрумські сановники, які сиділи під вогнем своїх же гармат, повторили ту саму просьбу. Граф деякий час вагався; нарешті дав наказ, сказавши: "Годі їм дуріти". Вмить підвезли гармати, почали стріляти, і ворожа стрілянина мало-помалу затихла. Полки наші пішли в Арзрум, і 27 червня — в роковини полтавської битви о шостій годині вечора російський прапор замаяв над арзрумською цитаделлю.