— Більшість голосів за жовті двері,— сказала, нарешті, візникові одна з відьмуватих дам.— Під'їздіть до будинку з жовтими дверима.
Але коли кабріолет під'їхав до них якнайблискучіше, "вчинивши,— як висловилась тріумфуючи одна з відьмуватих дам,— стільки шуму, немов ми приїхали в нашій власній кареті", і коли візник зліз, щоб допомогти дамам висісти, з вікна майже сусіднього будинку з червоними дверима виткнулась кругла голівка добродія Томаса Бардла.
— Прикра штука,— сказала згадана вже відьмувата дама, лихим оком глянувши на похмурого джентльмена.
— Це ж не моя провина, серце,— захищався той джентльмен.
— Не розмовляй зі мною,— відповіла дама.— До будинку з червоними дверима, візник! О, коли існує жінка, яку зганяє з світу негідник, що користується з найменшої нагоди збезчестити свою дружину перед чужими, то ця жінка — я.
— Вам повинно бути соромно, Редл,— промовила друга маленька жінка, що була не хто інша, як місис Клапінс.
— Та що ж я зробив? — спитав містер Редл.
— Не говори зі мною, тварюко, бо інакше я забуду про свою стать і відлупцюю тебе,— попередила місис Редл.
Поки відбувався цей діалог, візник якнайганебніше вів свого коня за вуздечку до будинку з червоними дверима, які відчинив уже добродій Бардл. Справді, це був низький і непристойний спосіб під'їздити до будинку приятельки. Екіпаж не підкотив стрілою, візник не зскочив з козел, не стукав у двері, не відкинув хвартух в останній тільки момент, щоб леді не довелося сидіти на вітрі, і ніхто не подав їм шалей потім, як це робить кучер власної карети. Увесь ефект пропав. Краще було б прийти пішки.
— Ну, Томі,— сказала місис Клапінс,— як здоров'я твоєї бідної матусі?
— О, дуже добре, — відповів добродій Бардл,— вона у вітальні, що на вулицю. Все гаразд... і зі мною теж усе гаразд.— Тут добродій Бардл сунув руки в кишені й почав стрибати з тротуару на перший східець сходів і назад на тротуар.
— І ще хтонебудь їде, Томі? — спитала місис Клапінс, поправляючи на собі пелерину.
— Місис Сендерс їде теж,— відповів Томі.—І я їду теж.
— Поганий хлопчисько,— зауважила маленька місис Клапінс.— Тільки й гадки що про себе. А підійди но сюди, голубчику Томі.
— Ну? — сказав добродій Бардл.
— А хто ще їде, моє серденько? — улесливе допитувалась місис Клапінс.
— О, місис Роджерс їде,— відповів добродій Бардл і широко розплющив очі, подаючи цю звістку.
— Як? Та дама, що найняла кімнату? — скрикнула місис Клапінс.
Добродій Бардл засунув ще глибше руки в кишені і кивнув головою рівно тридцять п'ять разів, даючи зрозуміти, що то була саме їхня жилиця і не хто інший.
— Боже мій! — скрикнула місис Клапінс.— Та це ж ціле товариство.
— А якби ви знали, що у нас в буфеті, то ви й не те ще сказали б,— додав добродій Бардл.
— А що ж там, Томі? — піддобрюючись, питала місис Клапінс.— Ти ж скажеш мені, Томі, я знаю.
— Ні, не скажу,— відповів добродій Бардл, хитаючи головою й знову збираючись стрибнути на перший східець.
— Погане дитинча,— пробурмотіла місис Клапінс.— Який розбещений, гидкий малюк! Та ну бо, Томі, скажи своїй милій Клапі.
— Мати казала, щоб я не говорив,— відповів добродій Бардл.—І мені чогось дадуть; і мені!—і захоплений блискучою перспективою, жвавий хлопець з новою силою віддався своїй дитячій розвазі.
Поки відбувався вищеописаний допит дитини ніжного віку, містер і місис Редл мали суперечку з візником з приводу плати, і, коли той переміг, місис Редл, хитаючись, побралася вгору.
— Що трапилося, Мері Енн? — скрикнула місис Клапінс.
— Я вся тремчу, Бетсі,— відповіла місис Редл.— Редл не такий, як інші мужчини. Він усе скидає на мене.
Це було несправедливо відносно безталанного Редла, бо симпатична дружина відіпхнула його з самого початку дискусії й раз назавжди звеліла придержати свій язик. Проте він не мав змоги захищатися, бо місис Редл виявила безперечні симптоми зомлівання. Помітивши це з вікна вітальні, місис Бардл, місис Сендерс, жилиця й покоївка жилиці стрілою вискочили на вулицю й приставили нещасну в будинок, говорячи всі разом і різноманітними виразами висловлюючи їй своє співчуття та жаль, так немов це була одна з найстражденніших смертних на землі.
— Ви краще залишили б нас, Редл, доки ми очутимо її,— сказала місис Клапінс.— При вас їй ніколи не покращає.
Решта дам приєдналась до цієї думки, і містера Редла випхали з кімнати, попросивши подихати чистим повітрям на задньому дворі, що він і робив з чверть години, доки місис Бардл, з урочистим виразом на обличчі, оголосила, що він може ввійти, але повинен поводитись з своєю дружиною якнайобережніше. Містер Редл вислухав її дуже покірно й повернувся до вітальні з виглядом ягняти.
— Ах, місис Роджерс,— сказала місис Бардл,— я ж ще вас не познайомила. Містер Редл, мадам, і місис Клапінс, мадам; місис Редл, мадам.
— Сестра місис Клапінс,— підказала місис Сендерс.
— Он які — люб'язно промовила місис Роджерс. Вона була жилиця, і її служниця прислуговувала сьогодні; отже, через таке своє становище вона й трималася більше милостиво, ніж невимушено.— Он як!
Місис Редл солодко всміхнулася, містер Редл уклонився, місис Клапінс сказала, що "щаслива мати нагоду познайомитися з дамою, про яку чула стільки гарного", а зазначена дама прийняла цей комплімент з люб'язною поблажливістю.
— Ну, містер Редл,—[сказала місис Бардл,— ви, я певна, повинні почувати себе щасливим, що разом з Томі будете єдиними мужчинами, які супроводитимуть стількох дам. Правда ж, мадам Роджерс, він мусить почувати себе щасливим?
— О, звичайно, мадам,— відповіла місис Роджерс, після якої й інші леді сказали: "О, звичайно".
— Безперечно, я відчуваю це, мадам,— ствердив містер Редл, потираючи руки й виявляючи маленький нахил до жартівливості.— Правду вам сказавши, мадам, коли ми їхали сюди в кабріолеті...
При повторенні слова, яке викликало стільки болісних спогадів, місис Редл знову приклала до очей хусточку й придушено скрикнула, а місис Бардл, сердито глянувши на містера Редла й натякнувши, що йому краще мовчати, із заклопотаним виглядом звеліла служниці місис Роджерс "укладати вино".
Це стало за сигнал для виявлення схованих у буфеті скарбів, які складалися з кількох тарілок із помаранчами та бісквітами, пляшки престарого портвейну за шилінг дев'ять пенсів і другої пляшки — славетного ост-індського хересу за чотирнадцять пенсів, придбаних на честь жилиці і на безмежне задоволення решти. Після того, як місис Клапінс дуже перехвилював замах з боку Томі розповісти про допит його в буфетній справі (замах, на щастя, зів'яв, не розцвівши, бо хлопець проковтнув півсклянки престарого портвейну, що потрапив "не в те горло" і кілька секунд загрожував його життю), товариство подалось шукати гемпстедський диліжанс. Незабаром його знайшли, і через дві години всі цілі й неушкоджені прибули до сада-ресторану "Іспанці", де перший же вчинок безталанного містера Редла викликав рецидив млості у його симпатичної дружини. Він замовив чай на сім осіб, тоді як, на думку дам, було б краще, щоб Томі пив з чиєїнебудь чашки або з чашок усіх, коли офіціант не буде дивитись. Це заощадило б порцію чаю, і чай не став би гірший.