— На мою думку, це хтось із місцевих,— сказав полковник.— Тому злодій і подався до Ектона й Канні-нгхема, бо їхні маєтки найбільші в цих краях.
— І найбагатші?
— Та мали б бути, але вони вже кілька років судяться, і це, я так думаю, висмоктало кров з обох. Старий Ектон учинив позов на половину маєтку Каннінгхема, і адвокати добряче нагріли на цьому руки.
— Якщо злодій з місцевих негідників, то впіймати його не являтиме великих труднощів,— позіхнувши, мовив Холмс.— Усе гаразд, Вотсоне, я не маю наміру втручатися.
— Інспектор Форрестер, сер,— оголосив дворецький, широко розчиняючи двері.
До кімнати ввійшов поліцейський сищик — елегантно одягнений молодик із жвавим, енергійним обличчям.
— Доброго ранку, полковнику,— привітався він.— Сподіваюсь, я не дуже невчасно, але нам стало відомо, що містер Холмс з Бейкер-стріт перебував у вас.
Полковник жестом показав на мого друга, і інспектор уклонився.
— Ми подумали, що ви, мабуть, захочете приєднатися до нас, містере Холмсе.
— Доля проти вас, Вотсоне,— мовив, сміючись, Холмс.— Ви зайшли, інспекторе, саме тоді, коли ми балакали про цю справу. Мабуть, ви можете порідоми-ти нам деякі подробиці?
Коли Холмс відкинувся на спинку стільця, я зрозумів, що надії мої марні.
— Ми не знайшли ключа до розгадки справи Ектона. Але тепер у нас безліч матеріалу, щоб почати розслідування, і немає сумніву: в обох випадках діяла одна й та сама особа. Цього чоловіка бачили.
— А-а!
— Так, сер. Але він зник із швидкістю оленя, як тільки гримнув постріл, що обірвав життя нещасного Вільяма Кервена. Містер Каннінгхем побачив його з вікна своєї спальні, а містер Елік Каннінгхем бачив його з чорного ходу. Було за чверть дванадцята, коли зчинилась тривога. Містер Каннінгхем тільки що ліг у ліжко, а містер Елік Каннінгхем був у халаті й курив люльку. Вони обидва чули, як Вільям, кучер, кликав на допомогу, і містер Елік кинувся вниз подивитися, що ж трапилось. Двері чорного ходу було розчинено, і коли він спустився сходами й вийшов, то побачив двох чоловіків, які люто боролися. Один з них вистрілив, другий упав, а вбивця кинувся тікати садом і перевалився через живопліт. Містер Каннінгхем, дивлячись у вікно спальні, бачив, як той тип вискочив на дорогу, але зразу ж згубив його з очей. Містер Елік зупинився подивитись, чи не може він чимось допомогти вмираючому, а негідник тим часом утік. Крім того, що він був середнього зросту й одягнений у щось темне, у нас немає ніяких особливих прикмет, але ми зараз провадимо енергійне розслідування, і якщо вбивця чоловік зайшлий, ми швидко його знайдемо.
— А що там робив цей Вільям? Він що-небудь сказав перед смертю?
— Жодного слова. Вільям жив у сторожці разом зі своєю матір'ю, а оскільки він був дуже сумлінним слугою, то ми припускаємо, що він підійшов до будинку з наміром подивитись, чи все гаразд. Воно й зрозуміло: крадіжка у Ектона всіх насторожила. Грабіжник, очевидно, тільки що встиг відчинити двері — замок було зламано,— коли Вільям наскочив на нього.
— А чи казав що-небудь Вільям своїй матері, перш ніж піти до будинку?
— Вона дуже стара й глуха, і ми не в змозі одержати від неї ніякої інформації. Потрясіння зробило її недоумкуватою, але я підозрюю, що вона ніколи не відрізнялась великим розумом. Проте є одна важлива дрібничка. Гляньте!
Інспектор витяг із свого блокнота клаптик паперу й розгладив його на коліні.
— Це було знайдено між великим і вказівним пальцями мертвого Вільяма. Скидається на те, що цей клаптик одірвано від більшого аркуша. Бачите, час, зазначений на папірці, точно збігається з часом, коли бідолаха зустрів свою долю. Зрозуміло, тут одне з двох: або вбивця видер решту паперу у Вільяма, або Вільям відірвав цей клаптик у вбивці. Зміст такий, наче записка була про зустріч.
Холмс узяв клаптик паперу, напис на якому я тут відтворюю:
— Якщо виходити з припущення, що цією запискою призначалось побачення,— вів далі інспектор,— то, зрозуміло, цілком можливо припустити, що цей Вільям Кервен, хоч він і має репутацію чесного чоловіка, міг увійти в спілку із злодієм. Міг зустрітися із злодієм і навіть допомогти йому зламати двері, а тоді між ними спалахнула сварка.
— Цей папірець — надзвичайно цікава річ,— мовив Холмс, вивчаючи його з величезною увагою.— Справа набагато складніша, ніж я думав спочатку.
Він обхопив голову руками, а інспектор заусміхався, бачачи, яке враження справила його розповідь на уславленого лондонського спеціаліста.
— Ваше останнє зауваження,— за хвилину сказав Холмс,— що між злодієм і слугою існувала, можливо, змова, а оцей папірець — записка про зустріч,— оригінальне й не цілком позбавлене підстав. Але текст починається з...
Він опустив голову, знову обхопив її руками й на кілька хвилин весь поринув у свої думки. Коли він підвів обличчя, я з подивом помітив, що його щоки вже не бліді, а очі такі ж блискучі, як і до хвороби. Він схопився на ноги з усією своєю колицгаьою енергією.
— Слухайте сюди,— мовив він,— я хотів би без поспіху ознайомитися трохи з деталями цієї справи. У ній є щось таке, що приводить мене в захват. З вашого дозволу, полковнику, я залишу свого друга Вотсо-на й вас і прогуляюся з інспектором, щоб перевірити одне-два моїх припущення. За півгодини я знову буду з вами.
Минуло півтори години, перш ніж повернувся інспектор. Він був сам.
— Містер Холмс зараз розгулює по полю,— повідомив інспектор.— Він хоче, щоб ми усі четверо разом пішли до того будинку.
— До містера Каннінгхема?
— Так, сер.
— А навіщо? Інспектор знизав плечима.
— Не знаю, сер. Між нами кажучи, мені здається, що містер Холмс ще не зовсім одужав. Він весь час поводився дуже дивно, а зараз вкрай збуджений.
— Думаю, не треба хвилюватися через це,— сказав я.— Я не раз переконувався, що в його безрозсудностях завжди є метод.
— А дехто міг би сказати, що в його методі повно безрозсудностей,— пробурмотів інспектор.— Але він аж горить від нетерплячки, полковнику, і якщо ви готові, то швидше ходімо.
Ми побачили Холмса на полі, де він прогулювався, низько похиливши голову й застромивши руки в кишені штані".
— Справа стає дедалі цікавішою,— мовив він.— Вотсоне, наша поїздка в село — безперечний успіх. Я провів чудовий ранок.