Я був напідпитку, до того ж я удівець. Ви самі розумієте, це мене дійняло до живого. Я її зовсім не знав, його жінку; але жінка — це жінка, хіба не так? Я його й питаю: "Як же ти мені її продаси?"
Він задумався, а може, тільки удав, що думає. Коли чоловік напідпитку, цього зразу не розбереш. Потім він мені й каже:
"Я тобі її продам на кубічні метри".
Я не здивувався, бо в моєму ремеслі це річ знайома — кубічні метри. Це буде тисяча літрів, діло підходяще.
Лишалось тільки договоритись про ціну. Але тут усе залежить від якості. Я питаю його: "Почому ж за кубічний метр?"
Він відповідає: "Дві тисячі франків". Я спочатку так і підскочив, як опечений, а потім зміркував, що в жінці не набереться більше як триста літрів. Проте я кажу: "Це дуже дорого".
Він відповідає: "Дешевше ніяк не можна. Я й так втрачаю на цьому".
Ви самі розумієте, недурно чоловік свиней продає. Він знає своє діло. Але ж і ми теж дещо метикуємо, свинячим салом теж доводиться торгувати. Ха-ха-ха! От я йому й кажу:
"Якби вона була нова, я б нічого не сказав, а то ж вона була вже в ужитку, треба скинути трохи. Я тобі даю півтори тисячі за кубічний метр і ні одного су більше. Згода?
Він відповідає: "Згода. Переб'ємо руки". Перебили ми руки і пішли з ним разом, обнявшись. В житті треба завжди допомагати один одному, без цього не можна.
Але раптом я спохватився: "Як же ти її літрами будеш міряти, її ж не переллєш?"
Тоді він мені почав пояснювати, а в самого насилу язик повертається, бо він був добре-таки напідпитку. "Візьму я, — каже, —діжку і наллю її водою по самі вінця. І посаджу її туди. Яка вода виллється, ту я виміряю, її й будемо рахувати.
Я йому й кажу: "Це все так, це зрозуміло. Але коли вода виллється, вона потече, як же ти її збереш?"
Тут він назвав мене йолопом і пояснив, що треба буде тільки долити діжку, коли його стара звідти вилізе. Скільки доллємо води, це й буде міра. Ну, скажімо, відер десять, це й буде кубічний метр. Хоч і п'яний був, а розуму не пропив, хитрун!
Коротко кажучи, приходимо ми до нього. Побачив я цю жінку. Щоб вона була красуня — ні, цього ніяк не скажеш. Ось вона, всі можуть бачити. Я й кажу собі: "Хай і так, хіба не однаково, чи гарна, чи негарна, а вжиток з них однаковий, хіба неправда, пане голово? Потім помічаю, що вона худа, як тріска, і кажу собі: "Тут і чотирьохсот літрів не буде". Я це зразу побачив, бо мені весь час доводиться з рідинами справу мати.
Про саму операцію вона вам розказала. Я на ній навіть панчохи й сорочку залишив, собі на збиток.
Коли все було скінчено, — вона давай тікати. Я кажу: "Дивись-но, Брюман, вона втекла".
Він відповідає: "Не бійся, я її завжди впіймаю. Прийде сама, бо ночувати ж десь треба. Давай краще виміряємо, скільки не вистачає".
Я виміряв. Менше як чотири відра! Ха-ха-ха!
Обвинувачений почав реготати так нестримно, що жандармові довелося кілька разів стукнути його по спині. Заспокоївшись, він продовжував:
— Крротко кажучи, Брюман заявляє: "Не буде діла, це дуже мало".
Я на нього кричу, він на мене кричить, а я ще дужче, він мене — як затопить, я — його. Це тривало б до страшного суду, бо ми обидва були добре-таки напідпитку.
Раптом — жандарми. Вони вилаяли нас, зв'язали, потім — у тюрму. Я вимагаю відшкодування збитків.
Він сідає.
Брюман по всіх пунктах підтвердив свідчення свого спільника. Суд збентежено пішов радитись.
Повернувшись через годину, суддя оголосив обвинуваченим виправдувальний вирок, прочитавши їм сувору мораль про святість шлюбу, необхідність встановлювати точно межі комерційних угод.
Брюман разом з жінкою вирушив до своєї домівки.
Корню повернувся до своєї торгівлі.