— Де це я на Леонії можу знайти собі іншу? — зауважив Адам. — Чи, може, замовити собі іншу із Землі? Щоб прислали рекомендованою бандероллю?
— Ах, не чіпляйся до слів! — Єва аж зблідла. — Ти… просто знущаєшся з мене. — І так розійшлися, що Адам миттю вилетів із печери, як ото вистрибує з клітки приборкувач, коли у нього зіпсуються стосунки із дресированим левом.
Отож, вилетівши з печери, Адам подався далі від бухти, аби вберегти свою нервову систему від повного розладнання чи принаймні від короткого замикання…
Так почалася епоха бронзи на Леонії.
Очевидно згодом, десь через століття, майбутні історики опишуть цей день зовсім по-іншому… Наприклад, як Єва проводжала Адама до плавильної печі, як благословляла його на подвиг, як надихала його, створюючи таку творчу обстановку, у якій хотілося негайно творити, відкривати нові закони, винаходити ще не винайдене чи писати геніальні шедеври літератури і взагалі — покоряти світ.
Можливо, повторюємо, так згодом і писатимуть про ранній ранок 99-го дня Нульового року на планеті Леонія, але автор написав у себе так, як воно було насправді.
11
Хоча спав Адам тієї ночі мало, неспокійно, однак прийшов до річки як ніколи бадьорим, сповненим рішучості будь-що виплавити бронзу.
Присівши на камені біля печі, яка вже добре висохла, почав розмірковувати, з чого починати. Після деяких роздумів дійшов думки, що майбутній успіх залежатиме від того, як він завантажить плавильну піч та яка буде подача кисню.
День був ранній, із-за Східних Мідних гір тільки-но виткнулось краєчком кармінове Сонце. Невгамовно галасувало птаство на Великих Рівнинах, та у річці, на плесі, час од часу якась риба била хвостом по воді.
"Мабуть, жерех мальків глушить", — відзначив Адам, думаючи про своє.
Повагавшись востаннє, Адам рішуче заходився завантажувати піч, тобто кабичку, трохи більшу за ту, у якій колись по всіх українських селах бабусі варили борщі. На розпал наклав на дно паліччя, хмизу та березової кори, а тоді заходився насипати шар деревного вугілля. Згори посипав подрібнену мідь та олово. Після того знову — шар деревного вугілля, а далі мідь з оловом та з домішками флюсів. І так шар за шаром.
Лучком викрутив вогонь і роздмухав невелике багаття з березової кори, хмизу і сухого галуззя. Підпалив піч. Напружено чекав, що буде далі. Та кора досить швидко згоріла, а деревне вугілля не зайнялося. Плавильна піч не хотіла оживати.
На якусь мить Адам розгубився і стояв над кабичкою, не знаючи, що робити. Раптом здогадався, ляснувши себе по лобі: "А дуття! Немає ж кисню!.." І гайнув до річки. Виламав очеретину, розім’яв кавалок глини і виліпив на кінці очеретини глиняне сопло. Вставив трубку у верхній отвір печі й заходився щосили у неї дути. І чим дужче дув, тим сильніше гоготів у кабичці вогонь.
— І довго ти отак будеш дути? — раптом пролунало позад нього, й Адам рвучко випростався. — Ти весь червоний, а очі, здається, ось-ось із орбіт вилізуть.
— Спробувала б ти подути стільки.
— І спробую. Ану давай свою трубку.
— Не жіноче це діло — ливарне виробництво.
— Ніякого виробництва я поки що не бачу. А дути в очеретяну трубку, гадаю, зумію не гірше за тебе.
Вона опустилась навколішки біля печі, взяла в рбт край трубки і так подула, що в печі зануртував вогонь, а вгору шугнули іскри. По якомусь часі (вони змінювали одне одного біля трубки) зайнялося деревне вугілля і до печі вже було не просто підступитися — вона пашіла жаром.
— Горить! — Адам ладен був затанцювати. — Тепер треба лише створити відповідну температуру, і почнеться процес плавлення.
— А ти розізли мене, то я створю тобі будь-яку температуру! — посміхалася Єва і, розчервоніла, весела, знову припадала губами до трубки й дула з азартом — і це приносило їй задоволення.
— Вважай, що піч роздмухала тобі я, — сказала Єва задоволено. — І взагалі я навіть не уявляю, що б ти робив на цій планеті без мене?
— Я теж не уявляю, — зізнався Адам, не спускаючи із неї захопленого погляду — яка вона була гарна в ту мить: на щоках грає рум’янець, очі так і випромінюють тепло, і вся вона сонячна, приваблива, вабить до себе білозубою посмішкою. Такою Адам волів би бачити її завжди і ніколи б не стомлювався милуватися нею.
— Отже, — весело підсумувала Єва, — будемо вважати, що епоха бронзи на Леонії почалася не без допомоги жінки. А конкретно — мене. Я, так би мовити, надихала і тебе, і твою піч.
— Як казали твої предки: шерше ля фам. У всьому шукайте жінку, — і галантно розкланявся. — Я тобі безмежно вдячний, Єво!
— Ах, на моєму місці так би вчинила кожна жінка, — скромно одказала вона, явно пародіюючи подібні висловлювання.
Можливо, читачі отут чекають якихось особливих розмов між героями, але їх, на жаль чи на щастя, не було. Просто Адам розмочив у воді глину, вим’яв її і зайнявся виготовленням ливарних форм. А форма в ливарництві — діло не просте. Як сказано в одній інструкції: "Форма — пристосування, куди виливають розплавлений метал, який зберігає після затвердіння обриси цього пристосування". Отож, Адам і мав виготовити з глини оті пристосування.
Спершу він заходився видавлювати паличкою в глині вузьку і довгу смужку, що закінчувалася з одного боку гостряком, а з другого — тоненькою канавкою. Важко було впізнати у тій смужці майбутній ніж, але Адам запевняв, що ніж має вийти на славу.
Потім він виготовляв із глини форми для наконечників, стріл, шила і, головне, — для голки.
Коли з формами було покінчено, Адам, заглянувши в пашіючу жаром піч, вигукнув:
— Єво!
— Що? — злякалась вона.
— Здається, мідь почала… плавитись! — Адам обхопив Єву за плечі, закружляв з нею навколо кабички. — Піч живе! Буде бронза, буде! Не без твоєї допомоги, Єво! Шерше ля фам. У всьому шукайте жінку!
12
— Послухай, товаришу по нещастю, — Адам дивився на Єву збуджено і весело. — Мені щойно спало на думку… Одна з релігій, здається християнство, створила міф, що буцімто першими людьми на Землі були колись Адам і Єва.
— Ну й що? — здивувалася Єва.
— А те, що від Адама і Єви, як свідчить той же міф, пішов на Землі рід людський.
— Ти хочеш сказати… — вона чомусь почала червоніти, — що й на Леонії рід людський піде від Адама і Єви?