В цьому — жах вигадки, що нею зводять геніяль-ного поета до рівня озвірілих риморобів, співців людомучення. Накладають червоний тваровид на поета, провісника добрости і терпеливця, який мав спочуття до кожного страждання і став речником серця людського, повного любови і жалости. Кликав до забуття провин одних перед одними і до замирення: ради життя в згоді з Божою істиною.
ІМПЕРІЯ ЧИ ДРУЖБА?
Шкода обдарованих замляків-теоретиків; за ста-лінщини славили терор, як ніби то "щасливий" порядок життя, зневаживши всі терзання народні.
Потім, на з'їзді КПРС, верховоди самі ж засудили той порядок як розбійницький терор. Ну, притихли б теоретики, бо, під натиском подій, і сьогоднішній стан засудять наступні коноводи комуни: він теж проти людський.
Але — куди там! При режимній драбині впадають в такий патос, в такий романтизм ідеологічної лівреї, що навіть начальство посмикує за фалду, а вони ще дужче! Доходять до шекспірівської без-мірности в вивертанні почуття під рабський взірець: тільки' б догодити червономосковській татарщині. А навіщо?
Можливо, хочуть, маючи партквиток і лакомства життя, над морем колгоспних злиднів виставитися в "прометеївській" ролі, щоб прикрасити конурно-ланцюгову службу при обекубленому письменстві.
Розмовами про безперервно діючий топор як ключ до щастя — ген, в далекій майбутності України, сьогодні зовсім закривають справу, що мала першорядну вагу для самого Шевченка: справу національної незалежности.
Це закриття, ставши традиційним в СРСР, виявляється навіть в каліченні "Кобзаря", з якого, наприклад, в масовому виданні 1954 року, виключено поеми: "Розрита могила", "Великий льох" та інші — з яскравими нащадками про національну волю і її втрату в Україні при пануванні російських імперців.
Одночасно твориться вражаюча підміна! — її можна ілюструвати на простому прикладі. Уявім, що дехто запріг людей в хомути і поганяє бичами.
Стрічні ж дорікають: "яка нелюдяність — розпряжіть!" Тоді поганячі обурюються: "ви вороги нашої дружби з запряженими!"
Достеменно так з національною свободою України. Ледь підноситься чийсь голос про визволення України, як нації і держави, з-під кормиги, то враз Москва і її місцеві філіяли зчиняють крик: мовляв, загроза для дружби народів.
Накидаються, як на ворога, коли хто обстоює державну незалежність України.
Але ніхто в нашій історії не був палкішим і рішучішим, ніж Шевченко, провісником цієї незалежности. Новочасні прибічники і споборники її — тільки учні Кобзаря. Він їх пробудив і виховав.
Історична ідея національного визволення з-під влади Росії воскресла для нової доби — в "Кобзарі" Шевченка; і гам наснажилася духовною силою.
"Книги бигія українського народу", прийняті в 1846 році як світоглядовий маніфест Кирило-Мето-діївського братства, сглалися під впливом Шевченка, авторитет якого однодушно визнавали всі братчики, значно молодші від поета.
Політичні наголоси в цьому кредо, однакові з ІПевченковими — в його поезіях, свідчать, що вплив поета визначив проголошення державної незалежности. Чигаємо:
"І встане Україна з своєї могили і знову озоветь-ся до братів своїх слов'ян..."
"І Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою в союзі слов'янськім."
Ніде, крім "Кобзаря", так виразно не означився тоді ідеал незалежности України, Народиьої Республіки в дружбі всіх вільних і рівнорядних країн слов'янських, як в цьому кредо.
Тут є взірцева основа для історичної дружби народів, зокрема також — українців і росіян Воі інші "федерації" з імперіяліетичною скривленістю на користь російського шовінізму породять, зрештою, ненависть і ворожнечу на довгі десятиліття, з кривавими конфліктами і руїною всіх добрих взаємин.
Приклад того — відносини Росії з Польщею, в якій царизм завів: конфіскацію земель і передачу російським поміщикам, обсадження адміністративних місць росіянами, самовільну побудову фортець для російських окупаційних військ, ізоляцію країни на кордонах, примусовий вжиток російської мови, підкреслену зневагу до народної волі, терор з брутальною військовою силою і залякування розправами.
Годі зміряти приниження для вільнолюбної нації, в якої відбирали незалежність.
Однак, на погляд самого російського "общества",
при таких обставинах існували "иорлальиі" вза-
ємини між двома слов'янськими народами. Це було
піднесення зла на ступінь чесноти: подібно до сьо-
годнішнього вальпургієвого розгулу шовіністичної
сваволі росіян в Україні, прикритого димом сло-
весности про "дружбу народів". (
Який наслідок породжено в Польщі? — ненависть до росіян, яку трудно втишити за століття.
Стан в Україні був багатократно гірший, ніж в
"Царстві Польському", де хоч назва зберігалась. Україні ж забороняли називатися власним іменем.
Запровадили всебічну неволю і розор, як за татарського лихоліття; для зображення ледве вистачило "Кобзаря" з геніяльною силою віршу. Але все те блідне перед комуно-російським режимом УРСР, з мордуваннями та з висилками мільйонів українців до Росії: на смерть в морозах півночі, в людоморній рабській праці. Щось набагато гірше, ніж рабство коло єгипетських пірамід. Там, як згадується в "П'ятикнижжі", були хоч "м'ясні казани" і не було катування холодом, а в концлагерах Росії — тільки "баланда" для невільників, присуджених конати від лютого морозу. Для селянства України заведено з Москви, через моторошний штучний голод 1933 р., кріпацтво колгоспів, в яких люди дістають 5°/о від вартоети своїє праці: визиск на рівні найтемніших кутків Аравії, в яких збереглося рабство старих століть.
То це — основа для "дружби народів"? Ні, це — основа для гіркого осуду тих росіян, що побудували і втримують пекло на землі. Вони, кермуючи з Москви, виявились ворогами справжньої дружби російського народу з його сусідами і дальшими країнами слов'янства. Дружба можлива тільки між незалежними і вільними народами: вільними в дійсності, а не в паперизні, якою прикривають держи-мордство і ґвалт.
Найточніші означення Шевченкової ідеї незалежности України дано там, де вивчали найпильніше, в т. з. III відділі. Граф Орлов доповів цареві про вірші, в яких Шевченко "віддавав плач над ніби то поневоленням і нещастям України", та оспівував славу гетьманської влади і "колишню волю козацтва". З тих віршів, встановив Орлов, могли "посіятися і зміцніти" думки про "можливіть для України існувати в формі окремої держави". Ясно: як соняшний день.