Застряг мазур у болоті,
Хуру підпихає
Та й до помочі Дороту
Святу упрошає:
"Свята панно, — каже, — панно!
Святая Дорота!
Будь ласкава надо мною,
Вирятуй з болота!"
Ані з місця його коні!
Нічого робити,
Давай тоді Antoniego
На поміч просити.
Підпер хуру та як крикнув:
"Swiety мій Антоній!
Вирятуй хоч ти з болота
Мої бідні коні!"
То від крику коні раптом
Рушили з болота.
А він каже: "От що хлопець!
Не то, що Дорота!"
КРИВА БАБА
Раз до ксьондза забрела
Кривая на ноги
І, бідная, на дітей
Просила підмоги.
А ксьондзові грошей жаль, —
Давай її вчити,
Як каліці із дітьми
В білім світі жити.
"Лучче, — каже, — ти навчись
Бабити, змовляти,
То й на себе, й на дітей
Будеш гроші мати!"
"Де ж навчитись, пане мій?
Дайте мені раду!"
"Що учитись? Ти змовляй
Хоч так, для прикладу:
"Пробіг пес через овес —
Не шкодило псові,
Най же шкоди не буде
І тому вівсові".
Пішла баба — і куди!
Як свята, курує;
Пройшло уже кілька літ,
Ба, і ксьондз хорує;
Така ґуля, як кулак,
В горлі йому сіла…
Лічать-лічать дохтори,
А все ґуля ціла.
Далі вдався до бабів,
Нічого чинити…
От приходить і крива
Слабого лічити.
Ксьондз, до лиха, вже забув;
Вона не питає,
Каже вийти з хати всім,
Сама зачинає:
"Пробіг пес через овес, —
Не шкодило псові,
Най же шкоди не буде
І тому вівсові!"
Подивився слабий ксьондз:
"А, то ти, зозуля?"
Та як враз зареготав —
Так і трісла ґуля!
РОЗУМНИЙ ПАНИЧ
Привіз дідич раз на свята
Зi школи сина
I не може натішитись,
Що вчена дитина.
Раз здибає гуменного
I тому хвалиться:
"Ото, — каже, — мій синочок
Як у школі вчиться!..
Та i розум, що за розум!
Як тобі, Іване?"
"А Meнi то щось не так-то
Здаеться, мій пане!
Бо якби наш панич мали
Розуму доволі,
То нічого їм би було
Вчитися у школі!"
МША
Здумав дідич помолитись,
Добрая душа!
Посилає до костьолу,
Чи правиться мша.
Пішов козак до костьолу,
О світі забув...
Подивився, роздивився,
Назад повернув...
"А правиться мша в костьолі?" —
Дідич запитав.
"А бог його святий знає! —
Козак відвічав. —
Мшить не мшить, музики грають,
А ксьондз coбi п’є:
Має бути, що i костьол
Жидам продає!.."
ПОЛЬСЬКИЙ I РУСЬКИЙ КІТ
Несе м’ясо руський кіт,
Польський вихилясом:
"Що ти, котику, несеш?"
А той каже: "М’ясо!"
Та як "М’ясо!" вимовляв,
М’ясо i упало,
I з ним польського кота
В минуті не стало.
Несе м’ясо польський кіт.
Руський i питає:
"Що ти, котику, несеш?"
"Mieso!"— відвічає.
I як "Miеso!" вимовляв,
To так стиснув зуби,
Що бідняка, руський кіт,
Лиш облизав губи.
ЗЕЛЕНИЙ ПЕС
Зайшов німець раз на бал,
3 панною сідає,
Мовчить-мовчить, далі раз
Сусідку питає:
"Чи зелений коли пес
Пані не здибала?"
"Та нi, — каже, — або що?" —
Німця запитала.
"Та нічого, — каже той, —
Я так лиш питався,
Бо з зеленим, пані, пес
I я не здибався!"
ЛИСТ
Іден дідич мав у школах
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
"Милий ти мiй сину!
Як ти здоров — слава богу,
А як добре вчишся,
То не візьме тебе дідько,
Про те не журися;
Моя жінка, твоя мати,
Без відома мого
Посилає на opixи
Toбi золотого.
А я тобi посилаю
Старі ногавиці,
Зроби coбi жупанину,
3 рештків — рукавиці,
Та учися, милий сину,
Та читай багато,
Бо ти дурнем зостанешся,
А я— твоїм татом!"
ЖИВОТИНА
"Де то, доню, животина
Так?!"
"То то, мамо, коло тина
Дяк.
Все, бувало, грає, грає
Та й...
Все, бувало, примовляє:
"Дай!"
Раз підсунув було ручку
В то...
А я кажу: "Дай обручку,
То..."
A він каже: "На обручку!
Дай!"
Я пустила його ручку,
Та й!"
8 мая
СЛАБИЙ ЗУБ
Сидить шевчик на стільці
На кумові постільці
Пришиває латку.
Аж у сінях двері — скрип!
Далі двері в хату рип! —
Шелеп кум у хатку!
"Здоровенькі ви були!
А що ж мої постоли —
Вже, мабуть, готов!?"
"Зараз будуть... Погодіть,
Що ж ви стогнете, як дід?
Чи вже ж нездорові?"
"Та не то щоб, боже, крий,
Був я дуже так слабий,
А так тілько нудно;
Розболівся вражий зуб
Та зapic тобі, як дуб,
Що й вирвати трудно..."
"Не журіться, — каже швець, —
А сядьте-но на стілець!.."
На стілець саджає,
В дратву зуба замотав,
Кінці разом посплітав,
До ноги чіпляє.
Але, звісно, у шевців
Все дірявії стільці,
Щоб то не душило.
Ото шевчик i зайшов,
Стихача діру найшов
Та хвать кума шилом!...
Кум підскочив, як той цап,
Та рукою ззаду лап
За грішнeє тіло:
"Недаремне ж я стогнав,
От коріння попускав —
Аж там заболіло!"
ЖОНАТИЙ
Била жінка мужика
Та й вигнала з хати.
Пішов, бідний, по полях
Притулку шукати.
Ходив, бідний, цілий день,
Все кляв молодицю,
Наостаток десь заліг
На руді в копицю.
Аж дивиться на руду,
Що бугай хороший
Ходить coбi по траві,
Мукає з розкоші,
Та й i каже неборак:
"Щасливий ти, брате,
Колись i я так співав,
Як був нежонатий!"
ТІЛЬКО ДОПЕЧИ!
Ідуть coбi парубки
На нічліг до гаю
Та й говорить, як господь
Гнав Адама з раю.
"Ото,— каже з них їден,-
Господь обізвався:
"Що ж, Адаме, виходи!
Де ти заховався?"
Мовчить Адам, а господь,
Серед раю саме,
Обізвався другий раз:
"А де ти, Адаме?"
Мовчить знову. I господь
Страшно розізлився:
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Де ти там зашився?"