Після ретельної чистки багажу на нартах залишилася тільки половина, та й та вражала своїми розмірами. Увечері Чарльз і Хел пішли купувати собак і привели шістьох, не місцевих, а привізних. Тепер у запряжці було вже чотирнадцять собак – шість із першої запряжки Перро, Тік і Куна, куплені ним перед рекордним пробігом, та шість нових. Втім, з новими довелося трохи поморочитися. Серед них було троє гладкошерстих пойнтерів та один ньюфаундленд, а двоє псів були якоюсь дивною сумішшю. Новачки були зовсім недосвідчені, тож Бек та інші старі собаки дивилися на них з відвертим презирством. Бек одразу показав їм, чого не можна робити, але йому ніяк не вдавалося навчити їх основній роботі. Їм не подобалася діяльність їздового собаки. Пойнтери і ньюфаундленд були морально зламані, залякані чужиною й жорстоким поводженням на дикій Півночі. Чого доброго можна було очікувати від безпомічних новачків і старої запряжки, котра подолала дві з половиною тисячі миль без перепочинку? Одначе Хел і Чарльз були сповнені райдужних надій і надзвичайно пишалися собою. Ще б пак, тепер вони найкращі мандрівники – мають у запряжці аж чотирнадцять собак! Вони бачили, як люди вирушають через перевал до Доусона, як повертаються звідтіля – і в жодного з цих мандрівників не було стільки собак!
Тим часом мандрівники Арктикою мали серйозні підстави не впрягати в одні нарти чотирнадцять собак: адже на одних нартах неможливо вмістити провізію для такої кількості псів. Хел і Чарльз цього не знали. Вони все прорахували на папері: така-то кількість собак, така-то кількість корму на собаку, така-то кількість днів дороги, – разом… Олівець гуляв по папері, а Мерседес зазирала через чоловікове плече та з авторитетним виглядом кивала головою – все просто і зрозуміло.
Наступного пізнього ранку Бек повів довгу собачу запряжку по вулиці Скагуея. Жодна із собак не виявляла жвавості й енергії. Вони вирушали в дорогу страшенно втомлені. Бек уже чотири рази долав шлях між Солоною Водою й Доусоном, і його розлютило, що йому, стомленому, заїждженому, знову слід вирушати в таку виснажливу дорогу. Не до вподоби воно було йому, не до вподоби й іншим собакам. Нові собаки всього боялися, а старі досвідчені не довіряли своїм нинішнім хазяям.
Бек розумів, що на цих двох чоловіків і жінку не можна покластися. Вони нічого не вміли, і з кожним днем ставало дедалі очевидніше, що вони нічому не навчаться. Вони все робили абияк, не дотримували порядку й дисципліни. Піввечора вони сяк-так лаштувалися на ніч, півранку збирались у дорогу, нарти вони так недбало навантажували, що потім цілий день раз у раз доводилося зупинятися й перекладати багаж. Були дні, коли вони не проходили й десяти миль, а бувало й так, що зовсім не могли зрушити з місця. Не було жодного дня, щоб вони подолали бодай половину середньої норми північних мандрівників, коли ті розраховують запаси їжі для собак.
Від початку було зрозуміло, що Хелу й Чарльзові не вистачить харчів для собак. До того ж вони перегодовували їх і тим самим наближали катастрофу. Собаки-новачки, не привчені до хронічного голодування, були страшенно ненажерні. Місцеві пси вкрай охляли від утоми, йшли повільно, а тому Хел вирішив, що звичайна норма харчування недостатня, і подвоїв її. До того ж Мерседес зі слізьми в гарних очах тремтливим голосом благала його дати собакам більше, а коли Хел не слухався, вона цупила з мішків рибу й крадькома підгодовувала їх. Та Бек і його товариші потерпали не від браку їжі, а від страшенної втоми. І хоча вони бігли не швидко, вага вантажу, котрий вони тягли, підточувала їхні сили.
А потім настав голод. Якось Хел зробив відкриття, що половину харчів для собак уже з'їдено, тоді як вони подолали тільки чверть шляху, а дістати в цих місцях їжу неможливо ні за які гроші. Тоді він урізав денну пайку нижче норми й вирішив, що треба їхати швидше. Сестра й зять погодилися з ним. Але нічого путнього з цього не вийшло: надто вже перевантажені були нарти й занадто недосвідчені люди. Найпростіше було давати собакам менше їжі, а от змусити їх бігти швидше вони не могли. Через невправність хазяїв вони гаяли багато часу, адже пізно вирушали в дорогу. Ці люди не вміли підтягти собак, не вміли підтягтися й самі.
Першим звалився Даб. Безталанний злодюжка, котрий завжди попадався на гарячому й отримував прочухана, був сумлінним працівником. Йому так і не вправили вивихнуте плече, не давали йому перепочинку, тож йому дедалі гіршало. Зрештою Хел пристрілив його зі свого великого кольта. На Півночі всі знають, що привозні собаки часто гинуть од голоду, адже їм, нетренованим, катастрофічно бракує пайки місцевих лайок. А Хел і цю пайку врізав наполовину, тож усі шість чужих собак у Бековій запряжці неминуче повинні були загинути. Першим здох ньюфаундленд, за ним – усі три пойнтери. Найзатятіше за життя чіплялися дві дворняги, але й вони зрештою загинули.
До цього часу мандрівники втратили всю м'якість і ввічливість жителів півдня. Розвіявся романтичний чар арктичної подорожі, дійсність виявилася надто суворою. Мерседес перестала плакати від жалю до собак, – тепер вона плакала тільки від жалю до себе. Її поглинули сварки з чоловіком і братом. Сваритися вони ніколи не втомлювалися. Дратівливість, породжена негараздами, зростала разом із цими негараздами, а згодом значно випередила їх. Ці двоє чоловіків і жінка не відкрили в собі того надзвичайного терпіння, якому Велика Північна Стежка вчить людей і яке допомагає їм у роботі й страшенних злигоднях залишатися добрими та привітними. У нових Бекових хазяїв не було й крихти такого терпіння. Вони мерзли, в них усе боліло: боліли м'язи, кістки, серце. І тому вони стали сварливими, і від ранку до ночі образи та кпини не сходили з їхніх язиків.
Щойно Мерседес давала спокій Чарльзові й Хелу, вони починали сварки між собою. Кожен був глибоко переконаний, що він виконує більшу частину роботи, і при кожній зручній нагоді заявляв про це. А Мерседес ставала на бік то чоловіка, то брата, – і починалися нескінченні сімейні чвари. Заведуть, наприклад, суперечку, кому із двох, Чарльзові або Хелу, нарубати дров для багаття, – і давай вони згадувати всю рідню, батьків, матерів, дядьків, двоюрідних братів і сестер, людей, які перебувають за тисячі миль, і навіть тих, хто давно в могилі. Було зовсім незрозуміло, який стосунок до рубання дров мають, наприклад, Хелові погляди на мистецтво або п'єси, які писав його дядько по материній лінії. Втім, до суперечки все це припліталося так само часто, як і Чарльзові політичні переконання. А який зв'язок між довгим язиком Чарльзової сестри й розпалюванням багаття на Юконі, було відомо самій лише Мерседес, котра вибухала потоком коментарів стосовно цієї теми. Тим часом багаття так і не розводилося, до ночівлі ніхто не готувався, собаки лягали спати голодними.