— Практично, мир це те, чого немає. Це абстрактна ідея, котра взагалі не повинна нас цікавити й привертати наше мислення! — випалив раптом містер Хікс, якому захотілося підтримати свого начальника, йому здалося, що він уже зрозумів, куди дме вітер.
— Але,— нахмурився Скотт,— це не абстракція. Це конкретний побічний результат, який хоч і не становить безпосередньої мети, але сповнений, стосовно до нашого часу, реального змісту. Людство вступило в епоху війн і революцій — це сказано тут. (Рух у бік Кремля. Пауза). Отже, це невеликий час, який дало нам провидіння на готування до нової війни, котра мусить ствердити в цілому світі наш, американський, спосіб життя, інакше...
Усміхніться... Так. Буду дуже суворий, попереджаю. Розвідникам потрібна суворість передусім.
— Чи треба розуміти, що віднині в посольстві всі розвідники, сер? — спитав начальник бюро інформації Арманд Хауорд.
— Віднині в посольстві всі розвідники.— Скотт кидає погляд у бік. Хауорда на одну лише мить і поволі виходить.
З відповідальними співробітниками посольства, з його клікою — Рейденом, Гревсом і Марроу — Скотт розмовляв окремо в своєму кабінеті, йому не подобається посольство. Все, що він побачив, здається йому незрівнянно гіршим, ніж він собі уявляв, вивчаючи перед від'їздом біографії співробітників, методи праці й обстановку.
— Цей стиль показної союзницької благодушності пора забути. Містер Берріман, як вам відомо, грав тут демократичні спектаклі під режисурою Рузвельта без особливого натхнення. І Рузвельт одійшов у вічність своєчасно, якраз напередодні нових часів, тобто я маю на увазі часи старого курсу, що прийшов на зміну від-жилому свій недовгий вік новому. Але старий курс Америки має перед собою деякі нові цілі, що вимагають нових засобів, які забезпечують нашій монополії у керівництві світом і ствердженні нашого, американського, способу життя. Доволі грати посольських простачків, крутитися коло столиків у барах, ВОКСі, на виставках і прийомах!.. Захоплюватися розмахом комуністичного будівництва, принадністю лозунгів!., в той час, коли вся наша економіка... На них (рух у бік Красної площі) вже орієнтується пів-Європи! Чому я сьогодні не прочитав цього ні на одному обличчі? Хто ми? Сьогодні! Тут грізний форпост Америки під самим серцем ворога! Ось воно, серце Росії... Триста метрів...— Скотт підходить до вікна, перед ним Красна площа, башти Кремля, Мавзолей Леніна. Від ненависті його бліде сухе обличчя стає огидне.
— Ми будемо тиснути на Кремль до найвищої міри, де тільки можна! Я навчу вас цього,— закривши штору, Скотт поволі підходить до Марроу,— всіх без різниці в поглядах і переконаннях.
— У мене немає переконань, сер,— сказав Марроу.— Єдине моє переконання — ненависть до Радянського Союзу.
— Так, сер. Але все ж таки залізну завісу між СРСР і Західною Європою ми тут побудували. Зважте при цьому на величезний пієтет їхньої перемоги.
— Завіса... А що діється у ворога за завісою? Терра інкогніта? Кругова розвідка — ось наше переконання сьогодні. Розвідники — всі. Звіти —=" щоденно. Кожному про все. Пронизати, всю країну розвідниками. Війна триває.
— Иєс, сер.— Марроу виструнчивсь, як солдат.
— В цій країні немає нічого другорядного. Нічого об'єктивно не спрямованого проти нас. Тільки йолопи можуть думати, що тут є щось другорядне.
— Иєс, сер.
— Все важливе. Все сповнене глибокого всесвітнього значення. Ми зобов'язані бачити ворога. Наскрізь. А там, де його не видно наскрізь, творити ворожнечу, вдаючи цілковиту видимість нашої правди, а не займатися відпискою з вихилясами, як то робить ваш відділ інформації про примусову працю в СРСР хоч би. Хто очолює бюро інформації?
— Хауорд, сер.
— Хауорд, Хауорд... Інформатори... Якщо ми пропустимо час, комунізм заллє Європу, Китай... Що ми знаємо про їхню атомну бомбу? Вона ж десь робиться. Не може не робитися.
— Шукаємо.
— Шукаємо?..
— Пробачте, сер. Експерти, однак, стверджують...
— ...Що вона буде не раніше 52-го року? — саркастично посміхнувся Скотт.— А хіба вони не перекидали багатьох наших гадок? Хіба ми можемо бути певними, що вона не вибухне раптом у нас під носом і не перекине всі наші плани?.. Сподіваюся, всім зрозуміло, що я висловлюю не свій страх? І останнє: містер Кеннон у Ва-шінгтоні, очі його тут. Слава богу.
Все це генерал-розвідник Скотт намагався говорити зовні спокійно. Та нічого, крім зла й найглибшого занепокоєння, не побачила кліка в його очах. Кліка зрозуміла, що настали довгождані старі часи, але що працювати з генералом буде нелегко.
Схвильована вся посольська колонія. Мабуть, тільки лікар Уїнчелл зберіг безтурботний душевний стан. Це йому щастить завжди. Зараз він чимсь нагадує старого морського вовка, якому шторм — звична стихія. На довершення схожості він навіть похитується, готуючи з блаженною усмішкою коктейль. Приймальня його трохи нагадувала бар, і пацієнти теж заходили до нього здебільшого як у бар. Лікар не дуже вірить у ліки і патентовані засоби, віддаючи перевагу спиртним напоям. У нього приємно. Всі, як звичайно, з ним одверті, і нікому й на думку ні разу не спадало, що він був головним інформатором Марроу, цього "гангстера і трактирника", як він його сам називав.
— Хелло, док! — сказав Арманд Хауорд, входячи.
— Хелло.
— Можемо привітати себе з новою ерою.
— Е-а...
— Ви що-небудь думаєте з цього приводу, лікарю розвідки Уїнчелл?
— Но. І вам не раджу. Плюньте. Коли генералів призначають послами або міністрами, плюйте одразу на все й запасайтеся медикаментами. (Куштує напій).
— Так.
— Тепер уже як-небудь ми з вами доконаємо цей світ. Хай він не заважає Трумену, дідько б його вхопив.
Входять Блейк і Хілл.
— Хелло, док!
— Хелло.
— Ну, як?
— Нічого.
— Стрільба полісменів у бандитів?.. Колосаль!..
— Сюди ще не заходив посол?
— Що йому тут потрібно?
— Кажуть, він обходить усі приміщення.
— Нюхає,— пробурмотів Уїнчелл. Дзвінок. Уїнчелл бере трубку.
— Хелло! Лікар Уїнчелл. Що?.. Тягніть його сюди... Знову Брукс... (До присутніх). Зараз принесуть Арчі-бальда Брукса.
— Брукса? Він полетів у Тегеран.
— Зняли з літака. Здихає.
— Який Брукс?
— Брукс? Не знаю.