— Обіцяю, звичайно! — сказав журавлик і тут же почав дзьобом одчиняти клітку папуги. Довелося поповозитися — клітка була велика і засув на дверцятах досить міцний. Та нарешті дверцята відчинилися, і мадам Какаду вийшла на балкон.
Не гаючи часу, вони полетіли звільняти чижика.
Клац! Клац! Клац! Клац! — легко, наче лускаючи насіння, перекусила мадам Какаду дротинки, зробила отвір, і Ціві-Тівік вилетів на волю. Ох, як же він запурхав-заметушився по кімнаті, перелітаючи від одного до другого, обіймаючи всіх крильцями і цілуючи дзьобом!
Ціві-тіві!
Ой, спасибі!
Ой, спасибі
Вам усім!.. —
не знаходячи слів, схвильовано дякував він своїм рятівникам. Він переживав одну з найбільших радостей на землі — радість визволення з неволі.
І чи не так само радів журавлик. Бо відомо, що теж одна з найбільших радостей на землі — це ділити радість справжнього друга.
— Ну, а тепер — додому! — сказав журавлик.
Гран лишився чекати у дворі, а вони всі полетіли проводжати мадам Какаду. Замкнули клітку, попрощалися, подякували і полетіли до Грая.
— Летіть сюди! — гукнув Грай з глибини двору. Він стояв над відчиненим каналізаційним люком.
Звідти чувся відчайдушний нявкіт і жалібна пісня кота Мордана:
Нявву-ня-ав! Нявву-ня-ав!
Ой, пропав я, пропав!
Ні за цапову душу
Я загинути мушу!
Ой, боюся!
Боюся!
Ой, рятуйте!
Клянуся,
Що, коли не загину,
Хуліганити кину!
Валер'янку забуду!
Ой, я більше не буду!..
Ой, витягніть мене звідси хто-небудь швидше!
Пропадаю… Навву-нявв!..
Виявляється, вчора ввечері, тікаючи, він вгнався у відчинений каналізаційний люк.
— Витягнемо хулігана? Як-не-як жива душа, — схиливши голову набік, сказав Грай (добрий він усе-таки був собака).
— Давайте! — підтримав журавлик.
— Може, справді тепер виправиться, — погодився Чик Чирикчинський.
— Авжеж! Авжеж! — радісно підхопив Ціві-Тівік (він готовий був зараз рятувати і визволяти весь світ).
— Я на одному балконі бачив міцну мотузку, — сказав Шпак Шпаченко. — Тільки ми, дрібнота, не подужаємо. Хіба що журавлик…
— А ми допоможемо! — вигукнув Ціві-Тівік.
Полетіли вони на балкон. Принесли мотузку.
Взяв Грай один кінець мотузки в зуби, другий кінець кинув у люк.
Витягли Мордана. Виліз він, брудний, жалюгідний, нещасний. Крізь сльози подякував і пошкандибав, зігнувшись, геть.
— Кожного хулігана рано чи пізно жде неминуча розплата, — сказав Грай.
— Ну, тепер уже — в путь! — сказав журавлик.
Подякували вони Шпаку Шпаченку за допомогу,
попрощалися. А Чик Чирикчинський сказав:
— А я вас за місто проведу.
І полетів з ними.
По дорозі до них стали приєднуватись інші горобці. І скоро за ними летіла вже ціла хмара горобців. Усі раділи, що журавлик таки знайшов свого друга чижика, і цвірінькали так голосно, що перехожі зупинялися і здивовано дивилися їм услід.
Тільки на околиці, десь біля Борисполя, горобці попрощалися й полетіли назад — до Києва.
РОЗДІЛ XI
Останній, заключний, в якому є сподіванки і несподіванки, і радість, і сльози, і зустрічі, і прощання…
Грай біг по дорозі, а чижик з журавликом летіли над ним. Настрій у них був чудовий, і вони дзвінко співали в небі:
Нам весело,
Нам радісно,
Як не було нікому!
Ми летимо,
Ми летимо,
Ми летимо додому!
А Грай на бігу підспівував їм знизу:
Гав-гав!
Гав-гав!
І я скажу:
Гав-гав!
Додому
Я біжу,
Хвостом —
Гав-гав! —
Метляю,
Бо гарний настрій
Маю!..
Снідали і відпочивали вони разом. Ночували теж — чижик і журавлик на дереві, Грай під деревом.
Ніяких особливих пригод у дорозі з ними не сталося, і на третій день вони благополучно прибули додому.
Першим, хто зустрів їх, була сорока Скрекекулія. Вона прилетіла їм назустріч і зняла такий гвалт, що вони спершу навіть перелякались:
Скре-ке-ке! Скре-ке-ке!
Ой, тут сталося таке!
Ой, тут сталося таке!
Скре-ке! Скре-ке! Скре-ке-ке!..
І, лише накричавшись досхочу, розповіла новини. Виявляється, професора Кваквакум а позбавили вченого ступеня, професорського звання і перевели на посаду звичайної старої жаби.
Оце була новина!.. Всім новинам новина!..
А було так.
Після того, як журавлик поїхав у Київ, мама-журавлиця, звичайно, дуже хвилювалася. Тато-журавель як міг її заспокоював, але без успіху. Нарешті мама-журавлиця не витримала і пішла до професора Кваквакума на пораду.
— Шановний Жабурине Жабуриновичу, — вклонилася вона. — Дуже вас прошу. Гляньте, будь ласка, у Книгу Джерел. Може, там написано, де зараз мій синочок.
Пірнув професор Кваквакум на дно, цілу добу не з'являвся, потім виліз, надувся, золоті окуляри поправив, скривився:
— Кепські справи! — плямкнув. — Вашого синочка вже й на світі нема. Поганий у нього був характер. Впертий і легковажний. З таким характером довго не живуть. Забудьте про нього. Заводьте собі нових дітей.
Вдарила крилами об поли мама-журавлиця. Та в сльози.
— Ой, синочку ж мій дорогесенький! Ой, на кого ж ти мене залишив! Ой, що ж я тепер робитиму без тебе! Ой лишенько, лишенько! Ой, бідна я, бідна!
Почув тато-журавель.
— Не може цього бути! — скрикнув. — Неправда це! Я свого сина знаю. Прекрасний у нього характер. Добрий, веселий і сміливий. З таким характером тільки жити й жити.
Та до президента Бусола Лелековича Чорногуза. Так і так, мовляв, поможіть розібратися.
Президент утворив комісію на чолі з дядечком Бугаєм. Пірнула комісія на дно болота. І тут з'ясувалося, що ніякої Книги Джерел взагалі нема, не існує. Вигадав усе брехун і базікало Кваквакум. Щоб зажити собі славу наймудрішого з наймудріших. Стільки років голови усім дурив!.. Світлячка на дні засвітить і лягає спати. А всі думають, що він Книгу Джерел до ранку читає.
Розгнівався президент Бусол Лелекович Чорногуз. Хотів був уже дзьобнути, проковтнути професора. Та придивився — старий, бородавчастий, несмачний — погидував.
Позбавив тільки професорського звання, вченого ступеня, зняв золоті окуляри і перевів Кваквакум а на посаду звичайної старої жаби.
— Так, значить, то вигадка, що журавлі народжуються, щоб тільки журитися і приносити всім сльози і печаль! — вигукнув журавлик.
— Ну, звичайно, вигадка! — почувся тоненький голосок. І з-під куща вибіг… їжачок Колько Колючка. А за ним тато-їжак і мама-їжачиха.